Спеціально для Крим.Реалії
Чим більше представники російської влади Криму говорять про воду – тим сильніше в їхньому голосі, як би вони це не приховували, відчувається фантомний біль за втраченим каналом. І це дивно, тому, що навіть колишній президент Криму Юрій Мєшков у 1992 році прорахував, що в разі анексії півострова Україна перекриє поставки води, електроенергії та припинить постачання на півострів продовольства.
Чому ж у 2014 році не вважали за потрібне врахувати цю реальність? Відповіді дві: з одного боку – думали, що зможуть змусити Україну, а з іншого – не уявляли масштабів майбутнього дефіциту води. Думали, що зможуть легко знайти нові джерела. Але нові військові частини, промисловість і посилена колонізація переселенцями з Росії виявилися непосильним навантаженням на труби і кабелі.
У словах та діях, наприклад, спікера російського парламенту Криму Володимира Константинова містяться взаємовиключні тенденції. З одного боку, він багато разів заявляв, що дніпровська вода «брудна», і що вона може бути навіть «навмисне отруєна», ось і днями він знову повідомив: «Ми пристосувалися і багато зробили, щоб не залежати від дніпровської води. Вона нам не потрібна, оскільки в неї злиті всі нечистоти. У жодному українському місті не дотримуються санітарних норм, все кинуто напризволяще. І що ж, весь бруд має прийти в наш благословенний Крим?»
І Володимир Константинов, мабуть, сам розуміє, що говорить неправду – і санітарних норм дотримуються, та й вода перед «благословенним» Кримом надійно очищується Каховським водосховищем.
З іншого боку, Константинов багато років старанно домагається подачі цієї «брудної води» в Крим, і для цього останнім часом задіяв усі важелі
А з іншого боку, Константинов багато років старанно домагається подачі цієї «брудної води» в Крим, і для цього останнім часом задіяв усі важелі – історичні, інформаційні, адміністративні, судові.
Днями газета російського парламенту Криму провела, як назвали журналісти, «інспекцію Північно-Кримського каналу» й опублікувала висновок: «Насосні станції справні, – підтверджує А. Положій. – Кадровий склад професійних навичок не втратив. Минулі сім років займалися збереженням меліоративної мережі Красноперекопського району. У тому числі, русла Північно-Кримського каналу: бетонували, ремонтували. Регулярно обстежуємо боковини, знищуємо поросль, адже вона руйнує залізобетонні конструкції».
Кримські журналісти звернулися до витоків будівництва Північно-Кримського каналу і намагаються довести, що Україна не була до нього причетна. Колишній працівник Кримського облвиконкому Георгій Капшук емоційно розповів, яка це була грандіозна подія, що мала вирішальне значення і для соціального перетворення кримського села, і для економічного розвитку аграрного комплексу, а також міст Криму, і промисловості.
Кримські журналісти звернулися до витоків будівництва Північно-Кримського каналу і намагаються довести, що Україна не була до нього причетна
Георгій Капшук розповів: «Красноперекопський район був сухим суцільним степом – одні солончаки. Температура ґрунту влітку доходила до 60 градусів. Прісну воду підвозили на волах. Розповідали, в роки посухи народ вимирав цілими селами. Садів і городів майже не було, безжальне сонце спалювало абсолютно все. Вода подавалася за графіком в Сімферополі, Севастополі, Керчі, Феодосії, Судаку. У Керчі та Феодосії навіть лимонад мав солонуватий присмак, тому що воду для нього добували зі свердловин».
А ось що він розповідає про те, як змінилося життя в Криму після подачі дніпровської води: «Життя в Криму розцвіло. Люди поїхали його освоювати. Зводилися дитячі садки, школи, створювалася соціальна інфраструктура, почався приріст населення (з 1963-го до 1990 року – з 1236 000 осіб до 2 443 000). З'явилася зрошувальна система: 11 тисяч кілометрів міжгосподарських зрошувальних каналів і трубопроводів, а це більше, ніж звідси до Аляски! І вже до 1988 року 20% зрошуваних земель давали 60% всієї сільськогосподарської продукції півострова, а в загальнодержавному обсязі Крим виробляв 38% винограду, понад 15% плодів та ягід і 6% овочів. Тут були лише соціально облаштовані села. Дитячі садки, фельдшерсько-акушерські пункти, побутові комбінати, клуби, палаци культури».
Втім, хто цього не знає? Як і те, чиїм розумом і зусиллями побудований канал. Але ось автор статті, розповідаючи, як будували Північно-Кримський канал, не тільки розповів про «безсилу лють дикунів-бандеропітеків», але навіть не згадав про зусилля України, яка цей канал спроєктувала і побудувала. Навпаки: заслуги приписав Миколі II, який нібито «дав добро на старт», але так і не стартував через революцію, що почалася.
Якщо Криму ця «брудна й отруєна» вода не потрібна і може завдати шкоди, так саме час подякувати тим в Україні, хто цю «отруту» перекрив
Питається: якщо чиновники в РСФСР так розуміли значення і необхідність каналу, як його зараз розуміють кримські журналісти, то чому ж вони не побудували його до 1954 року, а передали Крим Україні практично безлюдним, як розповідає Георгій Капшук?
Багато сумнівних тенденцій є і в прагненні Володимира Константинова неодмінно отримати від України якісь «компенсації збитків». Якщо Криму ця «брудна й отруєна» вода не потрібна і може завдати шкоди, так саме час подякувати тим в Україні, хто цю «отруту» перекрив. Замість цього він домагається і пуску води, і «відшкодування збитків». Спочатку він говорить, що позов буде висунутий «державі Україна», потім – Андрію Сенченку, Рефату Чубарову і Мустафі Джемілєву, хоча цей варіант, як і вся затія зі «збитками», явно в жодному суді не прохідний, оскільки ніхто з них особисто канал не перекривав.
Нещодавно в Сімферополі відбулася нарада, на якій повідомили, що «депутати, представники виконавчої влади, юристи і вчені, розпочали підготовку першого судового позову». Голова цієї робочої групи Юхим Фікс заявив, що позов буде висунуто Петру Порошенку, Андрію Сенченку та Арсенію Яценюку.
Як каже Юхим Фікс, «Сенченко цинічно стверджував, що «терпляче ставлення кримчан до проблем – це їхній посильний внесок у перемогу над агресором і звільнення українського Криму». А Мустафа Джемілєв «тріумфував, бо блокада показала, що у Криму без України перспектив немає». Юхим Фікс, ймовірно, усвідомлює, що переконати суддю задовольнити позов на підставі того, що один «цинічно стверджував», а інший «тріумфував», буде складно, тому він не обмежився водою і додав, що Сенченко нібито «сказав, що особисто фінансував диверсії на півострові». Звичайно, джерело Юхим Фікс не називає, очевидно, сподіваючись, що кримчани йому повірять на слово.
А газета, в якій стверджувалося раніше, що канал справний і працездатний, зараз стверджує, що позов супроводжують «відеокадри, зняті уздовж річища фактично знищеного каналу». Так справного чи «знищеного»?
Спілкуючись із журналістами, Константинов заявив, що «сума завданих Україні збитків перевалила за трильйон»
При цьому Володимир Константинов заявив, що бажання кримських чиновників отримати «збитки» від України невичерпні: «Наші претензії набагато ширші. Вони стосуються не тільки водної блокади, а й енергетичної, транспортної, продуктової, які терпляче пережили кримчани... Оголошена Україною торгова блокада зруйнувала колишні ринки збуту і забезпечення півострова продуктами».
Спілкуючись із журналістами, Константинов заявив, що «сума завданих Україні збитків перевалила за трильйон»: «Поки мова йде про пряму шкоду, але є ще непряма, адже через недоотримання води не змогли виростити очікуваний урожай, наприклад. У що виливаються такі збитки, ще не оцінювали, тому остаточна сума буде більш значною».
Константинов стверджує, що перший позов, що стосується водної блокади, планують «подати в російський суд на території, де цей злочин скоєно, тобто в Криму, в першому півріччі 2021 року». На його думку, «Крим зможе заарештовувати для відшкодування збитків усе, що буде проходити, пролітати, проїжджати повз Крим та Російську Федерацію, а людей, визнаних винними, оголосять у міжнародний розшук, важливо сформувати претензійний пул».
Володимир Константинов чомусь постійно забуває, що першопричиною всієї «шкоди», про яку він говорить, стала військова окупація Криму
Володимир Константинов чомусь постійно забуває, що першопричиною всієї «шкоди», про яку він говорить, стала військова окупація Криму та анексія півострова Росією. Він забуває, що за міжнародним правом, Росія як держава-окупант, взяла на себе обов'язки щодо забезпечення Криму всім необхідним. Росія завдала «збитків» сама собі.
Здається, що кримські чиновники потрапили в таку складну ситуацію, що не можуть зорієнтуватися, чого саме вони хочуть. Однак все пояснюється набагато простіше. І в Сімферополі, і в Москві однаково бояться тих претензій, які світ висуне їм на саміті після формування «Кримської платформи», і вони вважають, що найкращий захист – це напад.
Усі «підрахунки збитків» – це лише завчасна розробка претензій на вимоги ООН, ОБСЄ, Ради Європи та міжнародних судів до Москви дотримуватися міжнародного права.
Микола Семена, кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
Водопостачання Криму
Україна забезпечувала до 85% потреб Криму в прісній воді через Північно-Кримський канал, що з'єднує головне русло Дніпра з півостровом. Після анексії Криму Росією в 2014 році поставки води на півострів припинили.
Запаси води в Криму поповнюють з водосховищ природного стоку і підземних джерел. За заявами екологів, регулярне використання води з підземних джерел призвело до засолення ґрунту на півострові.
У 2020 році ситуація з водопостачанням в Криму стала критичною. Невелика кількість опадів і малосніжна зима призвели до посухи, стверджують кримські вчені.
З кінця серпня графіки подачі води були запроваджені в Сімферополі, а також у Сімферопольському і Бахчисарайському районах. Пізніше це торкнулося Білогірська і Білогірського району та частково Алушти.
Підконтрольний Кремлю глава Криму Сергій Аксенов не виключив, що Росія може визнати надзвичайною ситуацію з водопостачанням Криму. Він також стверджував, що 2020 рік став найбільш посушливим за 150 років спостережень.
Влада Росії виділила мільярди рублів на будівництво нових водогонів, водозаборів і на буріння свердловин.
Моніторингова місія ООН в Україні наполягає, що, згідно з міжнародним правом, Росія несе повну відповідальність за забезпечення населення Криму водою.
Офіційний Київ стверджує, що постачання води на півострів через Північно-Кримський канал відновиться тільки після деокупації Криму.