1 (13) вересня 1889 року на світ з’явився один з найвидатніших лідерів кримськотатарського народу – Джафер Сейдамет. На честь 130-ліття з дня народження «кримського Петлюри» – літератора і публіциста, який у переломну добу став воєначальником і дипломатом – Крим.Реаліі публікують унікальні мемуари Сейдамета.
Продовження. Попередню частину читайте тут.
Це численне зібрання, організоване кримськими татарами, і ухвалені тоді постанови стали важливим фактом, який довів не тільки Криму, але й всій Росії, що татари готові до реалізації національних прав. До тих пір ніде в Росії не відбувалися настільки добре організовані й законні збори, в яких взяли б участь 2000 делегатів, обраних у містах і селах.
Челебіджіхан – голова Виконавчого комітету кримських мусульман
Важливим підсумком цього з'їзду стало утворення Центрального кримсько-мусульманського виконавчого комітету та обрання до його складу 35 осіб.
Отже, приїхавши до Акмесджіту, ми дізналися про ситуацію і на вечір зібрали Центральний виконавчий комітет на засідання. Комітет зібрався в суді на вулиці Кантарній [з 1944 р. – Чехова], у великій залі палати цивільних справ. Засідання відкрив Сеїтджеліль Хаттатов, потім він виклав ситуацію в Криму і висловив радість з приводу того, що запрошені прибули, не гаючись. [Номан] Челебіджіхан, я і Амет [Озенбашли] виголосили короткі промови, в яких привітали наших колег із успіхами, а потім висловили впевненість, що зараз справи є важливішими за слова, позаяк перед нами серйозний період, який вимагає відповідальності.
Головою комітету ми одноголосно обрали Челебіджіхана і почали готувати програму дій. Для цього ми утворили кілька комісій. Назавтра рано вранці Челебіджіхан в приміщенні муфтіяту [нині – Чехова, 20] відкрив свій кабінет. Разом із представниками громадськості ми склали йому вітальний візит.
Ви дасте мені довідку?
Я пішов до розташованої поруч із судом будівлі [комісії] вакуфів, де заявив російському чиновнику, який вже кілька років обіймав посаду голови комісії, що за рішенням нашого народу його обов'язки добігли кінця, а я призначений на його посаду. Чиновник ще не усвідомив, що означає революція. Він був наляканий і сповнений вагань. Він сказав: «Я прошу вас видати мені довідку про те, що ви звільняєте мене і займаєте моє місце, хоча з цього приводу немає рішення влади». На це я заявив йому, що він отримає від мене такий папір і що навіть сам напише його собі... Він написав... І з подивом дивився потім, як я зі сміхом читаю цей документ і без заперечень підписую...
У кутку кімнати були розміщені ікони Богородиці. Я взяв їх і віддав голові зі словами: «Віддаю вам на пам’ять»
Хоча я підписав довідку, цей ввічливий і боягузливий чоловік не вставав зі свого місця. Я сказав: «Якщо у вашому кабінеті є особисті папери, негайно заберіть їх». Він взяв якісь папери, але все ще не вставав... Я покликав сторожа... Він теж був росіянином... Я велів принести драбину. Той приніс... У кутку кімнати були розміщені ікони Богородиці. Я взяв їх і віддав голові зі словами: «Віддаю вам на пам’ять». У цей момент очі його наповнилися сльозами, він подякував і попросив, щоб я, за можливості, подарував йому ще й перо, яким він багато років користувався в кабінеті. Я зробив це із задоволенням. Нарешті він встав і схвильовано потиснув мені руку. Я проводив його до дверей.
Коли наприкінці 1910 року я написав брошуру «Yirminci Asırda Tatar Milleti Mazlumesi» [«Гноблення татарського народу в XX столітті» (Стамбул, 1911)], виступивши проти вилучення з наших рук управління вакуфами, я навіть у найсміливіших мріях не уявляв, що сьогоднішній день настане.
Стара вакуфна комісія
Вакуфна комісія була установою, створеною наприкінці XIX століття з багатьма труднощами певною шляхетною людиною, відомою під ім'ям Чингіз, яка, як говорили, походила з роду Чингізхана [«Особая Комиссия о вакуфах» виникла у Сімферополі у 1885 році з ініціативи Султана Чингіз-хана]. Цей громадянин, бачачи, що кримські вакуфи і доходи грабуються, визнаючи необхідність реформи, допровадив до створення комісії. З доходів кримських вакуфів не виділяли грошей на будівництво всієї мечеті. Комісія могла пожертвувати максимум 900 рублів. Для більших витрат був потрібен дозвіл від Міністерства внутрішніх справ. Всупереч цьому доходило до переказів великих сум на російську місіонерську діяльність, а під час російсько-японської війни – на Червоний Хрест. Я вважав, що найважливішим і найкориснішим звершенням комісії було позначення на мапах Криму вакуфних земель у провінції та в містах. Однак ми не знайшли достатньо часу, щоб перевірити всі акти комісії. Ми мали вирішити питання про нову організацію вакуфних справ. Ми мали негайно дати можливість бідним селянам користуватися нашими землями.
Ми швидко підготували рекомендації. Ми звеліли нашим комітетам, які скрізь організовувалися, щоб вони взяли на себе управління вакуфами і здавали землю в оренду на торгах.
Мулла, який не хотів віддавати вакуф
Одним з принципів, які ми з Челебіджіханом встановили, було не допускати кровопролиття серед наших людей. Спираючись на цей принцип, ми не пішли шляхом покарання тих, хто за царизму кривдив наш народ
На весь Крим знайшовся лише один мулла, який не дослухався до нашого рішення, і, озброївши сім'ю, домочадців і прихильників, виступив проти здачі вакуфа. Це був Ісмаїл Хаджі з села Ойрат [з 1948 р. – Морське, з 1970-х не існує] в околицях Гьозлева. Ця людина дуже розбагатіла за рахунок вакуфа. І тепер, виступаючи проти рішення народу, він не хотів віддавати вакуф. Згідно з наданими мені відомостями, в Ойраті виникла небезпека кровопролиття. Одним з принципів, які ми з Челебіджіханом встановили, було не допускати кровопролиття серед наших людей. Спираючись на цей принцип, ми не пішли шляхом покарання тих, хто за царизму кривдив наш народ. Так само і пізніше, коли ситуація в країні стала вкрай заплутаною і відбувалися шкідливі для нас дії, ми залишилися вірними цьому принципу. За чинних обставин я негайно виїхав до Гьозлева, а звідти на автомобілі до села Ойрат, яке перебувало на відстані у 8-10 годин шляху. Разом зі мною було кілька членів нашого комітету у Гьозлеві. Збори, які ми провели із сільською громадою, пройшли добре. Ми дізналися, що Ісмаїл Хаджі вирушив до міста. Один з його родичів, розуміючи серйозність ситуації, запевнив нас від його імені, що приймає наше рішення. Іншою причиною мого приїзду до Гьозлева став розгляд питання про купівлю у вакуфну власність декількох виставлених на продаж будинків. Ми керувалися думкою, що гроші, якими ми володіємо, втрачають цінність. На жаль, оскільки потрібні були занадто великі суми, справа не була профінансована.
Мабуть, я мав рацію
Перш за все, для нас важливим був прогрес революції, наш народ і «національне питання»
Повернувшись з Гьозлева до Акмесджіту, я зустрів батька. Він притиснув мене до себе з любов'ю і хвилюванням, і розцілував. І я поцілував його руку. Втім, вже раніше від Сеїтджеліля Хаттатова я дізнався, що батько під час з'їзду (який зібрався після початку революції), сказав, що вже розуміє, чому я не послухався його і не пішов до мурз, і що визнає мою правоту. І на цей раз я мав рацію. Батько був задоволений цим не менше, ніж я. Коли я завів розмову на цю тему, він сказав весело і голосно: «Джафере, ти знову мав рацію! Якби мій батько витратив стільки грошей на моє навчання, скільки я на твоє, то, мабуть, і я був би правий». При цих словах я ще раз поцілував руку батька. Ми повністю помирилися... Його довіра до мене зросла...
Від Челебіджіхана я дізнався, що з Тимчасового уряду прийшло письмове затвердження його обрання на посаду муфтія, а мого – голови вакуфної комісії. Таким чином, наше становище стало легітимним. Це було дуже важливо для місцевих і губернських влад, тому що, хоча ми були одностайно обрані народом, влада ставилися до нас прохолодно. Власне, вони не визнавали нас, але ми не звертали на це уваги. Перш за все, для нас важливим був прогрес революції, наш народ і «національне питання».
Організація кримських татар
Перед Центральним виконавчим комітетом, який взяв у руки долю кримськотатарського народу, відкрилося розлоге поле діяльності. Основною метою комітету було забезпечення єдності і розвитку народу та прискорення реалізації національних і політичних прав.
Наша організаційна система – чи то на виборах до міських дум або губернських виборах, або ж на виборах до Установчих Зборів – функціонувала серйозно і відповідально, так що навіть наші вороги були здивовані
Щоб досягти цієї мети, комітет мусив, перш за все, дістатися до найвіддаленіших і найменших сіл, до всіх міських кварталів і організувати наших людей. Челебіджіхан, Хаттатов, Амет Озенбашли і я нашвидкуруч підготували статут з 33 пунктів для цих місцевих комітетів. Щоб якомога швидше створити ці місцеві відділення по всьому Криму, ми відібрали і розіслали з Центрального комітету комісії з двох-трьох осіб. Оскільки ще з часів підпілля у нас скрізь були вірні нашій ідеї товариші, з їхньою допомогою все пішло нечувано швидко, і під кінець квітня кожен куточок Криму встановив організаційний зв'язок із Центральним комітетом. Сільські комітети були підпорядковані повітовим центрам, а ті – міським. Комітети з Керчі, Кефе, Джанкоя, Акмесджіта і Ялти часто відправляли своїх делегатів у повіти і села та організовували збори. Центральний комітет, у свою чергу, перебував із ними у тісному контакті. Наша організаційна система – чи то на виборах до міських дум або губернських виборах, або ж на виборах до Установчих Зборів – функціонувала серйозно і відповідально, так що навіть наші вороги були здивовані. Хороша організація забезпечила участь у виборах майже 90% нашого народу.
Примітка: У квадратних дужках курсивом подані пояснення кримського історика Сергія Громенка або переклади згаданих Сейдаметом назв, а звичайним шрифтом вставлені відсутні в оригіналі слова, необхідні для кращого розуміння тексту.
