«Подача води в Крим ‒ це безумство»: які наслідки може мати таке рішення української влади?

Прем'єр-міністр України Денис Шмигаль під час «Години запитань до уряду» у Верховній Раді України сказав, що воду в анексований Росією Крим можуть постачати тільки для населення «у разі гуманітарної загрози», але не для потреб промислових підприємств або російських військових баз.

Раніше голова українського уряду говорив, що воду в Крим постачати необхідно, оскільки там живуть українські громадяни, а потім уточнив, що повноцінне постачання можливе тільки після деокупації. Численні заяви останніх двох днів на цю тему в ефірі Радіо Крим.Реалії обговорює ведуча Ельвіна Сеїтбуллаєва, кримськотатарський активіст Наріман Джелял, колишній міністр закордонних справ України Павло Клімкін та народний депутат від фракції «Слуга народу» Олександр Качура.

‒ Нарімане, як ви оцінюєте чергове обговорення того, чи варто давати воду в анексований Крим, яке ініціював новий прем'єр-міністр України Денис Шмигаль?

Джелял: Українські та російські чиновники мало чим відрізняються за рівнем розуміння ситуації з водою. Що одні не говорять правду, не висловлюються по суті, що інші ‒ хоча минуло вже шість років. Просто по-людськи мене дивує, що голова уряду України може дозволяти собі висловлювання, які демонструють його абсолютну некомпетентність у цьому питанні. Він не знає норм міжнародного права, позиції України, її президента. Ну, візьми ти паузу, з'ясуй усе, порадься. Інша справа, що багато хто переконаний: такі висловлювання, зокрема голови фракції «Слуга народу» Давида Арахамії, виникають не просто так. Наче є наполегливе бажання нав'язати українському суспільству та державі розуміння того, що в Крим воду треба подавати. Виникає запитання: від кого прем'єр-міністр України почув, що в Криму посуха, що у них катастрофічна ситуація з водою, що люди плачуть, мовляв, у крані немає води?

‒ А як насправді?

Джелял: Я живу в Криму постійно. Ситуація така, яка була там завжди. На півострові завжди були проблеми з водою, але, в принципі, для споживання населення її було достатньо. Проблеми відчувалися у декількох містах, і дніпровська вода була в першу чергу необхідна для сільського господарства ‒ це північні райони Криму, де вирощували рис та овочі. Зараз російська влада по-хижацьки поставились до цього і розконсервувала свердловини, тому що завод «Кримський титан» дуже активно споживає воду, а величезне будівництво також вимагає великих її обсягів. Це ніяк не пов'язано з обсягами, необхідними громадянам України, про яких так дбає прем'єр-міністр. Катастрофи немає!

– Денис Шмигаль наводив аргумент, що воду подати треба, тому що у Криму живуть громадяни України, а сам півострів – український. Що можна сказати про таку логіку?​

Джелял: На це я скажу панові прем'єр-міністру: кримчани втомилися вже шість років їздити в Херсон замість Новоолексіївки для оформлення документів, так давайте в Криму відкриємо українські органи, які зроблять комфортним сервіс. Коли в Криму з'являться українські військові, щоб захищати кримчан від обшуків та арештів? Чому тільки про воду йдеться? Це неграмотність і некомпетентність чиновника? Чи свідома дія політика в інтересах країни, яка, згідно з міжнародним правом, відповідальна за те, що відбувається в Криму?

Тим часом і президент, і фракція «Слуга народу» вчергове чогось вичікують у ситуації, коли суспільство вимагає моментального прояснення позиції щодо висловлювань їхніх колег із політичної сили. Я вважаю, що Офісу президента необхідно було упродовж пів години чітко позначити, чи згодні вони зі словами нового прем'єра чи ні. Без цього з'являються сплески емоцій, обурення, які загострюють і без того конфліктні політичні взаємини в Україні ‒ і це не на руку державі. Вона має знайти в собі волю консолідувати зусилля і принаймні з питань деокупації Криму виробити чітку, однозначну позицію. У Криму все це викликає крайню тривогу серед тих, хто шість років зберігає вірність українській державі та сподівається на возз'єднання.

‒ Павле, ви як колишній міністр закордонних справ можете пояснити міжнародні наслідки можливого відновлення Україною подачі води в Крим?

Клімкін: Якщо ми навіть тільки почнемо рухатися в цьому напрямку, наші друзі та партнери скажуть: «Якщо ви це робите, чому ми маємо продовжувати санкції?». Всі обмеження, запроваджені щодо Росії та Криму, поступово скасують, і ми перейдемо до так званого балтійського сценарію. Коли був Радянський Союз, формально світ не визнавав окупації балтійських країн, але все інше було дозволене. Якщо так трапиться, ми ніколи не зробимо Крим реальною проблемою для Росії. Зрештою, на окупованій території відповідальність за все несе окупант, а ми йому збираємося допомагати. Це буде пряме юридичне й політичне визнання факту окупації, тому я не розумію сенс такого кроку ‒ це безумство.

– Чи має право взагалі прем'єр-міністр вирішувати такі питання?

Клімкін: Мені здається, заява прем'єр-міністра викликана двома речами. Такі пробні кулі вже запускали різні політики, ідея тут проста: догодити Росії на тлі різних переговорів. Друга ‒ створити додаткові складнощі для самої проблематики Криму. Така моя думка. У будь-якому випадку, позицію з приводу постачання води має формувати не прем'єр-міністр, а Рада національної безпеки та оборони під керівництвом президента. Крим ‒ саме його компетенція як окупована територія. Таке рішення за визначенням неможливе без розгляду комбінації різних чинників ‒ від безпеки до економіки.

– Дякую, Павле. Увечері 6 березня в Раді безпеки ООН обговорювали ситуацію з правами людини в Криму. Нарімане, чи знають нинішні українські чиновники про цю проблему?

Джелял: За шість років уже величезна кількість правозахисників, Меджліс кримськотатарського народу, журналісти провели колосальну роботу і фіксували всі порушення прав людини. Експерти аналізують ситуацію, висловлюють свою думку, намагаються донести цю позицію до влади ‒ і ось ми вчергове зіштовхуємося з такими заявами, чого б це не стосувалося. Сьогодні це вода, завтра це автономія кримських татар, ще щось ‒ починаються ці розмови, мовляв, треба з'ясувати... Скільки можна?

Як показує практика, люди, які займають високі посади, не спромагаються хоча б за пів години до свого призначення прорахувати, про що їх можуть запитати, і підготувати важливі питання ‒ чи принаймні уникнути відповідей на питання, до яких вони поки не готові. У нас працює непогана команда у представництві президента України в Автономній Республіці Крим ‒ досить звернутися до них, щоб отримати повну інформацію щодо будь-яких питань.

‒ До речі, постійний представник президента України в АРК Антон Кориневич за кілька годин до засідання Ради безпеки ООН у Нью-Йорку прокоментував це питання для Крим.Реалії:

«Моя особиста позиція та позиція представництва відома, її можна відстежити в соцмережах. Ми вважаємо будь-яке відновлення постачання води до Криму до початку деокупації невмотивованим і неможливим, тому що це чи не останній наш інструмент тиску на державу-окупанта».

– Як розуміти різночитання з приводу питання постачання води в Крим всередині президентської команди?​

Джелял: По-перше, я в цій ситуації довіряю людям, які знають це питання і довго займалися ним. Нехай Антон Кориневич новий у цій сфері, але його заступниці Дар'я Свиридова та Таміла Ташева роками працюють із проблематикою Криму. По-друге, це говорить про те, що немає чіткої, сформульованої позиції щодо Криму, якої зобов'язані дотримуватися всі, зокрема, у лавах партії «Слуга народу». Цю позицію має озвучити президент Зеленський і зажадати від членів своєї політичної сили дотримуватися її, а не займатися чим завгодно. За шість років українська держава не ухвалила стосовно Криму жодного розумного рішення. Боїмося цих питань як вогню ‒ натомість такі вкидання собі дозволяємо.

‒ До нас приєднується народний депутат від «Слуги народу» Олександр Качура. Ви сказали, що Кабінет міністрів має розробити концепцію, яким чином постачати в Крим воду тільки для населення. Що ви мали на увазі?

Качура: З трибуни Верховної Ради прозвучала заява прем'єр-міністра про те, що Крим ‒ це Україна, що там живуть українські громадяни, і в разі критичної ситуації держава має передати їм воду у пляшках, у цистернах, у бочках. Тобто в такому вигляді, щоб ця вода не використовувалася у промислових цілях, для військових баз. Йдеться не про системне постачання через трубу, як це інтерпретували деякі ЗМІ. Йдеться про те, що у критичній ситуації ми не маємо права не надати допомоги людям з українським паспортом. Один мій колега запропонував, щоб громадяни України з Криму з документами приїжджали на підконтрольну територію, отримували там води стільки, скільки потрібно, і поверталися назад.

– Ми вже кілька разів чули, що згідно з нормами міжнародного права відповідальність зокрема й за українців на півострові несе Росія.

Качура: Так, я вивчав цю конвенцію. Там йдеться про соціальні гарантії: зарплати, пенсії і так далі ‒ а про воду немає ні слова. У будь-якому випадку таке постачання виглядатиме так, як його затвердить Рада національної безпеки та оборони разом із Кабінетом міністрів, щоб це не порушувало міжнародне законодавство і суперечило позиції наших партнерів щодо санкцій. На мою думку, ми маємо в екстрених випадках надавати допомогу громадянам України, якщо це буде необхідно, щоб світ не сказав, що ми кинули своїх громадян. Коли відбудеться деокупація, ми системно відновимо постачання води.

Джелял: У мене запитання: чому саме зараз у вас, Олександре, раптом виникла така думка, що жителям Криму ‒ громадянам України потрібна вода в бутлях? Я живу в Криму, і всі магазини, від сільських до супермаркетів, завалені бутлями з водою, які російські підприємці спокійно привозять через Керченський міст у Крим. Питання лише в тому, чи в змозі кримчани її купити. Словом, крайньої потреби у воді в Криму немає. Так чому раптом прем'єр-міністр і депутати заговорили про цю проблему

БІЛЬШЕ ПО ТЕМІ:

Віддавши воду, Україна віддасть і Крим

Качура: Я знаю, що це пов'язано з прогнозами щодо рекордної посухи в Криму цього літа, а дощі там ‒ основне джерело води. Так, зараз води вистачає, але потім для населення її може стати недостатньо. Саме на цей випадок, якщо окупанти не зможуть забезпечити кримчан, ми маємо допомогти тим українським громадянам, які мимоволі перебувають на півострові. Я вважаю, якийсь спосіб необхідно розглянути.

‒ Спасибі, Олександре. Спробуємо підбити підсумок, Нарімане?

Джелял: Я вважаю, що спочатку була сказана дурість, а тепер ми слухаємо такі ж дурні та нездійснені відмовки. Мені така турбота незрозуміла ‒ вона дуже інфантильна для людей, які сьогодні працюють у парламенті чи уряді. Всі проблеми, які з 2014 року виникли у громадян України в Криму, разом із забезпеченням водою, українськими товарами та послугами, мають одну причину. Щоб захистити своїх громадян, Україна має докласти максимум зусиль, щоб цю причину ліквідувати. Поки кордони України не будуть відновлені, всі ці проблеми збиратимуться... Жителі Криму сьогодні відчувають розчарування політикою російської держави щодо рівня життя, а Україна не капіталізує це розчарування на свою користь ‒ абсолютно ніяк. Натомість чиновники та депутати розмірковують на теми на кшталт подачі води.

(Текст підготував Владислав Ленцев)