Джафер Сейдамет: «Окремі спогади». Частина 49

1 (13) вересня 1889 року на світ з’явився один із найвидатніших лідерів кримськотатарського народу – Джафер Сейдамет. На честь 130-ліття з дня народження «кримського Петлюри» – літератора і публіциста, який у переломну добу став воєначальником і дипломатом – Крим.Реалії публікують унікальні мемуари Сейдамета.

Продовження. Попередня частина тут.

Курси для вчителів, хатібів та імамів

Завданням, яким негайно зайнявся Центральний виконавчий комітет, була підготовка на курсах вчителів, хатібів [проповідників на п'ятничній молитві], імамів і муедзинів.

Було визнано за необхідне відмовитися від співпраці із тими некомпетентними людьми, які діяли на релігійній ниві лише для того, щоб ухилитися від військової служби або скористатися коштами вакуфів. З цією метою комітет почав видавати нові дозволи для тих, хто працює у сфері релігійних, національних та просвітницьких справ. Після проведення відбору залишилася певна кількість вчителів, які були допущені до проходження курсу в Акмесджіті.

На цьому курсі більше, ніж на додавання знань, робився наголос на адекватне розуміння політичної ситуації. З числа вчителів була обрана комісія для підготовки нових підручників.

Центральний комітет вирішив, що хатіби, імами і муедзини складатимуть іспити у кадіїв. За короткий час у всьому Криму були проведені такі іспити. Слухачів курсів проінструктували про цілі нашої політики.

Поглиблення і розширення революції

Працюючи над зв'язуванням політичних і культурних аспектів життя нашого народу з національною єдністю і новим національним менталітетом, ми також аналізували, як діє в Криму російський елемент, як працюють офіційні органи державного управління та наша інтелігенція, яка перебуває під їхнім впливом. Одночасно ми намагалися уважно і з серйозністю стежити за етапами, які проходила революція у Петрограді.

17 квітня 1917 року до Петрограду прибув [Володимир] Ленін і виголосив свою першу революційну промову [насправді він приїхав ввечері 3 (16) квітня, а 17-го озвучив знамениті «Квітневі тези»]. Вплив, який вона здійснила на російські народні маси, солдатів і робітників, змусив нас усвідомити, що хвиля революції посилиться. Ми відчули, що тенденція, яку під гаслом «розширення і поглиблення революції» запустили російські революціонери проти кіл помірної продержавної російської інтелігенції, набуває щоразу радикальнішого характеру. Вплив «поглибленої і розширеної» революції у Петрограді зростав також у Криму.

Праві, консерватори, ліберали і ліві

Праві, хоча відкрито проти революції не виступали, все ж таки не втрачали цілковито надії. Вони ще твердо вірили, що настане їхній час. Їхні прагнення були зрозумілі. Оживити минуле, але у зміцненій формі... Вони продовжували бути переконані в можливості повороту колеса історії.

Помірковані консерватори і ліберали натомість вірили, що зможуть умиротворити революцію і привести її до такого стану, в якому вона не загрожуватиме структурі держави... Вони хотіли залишатися вірними зовнішнім союзникам, продовжувати війну і – охоплені прагненням здобути те, чого Росія сподівалася досягти після перемоги у війні – запобігти руйнуванню революцією внутрішньої структури держави.

Ліві

Натомість ліві – соціалісти-революціонери і соціал-демократи – щоб знову не зазнати недосягнення цілей, як це сталося у 1905 році, перш за все рухалися в напрямку поглиблення і розширення революції. Ліберали як головну мету висували зміцнення російської держави, реалізацію одвічних цілей Росії та запобігання потрясінням в армії й господарстві. Легко було бажати запобігти потрясінням у військах, але забезпечити, щоб революційна гарячка, революційний потоп, революційна преса, революційний слова, вимовлені на сходках, не впливали на настрої армії, забезпечити вплив офіцерських кадрів на армію в ситуації, коли постали солдатські ради – це було ілюзією. Зокрема ж той факт, що в російській армії більшість офіцерів не були готові до революції, демонстрували вузькі розумові горизонти, були прив'язані до царизму і традицій, а особливо до особистої вигоди і життя напоказ, робив це абсолютно неможливим.

Соціалісти, навпаки, насамперед заради посилення революції ставили перед собою мету під гаслом «миру без анексій і контрибуцій» покласти край війні. Виходячи з цього принципу, вони створювали солдатські ради, намагалися послабити офіцерські кадри і зв'язати солдатів із революцією.

Уряду князя [Георгія] Львова, в якому у лібералів була більшість, протистояв Виконавчий комітет [Ради робітничих і солдатських депутатів] Петрограда, в якому більшість становили соціалісти. Це джерело революції панувало над громадською думкою країни, армією, робочими масами більше за уряд. А він із кожним днем усе нижче і нижче схиляв шию перед комітетом.

Більшовики

Після приїзду Леніна до Петрограду Виконавчий комітет зіткнувся з тенденцією, яка залишала його, якщо йдеться про «поглиблення революції», в тіні, з тенденцією ще більш лівою і радикальною. 30 квітня більшовики провели у Петрограді першу збройну акцію [можливо, йдеться про вбивство солдатом генерала Миколи Кашталінського та/або стрілянину на маніфестації на Василевському острові].

До того, як більшовики набули значущості з допомогою сильної організації, тобто до прибуття Леніна у Петроград, авторитет і вплив соціал-демократів і соціалістів-революціонерів із кожним днем росли, революція «розширювалася і поглиблювалася». Однак це не задовольняло Леніна.

Царизм упав. В армії створювалися солдатські ради, всюди ліквідувалася жандармерія і поліція, створювалася міліція, змінилися всі губернатори, всі міські органи самоврядування готувалися до виборів. Держава швидко еволюціонувала у бік демократичної республіки. Однак Ленін прагнув не політичної та адміністративної революції, а соціальної, він жадав запровадження не влади народу, а диктатури пролетаріату і комунізму. Для цього більшовики, щоб «усе створити заново», почали все руйнувати. Вони гаряче агітували, щоб робітники займали заводи, селяни – землю, і, щонайважливіше, закликали солдатів кидати зброю і закінчувати війну.

Наша ситуація

У цій ситуації із кожним днем ставало все більш необхідним, щоб наш Виконавчий комітет остаточно уточнив позицію щодо висунутих російською революцією [нових] політичних, економічних і соціальних основ, а після їхнього ухвалення почав проголошувати їх серед нашого населення і об'єднав його навколо них.

Другою важливою справою, після визначення із цими основами, стало ухвалення рішення, з якою російською партією співпраця буде для нас корисною – так, щоб реалізувати нашу програму. Якщо йдеться про більшовиків, то ми не вірили, що, якщо навіть їм і вдасться захопити владу, вони довго її утримають. Тому ми і не думали вступати у порозуміння із ними. Ми прийшли до переконання, що для нас буде краще, якщо ми порозуміємося і співпрацюватимемо не з соціал-демократами, а з соціалістами-революціонерами. Ми були впевнені, що для нас буде корисніше, якщо ці останні здобудуть вирішальний вплив на формування майбутнього Росії. Привело нас до цього переконання те, що ця партія висловлювала погляд, що Росія має прийняти федеральний устрій, а за народами, які її населяють, слід визнати якомога ширшу адміністративну автономію, у справах же земельних – факт, що ця партія представляла погляди, близькі до наших. У ту епоху ця партія головним чином спиралася на селянські маси, її авторитет і сила росли із кожним днем, тому ймовірність того, що саме така група у переважно селянській країні надовго залишиться при владі, змусила нас її підтримати.

Однак нашим головним принципом було не вступати до жодної російської партії, тому що це призвело б до танення, розмивання нашого руху. Ми ставили перед собою за мету незалежність нашого національного руху. Ми хотіли дивитися на російську революцію як на фактор, здатний підтримати наші цілі. Ми прагнули завдяки можливостям, які відкрила російська революція, нашими умами і нашою організацією здійснити нашу революцію і, завоювавши національні права, забезпечити нашому народу розвиток.

Натомість пов'язані із росіянами праві й частина лівих вели серед росіян діяльність проти нас за допомогою публікацій, агітацій і провокацій. Стали навіть поширюватися брехливі кляузи, нібито ми почали відновлювати ханство. Щоб запобігти цьому, 25 квітня наш національний Центральний комітет оприлюднив декларацію, в якій ми офіційно підтримали ідею створення в Росії демократичної республіки і надання адміністративних і політичних автономій («Южные ведомости» [в оригіналі Джафер Сейдамет вказав переклад газети турецькою: «Cenup Haberleri Gazetesi»], 25 квітня 1917 року, № 91).

Далі буде.

Примітка: У квадратних дужках курсивом дані пояснення кримського історика Сергія Громенка або переклади згаданих Сейдаметом назв, а звичайним шрифтом вставлені відсутні в оригіналі слова, необхідні для кращого розуміння тексту.