Після анексії у 2014 році Криму Росією кримчан почали призивати й вербувати до російської армії. А з початком 2022 року повномасштабного російського вторгнення вони воюють проти своєї країни. Частина з них, хто вижив, – потрапили в полон. Крим.Реалії побували в одному з трьох українських таборів для російських військовополонених і поговорили з кримчанами, які раніше служили в армії РФ. Як готують мобілізованих в армії РФ, які умови в українському полоні та чи хочуть повернутися воювати? Про все вони розповіли Крим.Реалії.
Інтерв'ю записано в українському таборі для військовополонених. Редакція Крим.Реалії розуміє, що заяви кримських військовополонених зроблені в умовах ув'язнення, тому не може гарантувати, що сказане відображає їхні погляди. Вони добровільно погодилися говорити з Крим.Реалії. Охорона табору під час запису інтерв'ю не була присутня.
Женевські конвенції вимагають гуманного ставлення до полонених. Тому ми не розкриваємо їх особи та не показуємо їхні обличчя.
Хотів у Алеппо, потрапив до Херсонської області
Олександр родом із Криму і до повномасштабного вторгнення Росії в Україну працював у будівельній сфері. Про те, що РФ розпочне у Криму мобілізацію, Олександр здогадувався. Згадує, що по телевізору багато говорили про нібито «нацистів» в Україні та що «НАТО підбирається до Росії».
Олександр сподівався, що мобілізація до армії РФ омине його стороною. Але повістка прийшла йому вже за кілька тижнів після підписання президентом федерації Володимиром Путіним указу про «часткову мобілізацію». Вранці наступного дня Олександр мав прибути у військкомат. Звідти його одразу ж відправили на навчання, яке виявилося «слабким».
«Десь двічі на полігон з'їздили, позаймалися і ніби все», – згадує він.
Ільдар – кримський татарин – навесні 2022 року збирався до Сирії. Він, як фахівець зі встановлення щогли мобільного зв'язку, планував їхати до Алеппо на роботу. У нього вже був підписаний контракт на пів року.
Натомість у травні Ільдара відправили у складі однієї з бригад армії РФ до Херсонської області України. Там він опинився у роті охорони. За його словами, охороняли дамбу та насосну станцію. Ільдар каже, що весь цей час він чекав на переведення в інженерні частини. Цього не сталося, а його разом із бригадою перекинули на Запорізький напрямок. Там він потрапив у полон ЗСУ.
«Коли прийшов до тями, вже наші позиції були зайняті ЗСУ-шниками (ЗСУ, Збройні сили України – КР). У мене була контузія, другий день бою», – розповідає Ільдар.
Олександр же потрапив до українського полону, як він каже, «заблукавши». На черговому завданні, погано орієнтуючись на місцевості, вони потрапили в засідку.
Тепер Олександр та Ільдар перебувають у таборі для військовополонених «Захід 1» на Львівщині.
Ільдар називає умови утримання нормальними, «з огляду на те, що ти перебуваєш у полоні». Щоправда, не без «нюансів».
«Приїхав по етапу. За добу в поїзді, скільки просили, жодного разу навіть у туалет не сходили», – розповідає Ільдар.
Редакція Крим.Реалії скерувала запит уповноваженому Верховної Ради України з прав людини щодо цього випадку. Ми публікуємо їхню відповідь:
«Особи, які перебувають у місцях несвободи відповідної установи для утримання військовополонених Російської Федерації, мають вільний доступ для написання листа (звернення) чи скарги до уповноваженого щодо належного поводження, умов утримання, харчування, забезпечення одягом тощо.
У період з 30 травня до 12 червня 2024 року до секретаріату уповноваженого не надходило звернень від військовополонених, які перебувають у державній установі «Табір для утримання військовополонених «Захід 1» щодо недотримання вимог Женевської конвенції про поводження з військовополоненими під час перебування військовополонених у зазначеному закладі».
Ільдар потрапив у табір для військовополонених армії РФ нещодавно – до цього перебував у СІЗО.
«Прийшли одразу, здали речі на зберігання, у чому ми були. Пішли до лазні і з лазні вийшли вже в уніформі… це не те, що гра на камеру. Це дійсно, я констатую факти, у нас все є, просто ще не встигли привести себе до ладу, тому я тут ще трішки неголений потрапив», – розповідає він.
Якийсь час він провів в одному із запорізьких СІЗО.
«Там була людина, яка з соцобслуговування ув'язнених, теж мусульманин, то давав писати заяву на Коран, релігійну літературу, аж до молитовного килимка», – каже Ільдар.
Олександр змальовує побут у таборі як «нормальний».
Ільдар приїхав до Криму 1992-го року. Він із родини депортованих кримських татар. 1999-го року отримав український паспорт, 2014 року (після анексії Криму Росією – КР) змінив його на російський.
«Якщо чесно, я особливо змін не відчув. У сенсі як доводилося працювати, так і доводиться працювати», – підсумовує Ільдар.
«Постійно, коли ставиться питання про кримських татар, то починається тема депортації. Після депортації – відхід у Бучу (місто в Київській області, цивільне населення якого сильно постраждало під час російської окупації навесні 2022 року – КР). Ви ж теж не забувайте, що, приміром, ми приїхали до Криму. Ми ж до анексії Криму, як ви її називаєте, ми так і не були виправдані українською стороною, ми так і залишалися єдиними зрадниками батьківщини на території колишнього Радянського Союзу», – пояснює свою позицію Ільдар.
З 1994 року 18 травня в Україні відзначався як «День скорботи та пам'яті жертв депортації кримськотатарського народу».
2015 року Верховна Рада України визнала депортацію 1944 року геноцидом кримськотатарського народу.
До 2014 року в Україні діяла програма розселення та облаштування депортованих кримських татар та інших національностей, які повернулися на проживання в Україну. За офіційними даними, загальна сума видатків бюджетних коштів за період з 1991 до 2013 року становила близько 1,3 млрд гривень.
Для репатріантів збудували:
– близько 500 тисяч кв м житла для понад трьох тисяч сімей;
– 9 шкіл;
– 900 км водопроводів;
– понад 1200 км ліній електромереж;
– 487 км газопроводів;
– 113 км доріг із твердим покриттям.
У 2013/2014 навчальному році в Криму функціонували 15 шкіл з кримськотатарською мовою навчання та 408 класів з навчанням кримськотатарською мовою. Також надавалася державна підтримка діяльності Кримськотатарського музею мистецтв, Кримськотатарської бібліотеки ім. І.Гаспринського, Кримськотатарського академічного музично-драматичного театру та інших культурних установ.
Сьогоднішню Росію – правонаступницю СРСР – з історією депортації свого народу Ільдар не пов'язує.
«Це гріх – жити з образою в душі», – вважає він.
Родичі Олександра знають, що він в українському полоні. На початку їм вдалося зателефонувати, а потім листування велося за сприяння Міжнародного комітету Червоного Хреста.
«Війна – це страшно. Руйнування. Люди страждають. І з того боку, і з цього боку. Нічого хорошого в цьому немає… Коли це все сам, на власні очі побачиш. Звісно, страшно все, – каже Олександр.
Умови в українському таборі для військовополонених
Загалом в Україні працюють три табори для військовополонених. При цьому у Міністерстві юстиції України заявляли, що планують збільшити їх кількість.
До табору для військовополонених прибувають військовослужбовці армії РФ, яких взяли в полон на лінії бойового зіткнення. Тут вони перебуватимуть до закінчення війни Росії проти України або до того моменту, коли їх заберуть на обмін.
«Вони прибувають із пораненнями, вони перебувають у поганому фізичному стані, але тут їм надається вся необхідна допомога, лікування», – розповідає Петро Яценко, представник українського Координаційного штабу поводження з військовополоненими.
Жінок у цьому таборі утримують окремо, але за весь час була лише одна військовополонена та її вже обміняли.
«У наших таборах, місцях утримання російських військовополонених, ми дотримуємося умов, прописаних у третій Женевській конвенції щодо поводження з військовополоненими. Це достатнє харчування, можливість зв'язку з рідними, медичне забезпечення, повага до гідності. Всі умови, які Україна як європейська держава підписала, ми їх дотримуємося», – каже Яценко.
У Міжнародному комітеті Червоного Хреста кажуть, що стежать, як ставляться до військовополонених в Україні.
«Якщо ми бачимо порушення під час наших візитів, то, звісно, ці порушення фіксуємо. Але ми їх ніколи не обговорюємо привселюдно. В Україні ми маємо доступ до певних військовополонених, не 100%, але до певних маємо [доступ]», – розповідає Олександр Власенко, речник делегації МК Червоного хреста в Україні.
Він каже, що вони мають можливість здійснювати регулярні візити. Одна з умов – можливість поговорити з військовополоненими тет-а-тет.
«Це велика кімната, де є багато військовополонених. Навіщо це робиться? Для того, щоб адміністрація не могла зрозуміти, якщо є скарги, від кого саме виходять скарги, і вплинути на долю цієї людини», – продовжує Власенко.
Він каже, що «тортури неприйнятні» і на це звертають увагу насамперед.
Додому через обмін
За даними на середину липня, за час повномасштабної війни з російського полону Україні вдалося повернути 3405 осіб. Про це заявив уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець.
«І ми працюємо над тим, щоб ці обміни продовжувалися», – каже Петро Яценко, представник українського Координаційного штабу щодо поводження з військовополоненими.
Ільдар каже, що також хоче додому. Але про свої плани на волі не має жодного уявлення.
«Запитання, що часто ставлять. Якщо чесно, я навіть не знаю відповіді. Я не знаю, як нас демобілізують після цього чи назад. Я цього не можу гарантувати й обманювати не хочу. Я не знаю», – каже кримчанин.
Крим.Реалії раніше зверталися до органів української влади із запитом про кількість військових із Криму, які перебувають у таборах для військовополонених. Представники офіційних структур повідомили, що не розголошують цю інформацію, щоб не нашкодити майбутнім обмінам.
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії . Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram , Instagram та Viber Крим.Реалії . Рекомендуємо встановити VPN .
