Спеціально для Крим.Реалії
Днями в Кримському республіканському інституті післядипломної педагогічної освіти (КРІППО) відбувся «круглий стіл», присвячений роботі вчителів під час режиму «підвищеної готовності». У звітах зазначається, що в ньому взяли участь керівники органів влади, що засвідчує: система освіти в Криму перетворена на сферу політики. І цьому знаходимо масу підтверджень, особливо в роботі КРІППО, який з перших місяців анексії в 2014 році перетворений на ідеологічний, методичний, цензурний додаток до офіційного «міністерства освіти».
Шість подвижників георусистики
Керівний тон на «круглому столі» задавав директор КРІППО Олександр Рудяков, чоловік, який перетворив сферу освіти Криму на поле своїх експериментів у новій «науці» ‒ георусистиці. У 2016 році Рудяков видав книгу «Георусистика: російська мова у глобальному світі» (Москва, «Лексрус»). Незабаром він став членом ради з російської мови при президенті Росії. Через рік у політичному (аж ніяк не філологічному) журналі «Власть» опублікована рецензія на цю книгу, де російська мова та, зокрема, георусистика трактуються не інакше як у ролі «м'якої сили» для розповсюдження російського впливу на весь світ. Особливо підкреслюється, що Рудякову «належить не тільки ідея, наполеглива розробка і створення школи цього наукового напрямку, а й честь дати назву новій науковій і навчальній дисципліні». І все це при тому, що автори рецензії по всій Росії і за кордоном (Казахстан) нарахували... шість (!) «георусистів».
Ідея світового панування російської мови, як видно, і є предметом нової науки «георусистики». Кримські вчителі української мови пам'ятають, з якою старанністю в КРІППО було організоване перенавчання понад 800 україністів на викладання російської мови та літератури, як ретельно зі шкіл віддалялися українська мова та література, і як усі точні науки переводилися на російську мову. Це трактувалося як «порятунок від звільнення», що розкриває сенс того, що відбувається: вчителі української мови мали єдину альтернативу ‒ або переучуватися, або бути вигнаними, тобто як вчителі ‒ україністи мали зникнути зі шкіл Криму.
Український шпигун і диверсант «кисень»...
Нещодавно виявилося, що викорінити все українське до корінця не так просто. Раптом виявилося, що багато директорів шкіл не змогли замінити з українських на російські таблиці та ілюстрації з хімії, зокрема, таблицю Менделєєва, з фізики, географії, біології, математики та інших предметів. Піднявся крик на весь Крим. Долучилася преса.
Наприклад, «Крымские известия» опублікували статтю із сакраментальним заголовком «Пока кот радуется, что уже не «кіт», «кислород» засмучується, що все ще «кисень». Наявність у школах наочних посібників українською мовою Олександр Рудяков назвав «порушенням закону про освіту». Він виправдовується тим, що «всі матеріали та посібники, представлені у школах, мають відповідати нинішнім реаліям», маючи на увазі переведення освіти на російську мову. Але насправді реалії полягають у тому, що за конституцією Криму українська мова ‒ теж державна, що робить її рівнозначною російській, і видаляти її зі школи ‒ це теж порушення конституції та прав кримських українців на отримання освіти рідною мовою.
На практиці використання хоча б наочних посібників рідною мовою могло б розширити лінгвістичний свтогляд школярів, які при вивченні, наприклад, хімії могли б вивчити назви елементів таблиці Менделєєва відразу двома мовами. Це привчило б їх до багатомовності, до розуміння того, що у світі не одна російська мова, навчило б їх перекладати наукові терміни з однієї мови на іншу.
Але, на думку Рудякова, це спричинило б катастрофічні наслідки: «У нещодавньому минулому в кабінетах математики, наприклад, висіли портрети з написами «Пiфагор» і «Софiя Ковалевська». Але, вибачте, з 1954 року школярі Криму вивчають дві мови, і ніякої катастрофи не було...
КРІППО, прикриваючись турботою про кримських школярів, робить їм ведмежу послугу, відбираючи у них вже досягнуті до анексії великі можливості для вивчення і мов, і точних наук
Газета пише: «Нашу ідентичність формує те, що нас оточує...» Але «те, що нас оточує», ‒ це аж ніяк не одна російська мова, а багатомовність. По-друге, кримські випускники до цього мали можливість перевершувати школярів із сусідньої Росії в тому, що мали можливість знати хімію, біологію, фізику чи математику двома (або навіть трьома!) мовами одночасно. І це дуже бентежило Рудякова, тому він дав їм рівні (тобто знизив їх!) можливості з випускниками з Росії, обмежив їхні знання однією російською. Залишається констатувати: КРІППО, прикриваючись турботою про кримських школярів, робить їм ведмежу послугу, відбираючи у них вже досягнуті до анексії великі можливості для вивчення і мов, і точних наук.
Спекуляції «лінгвістичного побуту»
У цьому процесі простежується одна тенденція: і КРІППО, і російська Громадська палата Криму, і підконтрольне Кремлю Міністерство освіти, та й сам російський парламент Криму своїй боротьбі за російську мову завжди намагаються надати мало не глобальний масштаб і показати всім, що вони найбільші росіяни з усіх росіян. Так, у Криму за останні 4 роки відбулося вже 5 так званих з'їздів русистів, куди запрошуються переважно вчителі для пропаганди мови і нібито боротьби за її чистоту і статус.
Аналіз матеріалів з'їздів показує, що саме така «боротьба» не приносить самій мові жодної користі, і в ній з кожним разом виявляється все більше негативних тенденцій. Так, ще у вересні 2017 року на пресконференції в «Россия сегодня» Олександр Рудяков, як писали «Крымские известия», оголосив, що почався «лінгвістичний побут», а політичні спекуляції закінчилися. Він говорив: «Я завжди дуже напружуюся, коли чую фразу, що кримчанин має знати всі три державні мови. Житель Швейцарії не має знати свої чотири державні мови, як і житель Південної Африки не має знати 20 або 30. Він має знати одну, яка дозволить йому спілкуватися з державою. За його вибором і за його бажанням».
Однак насправді в Криму говорять, що не всі кримчани зобов'язані знати три мови, але обов'язково всі три зобов'язані знати державні службовці саме для того, щоб від імені держави говорити з людиною тією мовою, якою вона до нього звернулася. За її вибором. За її бажанням. А політика з'їздів русистів полягає саме в тому, щоб змусити всіх говорити однією російською мовою і ні в якому разі не дати можливість вивчити ще хоч якусь мову не тільки пострадянських країн, але навіть російських автономій.
І всі держслужбовці у Криму як чорт ладану бояться як української, так і кримськотатарської мови, знання яких має бути їхньою професією. І надалі кримчан просто обманюють, коли говорять, що «порятунок або збереження тієї чи іншої мови ‒ завдання не держави, а її носіїв». У тому й справа, що в багатонаціональній державі розвиток ‒ а тим більше порятунок і збереження мов, які зникають, ‒ обов'язок цієї саме багатонаціональної держави. Інакше, яка ж вона багатонаціональна, якщо для неї важлива тільки одна мова? А скільки в Росії вже загинуло національних мов? Тим більше саме цим обов'язком і пояснюється боротьба за українську та кримськотатарську мови в Україні. Тому незрозуміло, навіщо чиновники говорять одне, а роблять зовсім інше.
Ситуація в Криму взагалі парадоксальна. Голова Громадської палати Григорій Іоффе не раз підкреслював, що ситуація з мовою катастрофічна. Пояснюючи необхідність проведення з'їзду русистів, він говорив: «Щоб переконатися, наскільки катастрофічний стан російської мови, достатньо послухати, як говорять чиновники й телеведучі». На IV з'їзді той же оратор стверджує: «Ми очікували, що з поверненням до Росії закінчаться проблеми з мовою, але це не так... ми перебуваємо на передньому краї боротьби за велику та могутню російську мову. Це місія, важка ноша, але й велике щастя». Виходить, анексія Криму, яка теж проходила під прапором боротьби за російську мову, нічого не дала, все, як і раніше, погано. До того ж, якщо кримські непрофесіонали перебувають на передньому краї боротьби за російську мову, то що тоді робить Російська академія наук та її численні лінгвістичні інститути? Може, нічого не виходить саме тому, що на передньому краї зовсім не ті люди, які мали це робити?
Тож не дивно, що така політична боротьба не дає результатів, і російська мова переживає зовсім не ті процеси, про які публічно «вболівають» політики. Наприклад, на III з'їзді в 2017 році співробітниця Федерального інституту розвитку освіти Ольга Артеменко сказала: «Ви навіть у побуті зберегли літературну мову, чого немає і в Москві». Зрозуміло, що москвичка ніколи не чула істинно побутової кримської мови. Але її слова свідчать, що в Москві ще більше проблем з російською мовою. Але чому ж не чути такої азартної та безкомпромісної боротьби за російську мову в Москві, як у Криму?
Тим більше її твердження про побутову мову спростовують матеріали самих русистів. Майже кожен доповідач говорить, що російська мова засмічена, що мовці неправильно будують речення, неправильно ставлять наголоси, не вміють відмінювати дієслова та іменники. І це навіть у газетах, на радіо та телебаченні. Що говорити про побутове мовлення?
На пленарному засіданні торік представник Кримської єпархії ієрей Михайло Петров також звернувся зі словом настанови до русистів і говорив, що «завдання вчителя ‒ формувати у дітей уявлення про ціннісну функцію мови, навчити відчувати її нюанси, щоб форма мови по-справжньому відображала наше дуже своєрідне на земній кулі російське обличчя». Істинно так. А при такому напруженні «боротьби» та її методах, як її ведуть кримські фахівці, від великої та могутньої скоро каменя на камені не залишиться...
Микола Семена, кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
