Глухий кут Кремля-2017: візантинізм Криму і візантизм «Кримнашу»

Спеціально для Крим.Реалії, рубрика «Погляд»

Завдяки окремим ініціативам громадських рухів і клубів за інтересами імперські амбіції Кремля отримують продовження у процесі чергової реанімації ідеї про Москву як Третій Рим і про Росію як єдину спадкоємицю Візантії.

Між тим філософська думка розглядає дві взаємопов’язані та одночасно контрастні іпостасі історичного віддзеркалення Візантії в історії Русі. Сукупність властивостей і якостей, успадкованих Росією від Візантії, отримала позначення за допомогою двох узагальнюючих дефініцій – візантінизму та візантизму. Перший використовують як категорію культурологічну, а другий – більшою мірою, в соціально-політичному ключі. Візантінизм розглядається як дещо позитивне, а візантизм – як системна якість, більшою мірою, негативного характеру.

Для вчених-візантологів історичний візантінизм Криму є практично безспірним, тоді як неоднозначний візантизм Москви, що став знову модерновим у правлячих колах Росії після анексії Криму, отримує ідеологічне підживлення з боку одіозних політиків різного рівня, які намагаються грати на історичних фактах, а також змішуванні вказаних вище понять.

24 грудня 2015 року, саме у Святвечір, у Москві у прес-центрі МЗС Росії відбулась установча конференція нового експертного зібрання – Візантійського клубу. Ідеологами заходу виступили віце-прем’єр так званого кримського уряду і представник Криму при президентові Росії Георгій Мурадов, а також член російської Громадської палати, політолог і керівник московського Інституту політичних досліджень Сергій Марков. Співзасновником та членом правління Візантійського клубу став голова Євразійського руху – російський німець Юрій Кофнер, який давно популяризується Всеукраїнським громадським рухом «Український вибір».

Доречно було б нагадати, що ідею створення аналогічного Візантійського клубу «російським началом» вже озвучували представники «Українського вибору куму Володимира Путіна» напередодні Революції Гідності.

За словами Георгія Мурадова, «Крим – колиска нашої (за Мурадовим – прим. авт.) східно-християнської цивілізації. Ніде в Росії Візінтія не представлена так повно і відчутно, як у Криму. І сам півострів, опинившись останнім часом на вістрі геополітики, постійно дає новий імпульс нашій (російській – прим. авт.) пасіонарності (за суперечливою теорією етногенезу Льва Гумільова – надлишок якоїсь-то «біохімічної енергії» живої речовини, що породжує жертовність, часто густо заради високих цілей – прим. авт.)».

До задач своєї діяльності організатори форуму віднесли «підсилення значення Криму, історичної Тавриди, як витоку східно-християнської цивілізаційної ідентичності Росії». Георгій Мурадов навіть запропонував перейменувати Крим на Тавриду і до 100-річчя громадянської війни в Росії встановити на півострові «пам’ятник жертвам кримської работоргівлі».

Напередодні засідання клубу ростовські, але не кримські, дайвери так вдало знайшли в морі під Севастополем залишки античного судна, яке в подальшому у грецькій пресі перетворилось на візантійське. Наступні вишукування проводили разом із Міністерством оборони Росії та афільованим Російським географічним товариством, які очолює міністр Сергій Шойгу, який практично реалізовував план Володимира Путіна із захоплення Криму.

На початку січня цього року також з’ясувалось, що в Криму стартували робочі наради з питань розвитку православного паломництва та релігійного туризму. Проведення нарад ініціював «кримський член Ради Федерації», голова Російської громади Криму Сергій Цеков. Ця робоча група була створена у вересні 2015 року при адміністрації президента Росії. На думку Цекова, «хрещення святого рівноапостольного князя Володимира в Херсонесі стало визначною подією в історії Русі, яке передувало хрещенню жителів Києва та інших земель, які входили до складу древньоруської держави», тому Крим має стати одним із провідних центрів православного та християнського паломництва Росії. Звернемо увагу, що Сергій Цеков жодного разу не використав історичне поняття «Київська Русь», обмежившись словом «Русь», чим змінив сприйняття контексту висловленого.

Візантійський клуб ухвалив декларацію та серед перших задач намітив «сприяння формуванню потужної політико-ідеологічної коаліції за відродження нашої (за словами авторів документу – прим. авт.) цивілізації як у Росії, так і за її межами, особливо на Балканах, серед потенційних союзників Євразійського проекту, що об’єднані спільним візантійським минулим (Україна, Білорусь, Греція, Болгарія, Сербія, Чорногорія, Боснія і Герцеговина, Румунія, Молдова, Македонія, Грузія, Вірменія, Абхазія, Кіпр)», а також «діалог із громадсько-політичними та інтелектуальними колами історично пов’язаних з візантійською спадщиною країн і регіонів (Туреччина, Сирія, Ізраїль, Йорданія, Італія, Єгипет та інші), які зацікавлені у взаємодії та співробітництві».

Сергій Марков, обраний головою організації, заявив, що «задача Візантійського клубу – утвердження Росії як продовжувача великої Східно-римської цивілізації, яка зараз відома як Візантія і яка сама витікає з Древнього Риму і Древньої Греції». «Ми, Росія, не є неповноцінною Європою, ми просто інша Європа, для нас важливі не лише закони та економіка, але й духовність. Не процедура, але сенс життя», – підкреслив він.

Приземлюючи надлишковий пафос і пишномовність нової європейсько-візантійської витівки Кремля, нагадаємо, що небезпідставно критично до ідеї візантизму Росії ставились і Олександр Герцен, і Петро Чаадаєв.

Експерти-сучасники оцінюють спроби Москви реалізувати візантійський план як безрезультатні й тупикові, такі, що знову ведуть Росію у прірву історичної катастрофи та краху.

Російський націонал-демократ Олексій Широпаєв дає таке поняття «візантизму» – це азіатчина у православній упаковці. Саме азіатська природа візантизму визначила його головну, антизахідну складову, яка робить його таким привабливим для наших (російських – прим. авт.) консерваторів усіх мастей – від монархістів до євразійців і сталіністів».

Головний редактор «Російської народної лінії» та голова «Російського Зібрання» Анатолій Степанов зазначає: «…Але нам, росіянам, навіщо це потрібно? …Ми маємо дивитись на Константинополь історично, але не геополітично, дивитись як на наше минуле, але не як на наше майбутнє… Ми маємо визнати, що ідея звільнення Другого Риму та Святої Софії, яка тривалий час була ідеєю фікс російської слов’янофільської та охоронної думки, відводить росіян від розуміння актуальних задач Росії».

«Це дуже важливо зрозуміти саме сьогодні. Саме сьогодні, напередодні сторічних роковин, що наближаються, нашої національної катастрофи, ми маємо здобути науку з нашого минулого добової давнини, не піддатись новій спокусі світової гегемонії. Катастрофа 1917 року, яка трапилась замість омріяної гегемонії Росії, витверезила тоді багатьох із тих, хто дожив і вижив у той страшний час» – підкреслює Анатолій Степанов.

Однак, схоже, що Кремль має намір не лише вкрасти Різдво, але й накрити візантійською ідеологією добру половину європейських і близькосхідних держав.

Що це? Дежавю? На ілюстративному фото клубу зображена зовсім не представниця візантійської доби. Це знову Росія, як і 1917 року, на шляху до всесвітньої гегемонії приміряє не лише плаття, але і корону Візантійської імперії, націлюючись на Константинополь-Стамбул, а також інші території Причорномор’я, Середземномор’я, Східної Європи та Близького Сходу.

Як свій символ Візантійський клуб обрав обрамлену вінком та російським прапором хризму – монограму імені Ісуса Христа, древній символ перемоги християнства, який використав візантійський імператор Костянтин Великий із психологічним підтекстом для підняття бойового духу своєї армії.

Існування гербу та монограми останньої та найбільш довговічної візантійських імператорів – Палеологів, – засновники клубу ігнорували.

У свою чергу, у середовищі слов’янських народів древньо-християнська хризма давно набула нового сенсу, ставши символом Боговтілення чи Різдва Христова, за першими літерами, – «Р» и «Х» – його слов’янського напису.

Візантизм Росії без «Кримнашу» не набуває необхідної Кремлю тотожності з ідеєю «русского міра», наповненого етно-релігійним змістом і позбавленого будь-яких кордонів.

Російські плани відновлення в контексті Криму ідеологічної експансії на історичних просторах Візантійської імперії за підтримки МЗС і президента Росії змушують замислитись про щирість і дружність вказаного вектору намірів Кремля.

Оголошена Москвою нова хвиля російсько-європейського та російсько-близькосхідного зближення під егідою Візантійського клубу загрожує Причорномор’ю, Середземноморській Європі та Близькому Сходу продовженням військової гібридної кампанії, що реалізується Росією в Грузії, Україні та Сирії шляхом захоплення та окупації окремих територій суверенних держав.

Рудольф Медведь, експерт Кримського незалежного Центру політичних дослідників і журналістів

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції