Туреччина – не Росія! Коли в Анкарі використають «бронепоїзд на запасному шляху»?

Спеціально для Крим.Реалії

З моменту захоплення Криму та агресії проти України Кремль повсюдно застосовує тотожні принципи та методи. З одного боку, влаштовує провокації проти єдності Європи, прив’язуючи до дискусійних тем в європейському суспільстві гіперболізований острах перед Києвом, як це трапилося під час проведення референдуму в Нідерландах. З іншого – заохочує до протесту та співробітництва маргінальні, як правило, підконтрольні Москві через спільні ідеологічні штами, рухи та організації не лише старої Європи, але і чорноморської та балкансько-середземноморської дуги, а також Анатолії.

Особливу увагу слід звернути на прояви гібридної політики Кремля на тимчасово окупованій території Криму, де постійно порушуються культурні та політичні права українців, кримських татар та інших національностей.

Розширення російсько-грецького співробітництва, історія Древньої Еллади та труднощі у взаєминах Афін, Брюсселю та Анкари – новий «коник» у грі Кремля в Криму проти кримських татар та європейських санкцій. На тлі нагнітання антитурецьких й антитатарських настроїв Москва затягує греків на півострів із надією розвинути платформу їхнього протиставлення туркам та кримському корінному народу. Тезу первинності греків у Тавриді вважають у Кремлі достатньою для додаткової атаки на статус кримськотатарського народу як корінного, провокуючи подальший пресинг кримських татар і меджлісу.

На додачу до цього напрямку гібрідної війни Москви, яка почала вважати себе Третім Римом, у Білокам’яній розвивають інтернаціональну боротьбу за православне панування на просторах Візантійської імперії та військову складову на Близькому Сході із прямим підігріванням курдського радикального протесту в крайніх його проявах.

Стурбованість Туреччини активізацією курдських груп за військової підтримки Росії поділяють в експертному середовищі. Колумніст газети Hürriyet Daily News Барчин Їнанч (Barçın Yinanç) звертає увагу на те, що тероризм курдських радикалів не лише злочинний, але і сприяє становленню антидемократичного клімату в країні.

Тривога в Анкарі обґрунтована виключно значенням курдського питання для територіальної цілісності країни. Висновки підтверджує редактор порталу Turkish Policy Quarterly Сюрея Марта Копрюлю (Süreya Martha Köprülü) під час організованої окремої щоквартальної дискусії за даною темою із залученням широкого кола турецьких та міжнародних спеціалістів.

Посол США в Анкарі Джон Басс (John Bass) закликав лідерів Робітничої Партії Курдистану скласти зброю та піти на діалог з турецькою владою.

Як не старалася російська пропаганда на напрямку співробітництва Туреччина-США, але все ж в Америці на ядерному саміті наприкінці березня відбулася турецько-американська двостороння зустріч на найвищому рівні. Вона завершилася підтвердженням прихильності Америки та Туреччини спільній боротьбі з тероризмом.

Володимир Путін ігнорував четвертий заключний Саміт з ядерної безпеки у Вашингтоні, вкотре постфактум переклавши відповідальність на уряд Дмитра Медведєва. За «пропуск» важливого заходу знову відповідатиме керівництво Смоленської площі, яке нібито «рекомендувало» президентові Росії не їхати, попри особисте запрошення від президента Барака Обами.

Світове співтовариство здивувала відсутність національної заяви Росії на форумі такого рівня та планетарного значення. Подальші плани Росатому з будівництва атомної електростанції в турецькій провінції Мерсін (Mersin) та спроба Москви прив’язати Анкару на додаток до газового ще й до ядерного енергетичного «паска» були зведені нанівець. Утім, тепер турецьке керівництво відчуло на собі силу та регулярність путінського обману.

Початок воєнних дій російських ВКС значно вплинув на інтенсивність міграційного потоку біженців з охоплених паралельними боями з ДАЕШ територій. Як це не дивно, але перших нелегальних мігрантів, відповідно до досягнутої за посередництва Берліну між Анкарою та Брюсселем угодою, до Туреччини повернула і далека, і близька Анатолії Греція. На тлі й без того не райдужного турецько-грецького діалогу дії Москви продовжують вичавлювати сирійських біженців на територію Турецької Республіки, а російська пропаганда й надалі грає на складнощах європейсько-турецького діалогу.

Оцінюючи обсяг проблем, що виникають, турецький президент Реджеп Таїп Ердоган був вимушений заявити про те, що у випадку, якщо Брюссель не дотримається обіцянок щодо активізації євроінтеграції його країни, Туреччина не виконуватиме зобов’язання щодо прийому біженців.

Протягом останніх тижнів пролунало кілька завуальованих сигналів з боку Росії про нібито існування зазорів для відновлення повноцінного діалогу. Спікер Ради Федерації Валентина Матвієнко оголосила умови «разморржування» відносин з Туреччиною, які більше схожі на черговий ультиматум. Традиційно радикальні та пропагандистські ресурси Москви моментально організували інтерпретації на тему «посередництва Азербайджану в російсько-турецькому зближенні та його фіаско у зв’язку з останніми значними ускладненнями в Нагірному Карабасі». Керівництво МЗС Туреччини пояснило, що Анкара не є розпалювачем війни в Карабасі.

Колишній президент Турецької Республіки Абдулла Гюль у блозі на сторінках видання Hürriyet Daily News спробував обґрунтувати можливість та потрібність розв'язання «російського питання» в Туреччині на основі євразійських принципів співробітництва.

Чи вистачить у сучасної Туреччини сил та можливостей стати реальним лідером Євразії за домінуючої агресивної конкуренції з боку імперської Росії? Наодинці – навряд чи, а разом з Європою та НАТО – мусить. Туреччина – не Росія!

Наявний стан речей дехто в Туреччині досі оцінює як «охолодження» відносин з Росією з подальшою тенденцією до погіршення. Хоча в ситуації, яка складається, потрібно терміново протидіяти загрозам.

Черговий євразійський фейк – військовий заколот у Туреччині не без допомоги американців – так готують нові умови для гібридної атаки на Анкару в Росії, розпочавши обґрунтовувати право на існування такої моделі розвитку подій в контрольованому Кремлем експертному російськомовному середовищі. В такому випадку на прицілі московської гібридної зброї перебуває не лише держава Туреччина та її особлива роль у системі євроатлантичної безпеки, але і турецька демократія європейського типу.

Незважаючи на спроби окремих і російських, і турецьких політиків проводити політичні публічні торги у питанні ціни можливої російсько-турецької відлиги, напруженість відносин між Туреччиною та Росією об’єктивно зростає. Москва не лише не прагне діалогу, але й агресивно припиняє активність Анкари за всіми напрямками її зовнішньополітичної діяльності, комплексно використовуючи наступальний потенціал та дестабілізацію на Близькому Сході та в Європі.

Коли в Анкарі використають «бронепоїзд на запасному шляху»?

Туреччина не має зволікати з опрацюванням на державному рівні узгодженої та координованої позиції щодо застосування дієвих заходів на противагу Росії. Анкарі необхідно приєднуватися до режиму санкцій, запроваджених її західними партнерами, та переходити до економічних обмежень щодо Москви.

Рудольф Медведь, експерт Кримського незалежного Центру політичних дослідників і журналістів

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають погляди самих авторів і не завжди відображають точку зору редакції