Як убезпечити Україну, чи «помер» Будапештський меморандум, навіщо Україні ядерна зброя і навіщо ‒ реінтеграція Криму? Про це та деякі інші міжнародні теми говоримо з відомим українським політиком, колишнім прем'єр-міністром України, екссекретарем РНБОУ, ексміністром оборони, першим головою Служби безпеки України генералом армії України Євгеном Марчуком.
– За кордоном та і в Україні багато хто вже забув про Будапештський меморандум, дехто каже, що він вичерпав себе і вже не актуальний. Чи так це?
– Ні, це передчасне судження. Я вважаю, що до цього документа варто повернутися, ввести його знову у світовий порядок денний, він має стати ще одним інструментом впливу на кримську ситуацію, важливим документом міжнародного права, що регулює взаємини між державами.
Україна без ядерної зброї: 25 років Будапештському меморандуму (фотогалерея)
Будапештський меморандум має стати ще одним інструментом впливу на кримську ситуацію
Річ у тім, що ігнорування Будапештського меморандуму є загрозою не тільки для України, але й для світу, для міжнародного права. Україна перша, хто постраждав від недотримання цього документа. Але це має негативні наслідки в усьому світі для процесу обмеження поширення ядерної зброї. Сьогодні всі ядерні держави до цієї ідеї взагалі, і до ініціатив у цьому плані, і взагалі у плані довіри одна одній ставляться насторожено, вони розуміють, що знижувати ядерне протистояння стало небезпечно, країни-гаранти можуть відмовитися від виконання своїх гарантій, як це сталося з Україною. Тому і Північна Корея, й інші країни тепер по-особливому оцінюють такі ініціативи.
Я думаю, що є сенс в Україні створити аналітичну групу з учених і фахівців міжнародного права і провести мозковий штурм, розробити рекомендації з використання положень Будапештського меморандуму в тому комплексі заходів, який розробляється для деокупації та реінтеграції Криму. У результаті Україна має виробити та запропонувати світові міжнародну ініціативу щодо реалізації положень Будапештського меморандуму.
– На вашу думку, чи зможе впоратися з цим нинішній політикум, коли лунають пропозиції про відновлення ядерного статусу України?
Я різко негативно ставлюся до ідеї повернення Україною свого ядерного статусу
– Я різко негативно ставлюся до ідеї повернення Україною свого ядерного статусу, яку висловлюють деякі політики. Це поверхневий і примітивний підхід. Такі політики просто не знають анатомії та механізмів володіння ядерною зброєю, вони не розуміють глибини питання.
Ось приклад. Припустимо, що у нас є ядерна зброя. У 2014 році під час окупації Криму Росією хіба ми могли б нею скористатися для захисту? Так після першого ж вибуху тактичної боєголовки Росія перетворила б і Крим, і всю Україну на ядерну пустелю. Окрім того, це дало б їй козирі на міжнародній арені, російські політики стверджували б, що вони оборонялися, і право було б на їхньому боці. Чуючи такі пропозиції, Росія голосно сміється.
Після першого ж вибуху тактичної боєголовки Росія перетворила б і Крим, і всю Україну на ядерну пустелю
Були б знищені Харків, Київ, Дніпропетровськ, бази зберігання, центри управління, виробництва тощо. Пам'ятаєте, у фільмі Кондрашова про Крим Путін каже, що він готовий був використовувати ядерну зброю під час операції у Криму. Та й технологічно ядерна зброя в Україні вже втратила свої можливості ще у 1997 році. Кажуть, що тактичні боєголовки могли зберігатися довше. Ну то й що. Припустімо, розгортаються події на Донбасі у 2014 році. І що, ми б використовували тактичну ядерну зброю? Проти кого, проти Гіркіна? Який сенс? Чи проти Росії? Так через дві години пів України б не стало.
А ось аналіз з точки зору логіки. Скажімо, Японія й Німеччина розбиті у другій світовій війні вщент. Японія зокрема із застосуванням ядерної зброї. І сьогодні це дві передові країни, які не мають ядерної зброї. Але з ними рахуються в усьому світі, вони багато в чому визначають світову політику. З іншого боку, Індія та Пакистан мають ядерну зброю, але цей факт досі не допоміг їм врегулювати свої відносини й суперечності. Ізраїль має, нехай і неофіційно, ядерну зброю. Хіба ХАМАС боїться цього і не обстрілює Ізраїль? Обстрілює. І хіба Ізраїль може застосувати ядерну зброю після того, як ХАМАС якусь там ракету в їхню сторону запустив? Ні, не може.
За першої ж спроби відтворити ядерну зброю Україна опинилася б у світовій ізоляції
Я говорив із політиками і дипломатами, які стверджують, що у нас є ще науковий потенціал, є запаси уранових руд, є виробничі потужності тощо. Але це занадто поверхнева оцінка. Так, усе це є. Але за першої ж спроби відтворити ядерну зброю Україна опинилася б у світовій ізоляції, від підтримки України відмовилися б і США, і Велика Британія, і всі неядерні держави, і багато міжнародних організацій. Це тільки погіршило б становище нашої країни на міжнародній арені.
До того ж володіння ядерною зброєю це колосальні витрати. Що таке ядерна зброя, якщо у нас немає системи космічного спостереження за поведінкою всіх інших ядерних держав? До ядерної зброї має додаватися ціла система інших дорогих систем, в іншому випадку вона марна.
Сьогодні володіння ядерною зброєю – дорога й непотрібна «перевага»
Висновок: сьогодні володіння ядерною зброєю – дорога й непотрібна «перевага», яка не дає нікому ніяких перспектив. Тому Україні в жодному разі не потрібно ставити питання про ядерний статус. Окрім перспективи, що на нас будуть націлені боєголовки ядерних держав і ми будемо метою первинного удару, нам це нічого не дасть. Будапештський меморандум нам варто використовувати під іншим кутом зору, з точки зору міжнародного права.
До того ж, слід сказати, що сьогодні неядерна зброя вже досягла такого рівня розвитку, ‒ ті ж крилаті ракети, безпілотники, різні дрони іншого типу, ‒ що вона може вирішувати багато завдань без участі ядерної зброї.
‒ Можливе завезення і зберігання Росією ядерної зброї на відновлених колишніх базах Радянського Союзу в Криму Україна розцінює як ще одне порушення Росією і Будапештського меморандуму, і міжнародного права. Чи дає це Києву можливість знову ввести цей документ у світовий порядок денний?
‒ Росія цього не підтверджує, але й не заперечує. Швидше за все це тактична ядерна зброя. Звичайно, це привід для ще одних санкцій проти Росії, це привід для аналізу та обговорення в міжнародних організаціях. Росія надалі розгортає свою агресію, а тому світ не може залишатися байдужим до цієї ядерної експансії. Поготів зараз, коли під загрозою перебуває СНВ-3, коли зняті багато обмежень у галузі озброєнь, це дуже небезпечно.
‒ Українська сторона зараз створює Кримську платформу, механізм взаємодії країн з метою нарощування зусиль з деокупації Криму та реінтеграції його у правове поле України. Відомо, що ідею в тій чи іншій формі вже підтримали США, Велика Британія, Туреччина, Словаччина, Польща і Латвія. До неї запрошені приєднатися, Молдова, Чорногорія, Кіпр, Канада, Румунія, країни-члени ОБСЄ, а також Росія, багато інших організацій і країн. Ідея обговорювалася і знайшла підтримку в Євросоюзі, в Європарламенті, в ПАРЄ. Міжнародний саміт з «Кримської платформи» відбудеться 23 серпня 2021 року. Що, на вашу думку, необхідно, щоб ця ініціатива була якомога ефективнішою і досягла поставленої мети?
‒ Я думаю, що саме серпень 2021 року ‒ оптимальний термін проведення інавгураційного саміту «Кримської платформи», оскільки його потрібно дуже добре підготувати, а насправді не проведена ще й половина необхідної роботи.
Я бачу Кримську платформу як процес напрацювання форм і методів мирного повернення Криму в Україну
Я бачу Кримську платформу як процес напрацювання форм і методів мирного повернення Криму в УкраїнуЯ бачу Кримську платформу як процес напрацювання форм і методів мирного повернення Криму в Україну, створення ситуації нетерпимості до агресії взагалі, як методу досягнення своїх цілей. На прикладі «Кримської платформи» світ має довести агресору нинішньому, Росії я маю на увазі, а також і потенційним агресорам взагалі на майбутнє, що консолідовані мирні способи захисту міжнародного права, територіальної цілісності держав, прав людини, прав народів сильніші й ефективніші, ніж силова агресія.
Ініціатором, генератором реальних пропозицій, своєрідним «паровозом» цього процесу має бути Україна, а тому, окрім завдання залучення до «Кримської платформи» якомога ширшого кола держав, необхідне залучення міжнародних організацій, як ООН, Європарламент, ОБСЄ, а особливо ‒ компетентних світових фахівців з міжнародного права, які могли б дати проривні поради.
В організації «Кримської платформи» потрібно досягти такого рівня, щоб навколо цієї ідеї згуртувати більшу частину світових правових сил і більшість впливових держав. Образно кажучи ‒ за нами має бути явна більшість світу. Це реально, тому, що більшість світу не сприймає агресію як форму взаємин. І тоді тільки Росія буде змушена змінити свою позицію, відмовитися від критики платформи, відмовитися від заперечення самої можливості обговорення статусу Криму, у такому випадку їй важко буде ухилитися від участі в дискусії та від виконання рішень майбутнього саміту.
Окрім того, обговорення ситуації у світі під час саміту може відкрити дорогу до того, щоб світ взагалі розпрощався з агресією як методом досягнення своїх політичних та економічних цілей. Для цього політики і дипломати мають переконати насамперед Росію, оскільки саме вона зараз є головним прихильником як м'якої, так і грубої сили в політиці.
Дуже важливим, я вважаю, буде участь організацій і світових фахівців з міжнародного морського права, щоб виробити заходи щодо поступової демілітаризації Криму і зниження рівня всіх видів військової діяльності в Азово-Чорноморському регіоні. Навряд чи вдасться цього разу домогтися повної демілітаризації регіону, однак поступове зниження рівня військової діяльності, зменшення кількості стратегічної трансконтинентальної зброї, виведення ядерної зброї, зараз уже цілком реальне. У такому випадку Крим, коли він перестане служити Росії «непотоплюваним авіаносцем», плацдармом загроз, виявиться цій країні непотрібним і як військова база взагалі, ця ноша стане занадто важкою і не відповідатиме інтересам країни. Здоровий глузд може підказати її новому керівництву, що є логіка в тому, щоб надалі не порушувати міжнародне право й відмовитися від Криму.
Анексія Криму Росією
У лютому 2014 року в Криму з'являлися озброєні люди в формі без розпізнавальних знаків, які захопили будівлю Верховної Ради Криму, Сімферопольський аеропорт, Керченську поромну переправу, інші стратегічні об'єкти, а також блокували дії українських військ. Російська влада спочатку відмовлялася визнавати, що ці озброєні люди є військовослужбовцями російської армії. Пізніше президент Росії Володимир Путін визнав, що це були російські військові.
16 березня 2014 року на території Криму і Севастополя відбувся невизнаний більшістю країн світу «референдум» про статус півострова, за результатами якого Росія включила Крим до свого складу. Ні Україна, ні Європейський союз, ні США не визнали результати голосування на «референдумі». Президент Росії Володимир Путін 18 березня оголосив про «приєднання» Криму до Росії.
Міжнародні організації визнали окупацію та анексію Криму незаконними і засудили дії Росії. Країни Заходу запровадили економічні санкції. Росія заперечує анексію півострова та називає це «відновленням історичної справедливості». Верховна Рада України офіційно оголосила датою початку тимчасової окупації Криму і Севастополя Росією 20 лютого 2014 року.
