Спеціально для Крим.Реалії, рубрика«Погляд»
Багатонаціональний Крим укотре може стати заручником інтриг місцевої еліти. На тлі провалу російсько-турецьких відносин (і не тільки) і жонглювання цифрами щодо етнічного складу населення півострова кримчанам нав’язують чергову порцію ін’єкції національного питання. Особливо встигають у цій справі нащадки партії Руська єдність, які монополізували на хвилі подій нещодавніх років ключові позиції в політичній сфері півострова.
«Сучасний російський сенатор», а в минулому лікар-хірург Джанкойської і Сакської районних лікарень, який закінчив Кримський медичний університет, Сергій Цеков, очоливши Руську громаду Криму (РОК), у 1990-х заговорив про курдів. Активно брав участь у роботі з курдської тематики його заступник Олег Родівілов, який сьогодні займає дипломатичну посаду другого секретаря у представництві МЗС Росії в Сімферополі. Інші духівники курдської боротьби у Криму, в тому числі й Олексій Жилін, тепер є депутатами держради від «Єдиної Росії». У вирі подій Криму лідерами РОК була народжена й широко тиражована теза про те, що «курди (вони – хороші) теж борються за незалежність своєї батьківщини й потерпають від пригнічення з боку Туреччини, яка допомагає кримським татарам (вони – погані), що виступають за національне визначення».
Створення інтернаціонального курдського руху, його ланок і структур по всьому світові відбувалось не без участі СРСР і Робітничої Партії Курдистану (РПК). Структура на сьогодні залишається у списках терористичних організацій і заборонена в низці країн, зокрема в Німеччині й Туреччині.
Курди вперше проявили себе в політичному плані у Криму, Києві й Харкові наприкінці 1990-х, організувавши низку нечисельних, але гучних акцій протесту
Курди вперше проявили себе в політичному плані у Криму, Києві й Харкові наприкінці 1990-х, організувавши низку нечисельних, але гучних акцій протесту у зв’язку із захопленням лідера РПК Абдулли Оджалана ізраїльським спецназом на території Кенії й довічним ув’язненням національного курдського героя в турецькій в’язниці.
Кістяк створеного на межі XX і XXI століть Національно-культурного товариства курдів Криму в Сімферополі склали випускники Кримського медичного університету з числа громадян Іраку й Сирії, які через війну у своїх країнах не змогли повернутись на батьківщину, та, обзавівшись родинами, залишились у Криму. Деякі з них стали практикуючими лікарями у відомій сімферопольській клініці «Медисса», інші поповнили ряди хірургів і гастроентерологів 7-ої міської лікарні й лікарні імені Семашко. А треті зайнялись бізнесом – торгували з Туреччиною, Сирією, Іраком горіхами й сухофруктами. На емблемі товариства курдів Криму було розміщено прапор Курдської Регіональної Автономії Іраку.
У Джанкої (там, де працював хірург Цеков – КР) товариство курдів очолював Мустафа Азізов, який працював у місцевих комерційних структурах та який прибув до Криму з Узбекистану, куди протягом 1930-1940 років сталінський режим виселив курдів-мусульман із районів Південного Кавказу. Радянська влада репресувала курдів після невдалого експеріменту 1923 року, під час якого було вчинено спробу створити Червоний Курдистан. Для нового державного формування готувалася роль буферної зони між Азербайджаном і Вірменією. Крім того, 1926 року Росія передала Туреччині традиційно курдські території – сучасні турецькі провінції Ван, Карс та Ерзурум.
Напередодні виборів депутатів усіх рівнів у 2010 році в інтерв’ю «Новоросс.info» голова джанкойського товариства так описував свою тісну роботу з російськими організаціями Криму: «Ми давно співпрацюємо з «Руським блоком», «Руською громадою Криму»… З «Руською єдністю» познайомився нещодавно… Мені сказали, що я йду до Верховної Ради Криму… Мої ідеї і їхні ідеї збігаються, й мене влаштовує така партія». З того часу Мустафа Азізов перебуває в політичній «обоймі» Сергія Аксьонова.
Тепер лідера курдів Джанкою, що є першим заступником російської муніципальної адміністрації джанкойського району, громадськість звинувачує в сепаратизмі
Тепер лідер курдів Джанкою, перетворившись на Азізова Мохамада Сафара Огли, є першим заступником російської муніципальної адміністрації джанкойського району, громадськість звинувачує його в сепаратизмі.
Після відомих подій керівники вже російського Криму, зберігаючи повний контроль за джанкойським товариством курдів, здійснили рейдерське захоплення й сімферопольського.
У березні-червні 2015-го у Джанкойському районі й у Сімферополі були зареєстровані муніципальні національно-культурні автономії курдів (МНКАК). Керівником МНКАК Джанкойського району став усе той же Мустафа Азізов. МНКАК Сімферополя очолив багаторазовий призер змагань із карате, випускник однієї із кримських шкіл Альдар Бахлаві. Талановитий юнак підтримує дружні стосунки із сином голови Криму Олегом Аксьоновим. Батько Альдара – Бахзад Бахлаві, – курд із Іраку, також вчився у Кримському медичному університеті та спільно із товаришами по боротьбі за свободу володіє бізнесом у Сімферополі. Бахзад забезпечує поставки халатів і спеціальної спортивної форми – кімоно для занять східними єдиноборствами, а також нашивок на них. Спортивний клуб, де займається Альдар Бахлаві, має назву «Спартак». Однойменну назву носять спортивні клуби армії в Росії. Цей клуб – основа Кримської Федерації карате кіокушинкай, де почесним президентом значиться Валерій Аксьонов – батько кримського голови. Аксьонов-старший одночасно – депутат держради від партії Єдина Росія й комерційний директор низки будівельних компаній.
Сергій Аксьонов є президентом Федерації спортивної боротьби Криму, Федерацію дзюдо й самбо Криму очолює депутат і голова держради Криму Володимир Константинов
Сам Сергій Аксьонов є президентом Федерації спортивної боротьби Криму, Федерацію дзюдо й самбо Криму (за аналогією з Володимиром Путіним у всеросійському масштабі) очолює депутат і голова держради Криму Володимир Константинов, соратник Сергія й Валерія Аксьонових. Не зайвим буде згадати й те, що президентом Федерації Боксу Криму є депутат держради Криму Сергій Бородкін, професійний спортсмен і близький соратник Сергія Аксьонова. До речі, в якості віце-президента Федерації боксу виступає Сергій Воронков, він же Воронок із організованого злочинного угруповання Сейлем, до якого зараховували і Сергія Аксьонова, і Сергія Бородкіна.
Нова кримська влада у 2014-2015 роках почала публікувати свої версії національного складу населення за окремими адміністративними одиницями півострова. Стверджують, що на території міста Сімферополя, крім росіян, українців і кримських татар, мешкають інші національності (окремо не виділені) у кількості 6,9 тисячі, що складає 2,1 відсотка від загального числа зареєстрованих осіб. Дані по Джанкойському району в цьому контексті виглядають набагато ширше та свідчать про те, що тут мешкають єзіди (81 особа), курди (24 особи), вірмени (122 особи), азербайджанці (151 особа), грузини (33 особи) та інші.
У цілому дані про національний склад Криму значно відрізняються від результатів перепису населення 2001 року, різко зростає кількість народностей та етносів Російської Федерації, а також інших представників, особливо з регіонів Кавказу, де борцівські єдиноборства мають традиційну популярність. Поряд із цим, відобразити в Джанкойському регіоні наявність єзідів, яких, незважаючи на протести самих представників цієї групи, багато хто в Росії відносить до курдів, не ризикнув навіть російський Кримстат.
Будь-які спроби кримського істеблішменту використовувати трагедію курдського народу в ході реалізації своїх політичних вузькокорпоративних планів та інтересів, а також нав’язувати курдам військову боротьбу проти турок і кримських татар будуть входити у протиріччя з цілями та стратегією курдських організацій і Росії, і світу
Будь-які спроби кримського істеблішменту використовувати трагедію курдського народу в ході реалізації своїх політичних вузькокорпоративних планів та інтересів, а також нав’язувати курдам військову боротьбу проти турок і кримських татар будуть входити у протиріччя з цілями та стратегією курдських організацій і Росії, і світу.
Про це в інтерв’ю Вільній Пресі говорить голова Федеральної національно-культурної автономії курдів Росії, член Національного конгресу Курдистану Ферхат Патієв:
«…Зараз курди не ставлять питання про відділення від Сирії. Необхідно <…> укладати письмову угоду за обов’язкової участі міжнародних сил як гарантів. Це може бути одна країна-гарант чи кілька країн: Росія, США, ЄС – не важливо, курди вимагають, щоб їхні права були закріплені письмово й була б країна, яка б гарантувала їхнє забезпечення. Це дуже складний процес, тому що в Сирії мова йде про проблему всього Близького Сходу… Поки що в курдів на порядку денному стоїть питання про визнання статусу автономії – у складі Туреччини чи Сирії. Це цілком справедливе бажання, і питання про розвал цих країн не стоїть. Якщо Туреччина наполягатиме на продовженні чи розширенні війни проти курдів, то тоді може встати питання про відділення. Поки воно не стоїть, але це також один із важелів тиску на Туреччину…
…Особливість народів, які проживають у діаспорі, – національні питання для них більш значущі. Але якщо запитати в курдів Курдистану, вони скажуть: «Ми хочемо автономії», а курди Росії, якщо запитаєте будь-кого, відповідатимуть: «Ми не хочемо курдської автономії, ми хочемо виключно незалежний Курдистан». Тобто, чим дальше від Батьківщини, тим більше хочеться охопити в обійми весь Курдистан. Але остаточне рішення за тими людьми, які безпосередньо задіяні в цьому, за курдами в Курдистані Сирійському, Турецькому, Іракському, Іранському. А ми будемо їх підтримувати».
Більш того, в інтерв’ю Культурно-просвітницькому порталу HAYSA він додає: «…Ідея створення незалежного Курдистану, що об'єднує курдські території Туреччини, Сирії, Ірану, Іраку, залишилась у минулому. Курди виступають за створення автономій в Туреччині, Сирії, Ірані (в Іраку автономія вже в наявності). Тим паче, що позиція Абдули Оджалана стосовно такого інституту, як «держава», не спонукає до створення держави, яка є «страховиськом», що пригнічує народи (курдський лідер порівнює його з біблейським Левіафаном). Ідеальним способом управління громадою є самоврядування».
Рудольф Медведь, експерт Кримського незалежного Центру політичних дослідників і журналістів
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
