Чи дозволить українське суспільство дати дніпровську воду в анексований Крим? Кому був вигідний арешт Олега Зубкова і що буде з ним далі? Чому рейтинг Путіна за два роки знизився майже вдвічі? Ці та інші актуальні теми тижня в ефірі Радіо Крим.Реалії обговорює ведуча Катерина Некреча та оглядач Крим.Реалії, журналіст з Криму Павло Казарін.
‒ Однією з головних тем тижня, схоже, знову стало обговорення постачання дніпровської води до Криму. Лідер фракції «Слуга народу» у Верховній Раді України Давид Арахамія в ефірі телеканалу «Прямий» припустив можливість запуску Північно-Кримського каналу в обмін на виведення російських військ з Донбасу. Голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров різко розкритикував його за це. Вже потім Арахамія підкреслив, що висловлював особисту думку, і навіть вибачився за свої слова, визнавши, що це дуже складне питання. Проте, Павле, про що це все може свідчити? Чи була така дискусія несподіваною?
Склався консенсус: воду до Криму можна подавати тільки після деокупаціїПавло Казарін
‒ І так, і ні. В українському суспільстві за останні п'ять років склався певний консенсус. Він полягає в тому, що якщо Росія виступає в ролі держави-окупанта, то згідно з міжнародними конвенціями саме вона несе всю відповідальність за окуповану територію. У цьому сенсі для офіційного Києва немає ніякого резону постачати туди воду й тим самим полегшувати окупанту утримання цієї території. Тим більше що води власного збору для гуманітарних потреб у Криму вистачає, тобто для санітарних і питних потреб кримчан. А ось для того, щоб створювати з півострова всесоюзну здравницю версії 2.0, води, звичайно, вже не вистачить, якщо туди приїжджає кілька мільйонів туристів. Але чому це має турбувати українську державу? Склався консенсус: воду до Криму можна подавати тільки після деокупації, тому заява Давида Арахамії стала несподіванкою. Росія давно наполягає на подібному розміні, вона була б рада, якби їй пробачили Крим, а вона віддала б Україні змучений, понівечений російським вторгненням Донбас. У цій угоді виграє тільки Росія.
‒ А чому це водночас не стало несподіванкою?
‒ Ми знаємо про проблеми з водою на півострові, майже 90% він отримував з Дніпра через Північно-Кримський канал. Ми розуміли, що Росія після перемоги Володимира Зеленського на президентських виборах так чи інакше буде посилати сигнали щодо цієї проблеми: давайте, мовляв, обміняємо політв'язнів або припинення обстрілів на Донбасі на вашу воду. Єдине питання полягало в тому, хто почне на це реагувати, і Арахамія був не першим. До нього висловлювалися чиновники та представники правлячої монобільшості. Є надія, що вони зрозуміють, наскільки болісною ідея подібного обміну залишається для українського суспільства. Кремль же намагається виступати з сильною, такою собі булгаковською позицією: ми нічого не просимо, до нас самі прийдуть і все запропонують.
‒ Що якщо воду все ж дадуть, всупереч громадській думці?
‒ Офіційний Київ отримає реакцію дуже швидко, причому найрізноманітнішу. Ми пам'ятаємо, як держава не наважувалася припинити постачання електроенергії, а кримські татари, представники Меджлісу та деякі пасіонарні кримські емігранти з подібною безвільністю не погодилися. Хтось прийшов і підірвав електроопори.
‒ Варто зазначити, що ми досі не знаємо, хто саме це зробив у 2015 році.
‒ Тому я й кажу: це зробила якась пасіонарна частина українського суспільства. Неважливо. Просто коли держава коливається і в неї немає чіткого артикульованого рішення з тих чи інших питань, приходять якісь представники суспільства і беруть відповідальність на себе. Добре це чи погано, але така реальність української держави. Тому я думаю, якщо буде політичне рішення на шкоду стратегічному баченню, то в українському суспільстві напевно прозвучать голоси, які зможуть змусити офіційну владу до себе прислухатися.
‒ І знову до теми власника кримських зоопарків Олега Зубкова, яку ми обговорювали і минулого разу. На цьому тижні його випустили із СІЗО, куди він потрапив за рішенням російського суду в справі вкушеної левом туристки. Тепер Зубков перебуває під домашнім арештом. Після звільнення з-під варти він подякував за поручительство російському главі Криму Сергію Аксенову, з яким раніше довго конфліктував, звинувачуючи у тиску на бізнес і спробах закрити зоопарки. Так за що Зубкова покарали насправді?
У Росії ж в опозиції бути не можна, можна бути тільки дисидентом.Павло Казарін
‒ Російська держава ‒ це такий собі Левіафан, де немає інших центрів суб'єктності, крім нього самого. Простіше кажучи, «я начальник, ти дурень». Будь-яка громадська діяльність в Росії повинна бути схвалена державою, і не важливо, що це. Це в Україні держава часто виявлялося найслабшим гравцем, а були ще олігархи, бандити і так далі. Історія про Олега Зубкова ‒ це історія про людину, яка досі не може зрозуміти, що в 2014 році він перейшов з однієї суспільно-політичної реальності в іншу. У першій йому було дозволено фрондувати, опозиціонувати, бути людиною з особливою думкою, чий репутаційний та майновий капітал дозволяв йому тримати в телефонній книжці імена впливових людей. У Криму можна було бути в опозиції при Україні! У Росії ж в опозиції бути не можна, можна бути тільки дисидентом.
‒ Тобто російська влада в Криму, образно кажучи, хотіла поставити Зубкова на місце?
‒ Зубков не зрозумів, що в 2014 році з простору свободи і самостійності він потрапив у простір кріпака. Він думав, що у нього є можливість опонувати Аксенову, кидати в обличчя влади рукавички, і при цьому його особистий капітал, його впізнаваність і потрібні контакти дозволяли б і далі зберігати простір персональної свободи. Він не збирався бути ні політиком, ні дисидентом, але вважав, що накопичені ним ресурси дозволять йому почуватися досить вільно. Але ні, це не про Росію! Держава ставить тебе перед вибором: або ти граєш з нами, або вирушаєш у в'язницю, втрачаючи всіх ресурсів.
Зараз Зубкову показали ступінь серйозності намірів державної машини, він зробив висновки, переступив поріг СІЗО у зворотній бік ‒ і подякував Сергію Аксенову. У широкому сенсі ‒ за наданий урок. Якщо він засвоїть цей урок, у нього є шанс зберегти і зоопарки, і особисту свободу.
Зробив висновки, переступив поріг СІЗО у зворотній бік ‒ і подякував АксеновуПавло Казарін
‒ Тим часом «Левада-Центр» опублікував опитування, згідно з яким тільки трохи більше третини росіян ‒ 35% ‒ довіряють Володимиру Путіну. Таким чином з осені 2017 року рівень довіри до президента Росії знизився майже в два рази. Наскільки це критично для російської влади?
‒ Суспільство існує в різних фазових станах. Є період дуже великої емоційної мобілізації, наприклад, перед президентськими виборами, коли людей накачують з телеекранів, або під час анексії чужої території, як це було в лютому-березні-квітні 2014 року, коли просто відкривають греблю, і на суспільство обрушується величезний вал пропаганди. Тоді, зрозуміло, рейтинги влади підскакують до небес, але коли фаза мобілізації неминуче проходить, то йде природний спад. Більше критичного мислення, менше агіток і так далі. Зараз Росія живе у відносно спокійній фазі: вона нікуди не вторгається, немає критичних загострень із США, істерія не нагнітається. Рейтинг Володимира Путіна в останні роки об'єктивно знижується в силу ряду причин. По-перше, санкції проти Росії і контрсанкції призвели до того, що доходи російського бюджету дуже сильно скоротилися, нафта сильно подешевшала, і на роль нової нафти призначили російських громадян. Їм почали потихеньку затягувати паски, збільшувати податки і комунальні платежі. Рубль упав удвічі, люди стали набагато біднішими. У нульові роки суспільний договір влади з населенням був таким: ви відмовляєтеся від частини політичних свобод, а ми вам в обмін даємо гроші. Росіяни погодилися, а зараз виявляється, що держава порушує договір, а зробити з цим нічого не можна, тому що простір політичних свобод зачищено.
Ви відмовляєтеся від частини політичних свобод, а ми вам в обмін даємо грошіПавло Казарін
‒ Так що буде відбуватися з рейтингом Путіна далі?
‒ Якщо влада не вирішить накачувати рейтинг якимись екстравагантними способами як то вторгнення в Білорусь або в країни Балтії, або ж за допомогою ескалації в Україні, то рейтинг потихеньку падатиме. Коли пелена ситості спадає з твоїх очей, то починаєш помічати, що король-то голий, до нього виникає багато претензій. Втім, побачимо.
(Текст підготував Владислав Ленцев)
