«Вірю, що його звільнять. Я впевнений, що українська влада максимально цьому сприятиме» ‒ це слова звільненого моряка Богдана Головаша про арештованого кримського політика Нарімана Джеляла. Крим.Реалії зустрілися з двома з 24 українських моряків, захоплених ФСБ поблизу Керченської протоки в листопаді 2018 року. Богдан Головаш і Владислав Костишин розповіли, як опинилися в тюрмі без особистих речей та як їм допомагали кримськотатарські активісти.
Військовий моряк Владислав Костишин родом із Черкаської області України. У листопаді 2018 року він проходив стажування на катері «Нікополь» ‒ одному з трьох українських кораблів, які йшли з Одеси до Маріуполя.
25 листопада військові судна підійшли до Керченської протоки. Порти «Керч» і «Кавказ» не надали їм лоцманського супроводу ‒ для безпечного проходження Керч-Єнікальського каналу. Тоді українські кораблі взяли зворотний курс, але їх наздогнали, обстріляли та затримали російські військові.
Моряк Костишин згадує, які умови були в неволі.
‒ Після захоплення в полон ФСБ Росії ми були в місті Керчі приблизно одну добу в якомусь приміщенні, схожому на хлів. Потім нас відвезли в СІЗО Сімферополя, після суду етапували до Москви. Нас відразу привезли в СІЗО «Лефортово», де ми перебували аж до самого звільнення. Спочатку з особистих речей взагалі нічого не було. У нас все забрали, взагалі нічого не залишили.
Уродженець Кременчука, військовий моряк Богдан Головаш стажувався на катері «Бердянськ». Росіяни підстрелили корабель під час погоні. Військовослужбовці ВМС України Андрій Артеменко та Андрій Ейдер, а також співробітник СБУ Василь Сорока отримали поранення. Як повідомлялося пізніше, у катер потрапив бронебійний снаряд, випущений російським вертольотом Ка-52.
Як і більшість товаришів зі служби, Головаш опинився у кримському СІЗО без особистих речей ‒ у тому, в чому його захопили.
‒ Найперший адвокат, який в мене був, передав зубну пасту, щітку, мило, щоб якось можна було привести себе в порядок. Ось і все, що було.
Коли суди в Криму почали арешти українських моряків, місцеві активісти стали збирати для них допомогу. Заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу Наріман Джелял (за документами ‒ Джелялов) попросив кримчан жертвувати не тільки гроші, але й білизну, шкарпетки, капці, рушники й туалетне приладдя.
«Моряки були полонені у військовій формі, кирзових чоботях. Зрозуміло, що бути кожен день у цьому одязі дуже важко, особливо в такому взутті. Тому потрібні речі першої необхідності. Також потрібні продукти, чай, кава, цукор. Тому що та їжа, яку дають у СІЗО, викликає багато нарікань від тих, хто перебуває там в ув'язненні. Звертаюся до всіх охочих і небайдужих: або у вигляді продуктів, або в грошовому еквіваленті передавати допомогу активістам кримськотатарського національного руху. Я готовий взяти на себе обов'язок зібрати й передати все в СІЗО хлопцям, щоб вони відчули нашу підтримку», ‒ закликав він увечері 27 листопада 2018 року.
За словами Джеляла, за два дні тільки в Криму зібрали більше ніж 200 тисяч рублів (понад 80 тисяч гривень за курсом того часу). Гроші українським морякам жертвували як підприємці, так і пенсіонери.
«Вони це роблять, тому що моряки ‒ це солдати їхньої країни. Допомога українським військовим для них ‒ спосіб виявити свою громадянську позицію», ‒ пояснював кримськотатарський політик.
Поки активісти збирали передачі в сімферопольське СІЗО, моряків етапували в московський ізолятор «Лефортово».
«Це ніяк нас не зупиняє. Якщо навіть у влади була думка забрати українських хлопців у ізольованіше місце (бо багато хто не очікував такого сплеску допомоги, яку жителі Криму захотіли надати українським морякам) ‒ ми й там їх дістанемо. І в Москві», ‒ говорив Джелял Крим.Реалії.
Як писали російські ЗМІ, в «Лефортово» кожному українському військовослужбовцю видали тюремну робу, алюмінієві миску, ложку та кухоль. Уповноважена з прав людини в Росії Тетяна Москалькова говорила, що «скарг у моряків немає».
Щоб відвезти передачі, Наріман та його соратники добу їхали з Сімферополя до Москви машинами. Кожному моряку привезли по два пакети: один ‒ із продуктами, інший ‒ з речами. Через три роки моряк Богдан Головаш усе ще пам'ятає, як було холодно в російському СІЗО.
‒ У найпершій передачі, що прийшла в Москву, були продукти та якісь теплі речі. Скажімо так, було дуже холодно. В середині грудня я зустрівся зі своєю московською адвокаткою, і вона мені розповіла про те, що кримські татари організувалися й зробили нам передачу. Про Нарімана я почув від своєї московської адвокатки. Вона сказала, що він був одним з організаторів цієї допомоги.
Військовослужбовець ВМС України Владислав Костишин, навпаки, не знав, хто йому допомагав у російському ув'язненні.
‒ Про допомогу Нарімана та кримськотатарського народу я дізнався, коли ми вже повернулися в Україну. Це надзвичайно приємно, коли ти особисто знаєш цих людей. Я дивився відео, як вони збирали речі, як вони намагалися нам їх передати і, наскільки я зрозумів, змогли передати тільки вже в Москві.
Українські моряки провели в російській неволі більше ніж дев'ять місяців. Їх звільнили 7 вересня 2019 року під час обміну утримуваними особами між Україною та Росією.
Через два роки в Криму позбавили волі Нарімана Джеляла. Російські силовики провели обшук у його будинку й звинуватили політика в «диверсії ‒ підриві газогону в селі Перевальне, скоєному у складі організованої групи». Джелялу загрожує від 12 до 20 років ув'язнення ‒ він своєї провини не визнає. Підконтрольний Росії суд заарештував кримськотатарського політика. Місяць він перебував у тому ж сімферопольському СІЗО, куди спочатку відвезли більшість із 24 захоплених українських моряків.
За інформацією адвоката Джеляла Миколи Полозова, у жовтні його підзахисного перевели в психіатричну лікарню для проведення експертизи.
Звільнений військовий моряк Костишин сподівається на те, що незабаром Джелял вийде на свободу.
‒ Наріману я бажаю витримки, розуміння того, що все зміниться, все буде добре. Головне ‒ сподіватися на краще. Я думаю, що він буде вільним і повернеться до своєї сім'ї.
Військовослужбовець ВМС України Головаш впевнений, що Джеляла не залишить у біді українська влада.
‒ Хотів би побажати його сім'ї витримки, адже я розумію, наскільки їм зараз важко. Йому бажаю стійкості й дуже вірю в те, що його звільнять. Я впевнений в тому, що українська влада максимально сприятиме його звільненню.
