30 травня Голосіївський районний суд Києва наклав арешт на 3 мільярди доларів російського кредиту, який екс-президент Віктор Янукович узяв 2013 року. Таке рішення суд ухвалив, щоб забезпечити позов вимушеної переселенки з Луганська Ірини Верігіної про компенсацію моральної й матеріальної шкоди, заподіяної їй у результаті збройної агресії Росії. Уряду України, Державному казначейству й Національному банку тепер заборонено проводити будь-які платежі за російським боргу.
У вечірньому ефірі Радіо Крим.Реалії розбиралися, чи варто постраждалим від анексії Криму й військових дій на Сході України подавати подібні позови проти Росії.
Голова громадської організації «Сила права» Андрій Сенченко стверджує, що за компенсаціями від агресора вже вишикувалася черга, і відновити справедливість навіть за рахунок міждержавного боргу цілком можливо:
– Наша організація не просто допомогла позивачці Ірині Верігіній, а розробила стратегію, що дозволяє іншим українським громадянам також отримати компенсації за збиток від російської агресії. За нашою інформацією, зараз у судах перебувають тисячі подібних справ. Звісно, з'ясовувати, куди поділися самі гроші, зайняті в Росії Віктором Януковичем, повинні правоохоронні органи. Але і тим, і іншим держава повинна займатися! І особливо – супроводжувати позови про агресію Росії не тільки для простих громадян, а й для підприємців. Мало хто про це пам'ятає, але між Україною й Росією досі діє угода про взаємне визнання рішень судів, яке зобов'язує сторони виконувати ці рішення.
А ось завідувач сектором Інституту законодавства Верховної Ради України Борис Бабин вважає, що сподіватися на забезпечення позовів чи компенсацію за рахунок російського кредиту всерйоз не варто:
– Вимагати абстрактну компенсацію, нехай навіть за рахунок боргу, – це шлях у нікуди. Судове рішення завжди має бути направлене на конкретне майно. Наприклад, логічно було б заарештувати майно Росії в Україні і за його рахунок забезпечувати позови. В такому випадку якась інша країна може теж виконати рішення українського суду й заарештувати російське майно в себе. Звісно, можна йти і до Європейського суду з прав людини, і тоді справу розглядатимуть через призму порушення прав позивача. Тому те рішення, яке ми обговорюємо, непрактичне: воно напевно зручно для держави, але для позивачки мало до чого може призвести. Щоб Росія пішла на поступки перед українським судом – на мій погляд, це утопія.
Але чи означає це, що не варто намагатися?
