Два закони про колабораціонізм ухвалили в Україні після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Вони стосуються як представників української влади, так і звичайних жителів, які добровільно співпрацювали із представниками окупаційної влади. Хто з кримчан може підпасти під дію закону про колабораціонізм, а кому нема чого побоюватися? Як давно обговорювалося запровадження таких заходів? Про це ведучий Сергій Мокрушин говорив в ефірі Радіо Крим.Реалії з виконавчим директором Української Гельсінської спілки з прав людини Олександром Павліченком, заступником постійного представника президента України в АРК Денисом Чистіковим та журналісткою з Криму Тетяною Курмановою.
До редакції Крим.Реалії звернувся читач, який переїхав до Криму з материкової України після початку його анексії у 2014 році. Після переїзду Олександр (ім'я змінено з міркувань безпеки – КР) влаштувався працювати в російську поліцію Криму. «Переїхав до Криму за сімейними обставинами. Після переїзду довелося перебиватися випадковими заробітками... Мені запропонували службу в поліції. Неохоче, але погодився. Підписав контракт», – описує він свій життєвий шлях.
Пропрацювавши в поліції певний час, Олександр звільнився ще до початку повномасштабного вторгнення Росії до України. За його словами, він, як і деякі його товариші по службі, не розуміє, чи вчинили вони злочин з точки зору українського законодавства.
«Часу вибігло багато, і ротацій у Криму було чимало. Невже всіх притягнуть? - Запитує Олександр. – Загалом у Криму багато однодумців поміж друзів та знайомих, але що робити, якщо нам нічого не пропонують? Від колишніх колег я неодноразово чув, що вони готові були щось зробити, але як? Тому враження склалося, що вони кинуті своїм урядом. Професійну діяльність змінити складно, оскільки вони запитують себе: «А що я вмію? Куди я піду?»
Виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини Олександр Павличенко вважає, що якщо в цій історії немає явних очевидних слідів тяжкого кримінального злочину, жодної небезпеки притягнення до кримінальної відповідальності не буде. Загалом, на думку Павличенка, кримінальна відповідальність за колабораціонізм не буде масовою.
«Радше буде люстраційна процедура, ніж переслідування у кримінальному порядку, якщо це не буде пов'язане з особливо тяжкими та тяжкими злочинами, – вважає він. – Хоча сам злочин – колабораціонізм – уже вважається тяжким злочином. Коли ми говоримо про кожну конкретну ситуацію, треба враховувати всю масу супутніх факторів: які були умови, яка посада, скільки працював, які результати були, тут дуже багато факторів».
Верховна Рада цього року ухвалила два закони про колабораціонізм. Перший запроваджує відповідальність за державну зраду (стаття 111-1 КК України) та стосується людей, які намагатимуться організувати вибори на окупованих територіях або самі очолити ці регіони після захоплення їх російськими військами. Другий – позбавляє права обіймати певні політичні посади або займатися певною діяльністю на строк до 15 років тих, хто співпрацює з російською окупаційною владою.
Якщо провести математичне обчислення кількості осіб, які можуть бути притягнуті до відповідальності за колабораціонізм, як у Криму, так і на інших окупованих українських територіях, то, на думку Олександра Павличенка, можна побачити, що ресурсів правоохоронної та судової систем України буде явно недостатньо, аби це притягнення не було вибірковим заходом.
«Передусім треба боятися тим, хто свідомо йшов на скоєння злочину, беручи участь у захопленні влади на окупованих територіях, хто був явним посібником або обіймає якісь посади в правоохоронних органах, судовій системі, займається переслідуванням осіб, які чинять опір авторитарному режиму», – каже Павліченко.
За його словами, таким чином за новими законодавчими нормами, пов'язаними з колабораціонізмом, переважна більшість населення не притягуватиметься до кримінальної відповідальності. Кримінальне переслідування загрожує лише тим, хто завдавав вагомої шкоди, і ця шкода може бути кваліфікована як справжній кримінальний злочин.
Люди розуміють, що їм доведеться відповідати. Що ближче фронт до території півострова, то більше людей, які вже чітко ідентифікують себе як колаборанти і залишають КримТетяна Курманова
Про те, що закон про колабораціонізм застосовуватиметься не до широкого кола осіб, а до людей, які активно підтримували окупаційні органи влади та сприяють їхньому становленню, говорить і заступник постійного представника президента України в АРК Денис Чистиков.
«Закон, може, і не діятиме у зворотному порядку, але є достатньо інструментів із притягнення до відповідальності, які існували до ухвалення зазначеного закону, тобто вже наявних статей кримінального кодексу», – уточнює Чистиков.
Він звертає увагу на те, що Прокуратура Криму та кримська СБУ націлені на розслідування випадків колабораціонізму та ведуть роботу у цьому напрямку. «У них уже є певна практика. Просто правозастосування нових норм буде переформатовуватися», – каже Чистиков.
Журналістка з Криму Тетяна Курманова вважає, що нововведення до законодавства про колабораціонізм слід було приймати раніше, щоб люди, які співпрацюють з окупаційними органами влади, розуміли, що відповідальність неминуча.
«Я дуже рада, що закон почав діяти. І вже можна констатувати, що бачимо результат цієї діяльності. Люди, які, за моїми даними, активно співпрацювали з окупаційною владою у Криму, судді-зрадники, які всі ці роки вершили правосуддя ім'ям Росії, – вони зараз виїжджають із Криму, продають квартири. Люди розуміють, що їм доведеться відповідати. Що ближче фронт до території півострова, то більше людей, які вже чітко ідентифікують себе як колаборанти і залишають Крим», – стверджує Курманова.
Станом на 20 липня у Служби безпеки України було понад 800 кримінальних проваджень за фактами скоєння колабораційної діяльності, повідомляв речник СБУ Артем Дехтяренко.
«Серед підозрюваних – чиновники державних установ, які перебувають на тимчасово окупованих територіях півдня та сходу України», – поінформував він.
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://krymrgbcrlvrexoeaqjy.azureedge.net/. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
На початку квітня російські війська повністю залишили три області на півночі України – Київську, Чернігівську і Сумську.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацією», згодом – «захист Донбасу».
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури у Маріуполі, Харкові, Чернігові, Житомирі, Сєвєродонецьку, а також у Києві й інших українських містах і селах.
На початок квітня Україна і країни Заходу оцінювали втрати Росії у війні в межах 15-20 тисяч убитими. Кремль називає у десять разів меншу цифру, хоча речник Путіна визнав, що втрати «значні». У березні Україна заявила про 1300 загиблих захисників. Президент Зеленський сказав, що співвідношення втрат України і Росії у цій війні – «один до десяти».
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей. Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств. РФ відкидає звинувачення у воєнних злочинах, а вбивства у Бучі називає «постановкою».
Станом на 10 квітня ООН підтвердила загибель 1793 людей та поранення 2439 цивільних внаслідок війни Росії проти Україні.
