1 (13) вересня 1889 року на світ з’явився один з найвидатніших лідерів кримськотатарського народу – Джафер Сейдамет. На честь 130-ліття з дня народження «кримського Петлюри» – літератора і публіциста, який у переломну добу став воєначальником і дипломатом – Крим.Реаліі публікують унікальні мемуари Сейдамета.
Продовження. Попередню частину читайте тут.
Я йду з армії
Нарешті і я взяв двотижневу відпустку, і з рішенням про повний вихід з армії прибув до Одеси. Знайшовши номер в готелі, я почав шукати Амета Озенбашли. Я дізнався, що він працює в революційному комітеті, обраному робочою і солдатською радою і розташованому в якійсь важливій будівлі на набережній, – і вирушив туди.
На одному з ліжок хтось лежав – з головою, забинтованою разом з обличчям. На ліжку була табличка: Челебіджіхан
Ми з радістю обнялися і розцілувалися. Коли я сказав Амету, що з листівки, яку раніше отримав від [Номана] Челебіджіхана, я дізнався, що його з хвилини на хвилину пошлють на фронт, і запитав, чи відомо, де він зараз – Амет повідомив мені, що Челебі лежить в одеському госпіталі. Я відразу поїхав туди.
Повітря в госпіталі було важким. Від відділення до відділення я шукав Челебіджіхана. На кожному ліжку висіли імена хворих. На одному з ліжок хтось лежав – з головою, забинтованою разом з обличчям. На ліжку була табличка: Челебіджіхан. Ноги були босі. Я обережно доторкнувся до них. Раптово він розплющив очі і, побачивши мене, випростався. Ми обнялися... У кількох словах він розповів, як йому вдалося влаштувати собі перебування в госпіталі, і ми тут же склали програму дій.
Челебіджихан – муфтій, я – голова вакуфного правління
Наша зустріч відбулася 24 або 25 березня [1917 року]. До цього дня до Одеси не надходили жодні звістки з Криму. Тому першим нашим завданням стало отримання інформації про становище на півострові.
Я відправив телеграму до Акмесджіту. Відповідь, теж телеграфом, надіслав Кьосе Мустафа Ага. Він повідомляв, що я одноголосно був обраний головою кримської вакуфної комісії, і закликав терміново приїхати. Телеграму я прочитав і Амету, і Челебіджіхану – обидва заявили, що я повинен їхати якомога швидше. Я, однак, вирішив проявити обережність і заявив, що спершу слід достеменно дізнатися, що відбувається в Криму. Я висловив побоювання, що, можливо, наші друзі в Криму пішли на поступки і, щоб догодити мурзам, погодилися, щоб муфтієм був обраний хтось з-поза нашого середовища. В кінці я сказав, що поки це питання не проясниться, я не вчинятиму жодних дій. Я послав термінову телеграму з питанням, хто ж муфтій. Наступного дня прийшла відповідь, що муфтієм одноголосно обрано Челебіджіхана – ми зробили висновок, що наші друзі в Криму вели справи успішно.
Рішення виїхати до Криму
Всі ми, тобто Челебіджіхан, я, Амет Озенбашли і Халіл Чапчакчі ухвалили рішення виїхати до Криму.
Одночасно, поки тривало наше листування з Кримом, користуючись тим, що Амет є членом робітничо-солдатської ради і водночас займає місце в президії міського революційного комітету, ми скликали в мечеті збори всіх мусульманських солдатів, які перебували в Одесі... Після короткої проповіді та молитви, виголошеної одеським імамом, Челебіджіхан і я спробували витлумачити солдатам суть революції й те, що вона принесе мусульманам користь. Ми пояснили, що солдатам теж слід зі свого середовища обрати комітет – і в результаті довели справу до виникнення солдатського комітету.
Це було на випадок, якщо наша організація в Криму не візьме справи у свої руки – тоді ми з цими солдатами збиралися вирушити до Криму і там влаштувати нашу революцію. Солдатів було не більше трьохсот-чотирьохсот. Однак цього числа було достатньо, щоб повести в Акмесджіті справи так, як ми хотіли. У зв'язку з цим ми почали переговори для отримання відповідного дозволу від одеського революційного комітету. Переговори йшли у правильному напрямку.
Після отримання звісток з Криму ми провели ще одне зібрання в мечеті. На цих зборах ми повідомили, що Челебіджіхан обраний муфтієм. До цього дня пам'ятаю здивування старого одеського імама... Досі він не розмовляв з Челебіджіханом на релігійні теми. Його вразило, що цей молодий чоловік, здатний красиво говорити, логічний і сповнений ентузіазму солдат, був у Криму одноголосно обраний муфтієм. Але, дізнавшись про освіту Челебіджіхана і провівши з ним кілька бесід на релігійні теми, старий зітхнув з полегшенням... Збори були дуже жвавими. Солдати щиро побажали нам удачі, а старий імам запросив нас додому на чай. Він виявив нам гостинність. Розстаючись, ми поцілували руку цього білобородого світлолицього старого.
Пам'ятаю здивування старого одеського імама... Його вразило, що цей молодий чоловік, здатний красиво говорити, логічний і сповнений ентузіазму солдат, був у Криму одноголосно обраний муфтієм
У мене було відпускне посвідчення. Амет натомість дістав для Челебіджіхана документ з революційного комітету. Щоправда, ми були не надто переконані у його необхідності, але проявили обережність... Завдяки Амету ми знайшли місце у вагоні. У той час сісти на поїзд було, мабуть, складніше, ніж потрапити до раю. Вагони були заповнені до самих підніжок, пройти по коридорах було неможливо... Потім нам з великими труднощами вдалося пересісти на поїзд з Синельникового до Криму. За всю поїздку, за винятком кількох моментів по 5-10 хвилин, ми взагалі не спали.
Як же ми були натхненні радістю і ентузіазмом, як сповнені були наші уми серйозних і відповідальних думок... У колишньому нашому житті ми вже кілька разів вирушали на іспити. Але вони були ніщо. Тепер ми вирушали на іспит перед самою історією. Ми любили наш народ і нашу батьківщину. Ми цілком забули про себе, прив'язані до своєї мети, своє існування присвятивши народу... Безмежною була наша взаємна довіра і дружба. Дійсно, у нас не було поділу на «я» і «ти», були тільки «ми». Наші друзі в Криму теж були такими... Неможливо було, щоб наша команда з точки зору віри і довіри провалила іспит перед лицем історії. Однак ми були свідомими, що проблеми, які життя поставить перед нами, не можуть бути вирішені тільки вірою і довірою. Тому, хоча серця наші раділи, хоча ми були впевнені один в одному – наші уми працювали без перерви.
Спочатку ми з Челебіджіханом проаналізували справи муфтіяту, шкіл, медресе та діяльність революційного комітету, підготували деякі проекти. Однак ми і не припускали, що вакуфи відразу, одним махом перейдуть під наш контроль.
Навіщо я дав хутряну шинель Челебіджіхану?
До приїзду в Акмесджіт ми весь час говорили про «справу». Ми не попередили про наше прибуття, тому наші не вийшли нас привітати. Однак про всяк випадок, коли ми під'їхали до Акмесджіта, я взяв і вдягнув коротку шкіряну солдатську куртку, в якій був Челебіджіхан, а йому віддав свою хутряну офіцерську шинель. Тому що я подумав, що наші люди звернуть увагу, в якому вбранні їм покажеться муфтій Криму.
У штабі Виконавчого комітету
Не встигли ми навіть вмитися після поїздки, як вже прийшли до нас натовпом товариші. За півгодини ми повинні були вирушити до штабу Виконавчого комітету [Тимчасового Кримсько-мусульманського виконавчого комітету – Мусвиконкому].
Наші товариші докладно розповіли нам про збори, у яких 25 березня (7 квітня) у Акмесджіті взяли участь понад 2 000 делегатів, обраних у всіх наших селах і містах
Наші товариші зібралися негайно – першим з всіх Сеїтджеліль Хаттатов – і докладно розповіли нам про збори, у яких 25 березня (7 квітня) у Акмесджіті взяли участь понад 2 000 делегатів, обраних у всіх наших селах і містах. Розповіли нам про ухвалені рішення і постанови... Це велике зібрання почалося з короткої молитви і виборів голови й секретарів. Потім за пропозицією голови з одностайної згоди і під оплески присутніх зачитали телеграму до Тимчасового уряду з побажаннями успіхів. Після цього голова Сеїтджеліль Хаттатов, Аблякім Ільмі, Асан Сабрі Айвазов [Сейдамет помиляється – з середини березня до 20 квітня Айвазов знаходився у Мусульманському бюро в Петрограді; та й сам Айвазов у мемуарах припускається помилки, стверджуючи, що Сейдамет і Челебіджіхан повернулися в Крим до свого обрання] і ще кілька товаришів виступили із захопленими промовами про значимість революції та наші очікування від неї...
Настав очікуваний з нетерпінням кримськими татарами і всіма мусульманами Росії момент реалізації їхніх національних і релігійних прав. Їхні великі цілі одним махом стали реальністю. Мусульмани самі обрали своїх муфтіїв. Питання отримання вакуфів – справа, яка об'єднала всіх кримських революціонерів, – розв’язала перша хвиля революції.
Вибір муфтія і взяття нами управління вакуфами – ці питання були настільки очевидними і мали настільки вагомі правові підстави, що ніхто не знайшов у собі сміливості прямо виступити проти нас. Деякі мурзи і улеми, щоб зламати цю небачену раніше єдність народу і знайти точку опори для себе, почали стверджувати, що і правда вважають важливим, що ми повернули ці права, проте було б правильніше, якби, перш ніж кандидати були так раптово представлені громадськості, відбулися приватні дискусії, і якби було представлено кілька кандидатів.
Сулейман Мурза Кримтаєв
Хоча Сулейман Мурза Кримтаєв – гарний оратор, але заздрісний і склочний по натурі – почав полеміку у відповідності до своєї тактики під назвою «участь кількох кандидатів», наша молодь із легкістю зрозуміла сенс його гри і відповіла, що існує свобода висунення кандидатів, і кожен може це зробити... Коли Кримтаєв, побачивши, що його маневр не вдався, знервований, почав хаотично розкидатися звинуваченнями, головуючий засідання, статечний, обережний і мудрий Сеїтджеліль Хаттатов позбавив його голосу. Коли ж той вже геть розперезався, то за рішенням присутніх, ухваленим значною більшістю голосів, він був виключений із зборів... («Южные ведомости», 30 березня 1917 року, № 72).
Муфтій з народження
Царська адміністрація з тих пір, як Крим потрапив під російське ярмо, завжди висувала на пост муфтія темних і вірних собі мурз. Вони не тільки не мали релігійної освіти, а й були неписьменними. Коли їх запитували, як вони досягли цієї посади, вони відповідали дурницю – що вони муфтії «з народження».
Велика частина кримських мурз – тих, хто був вірний царизму, – або через дворянське зібрання, або через своє становище у муфтіяті впливали на державний апарат і тим самим формували нашу долю. Кримтаєв не розумів, що це закінчилося разом із падінням царизму. Він думав, що революція триватиме недовго, як це було у 1905 році, або гадав, що все знову утримають помірні російські партії. Щоб все-таки не втратити свій вплив на народ, він намагався взяти слово на наших зборах, намагався використовувати емоції, викликати замішання. Як і багато росіян, він не розумів національного розвитку кримських татар та їхньої прихильності до питання про надання прав. В результаті він отримав гіркий урок.
Примітка: У квадратних дужках курсивом подані пояснення кримського історика Сергія Громенка або переклади згаданих Сейдаметом назв, а звичайним шрифтом вставлені відсутні в оригіналі слова, необхідні для кращого розуміння тексту.
