Чи то час зупинився, чи то він зійшов із розуму й летить все швидше – загалом, як пролетіли ці дні, я не помітив. У місті ніякої політичної активності, мітингів, натовпів. Усі дуже діловито виживають. І якщо спочатку була якась розгубленість, то зараз навіть у тролейбусі й у черзі до банкомату чути тільки електротехнічний жаргон: кіловат, синусоїда, фаза.
Про політику й російсько-українські відносини ніхто не говорить, як не говорить і про давно відомі й усім зрозумілі банальності. А суть її витає в сімферопольському повітрі думки, на жаль, у тому, що Україна сама остаточно спалює всі мости, що пов'язують її із Кримом. Проукраїнські сімферопольці сумують, проросійські – діловиті й холоднокровні. Кримську владу звинувачують у непрофесійності, корупції, несправедливості (особливо це стосується графіку відключень), але ніхто не дорікає ні Кремль, ні Аксьонова у цій ситуації.
І знову я змушений, щоб уникнути політичної критики моїх записок, зробити попередження, що я пишу лише про те, що побачив і почув сам. Узагальнення, які я іноді роблю, базуються тільки на побаченому й почутому і є моєю приватною думкою. Я при цьому не стверджую, що моя публікація найповніша і враховує абсолютно всі думки й реалії – я просто не можу все охопити. Глобальні ж висновки ви можете робити самі.
Отже, коротка прогулянка центром.
Повністю зрозуміти й відчути кримську ситуацію за цей час, звісно, неможливо (один жах Щолкіного чого вартий!), Але, все-таки, свій штрих до загальної картини я спробую додати.
Причому, як кажуть, нічого особистого – у моїй квартирі світло подається теж двічі на добу, з 8 до 11 і з 20 до 23. Точність – до хвилини. Нервує, як я вже писав, неймовірно, але зате почав лягати в рекомендований лікарями час – все одно в темряві або при свічці робити щось із незвички важко, а в інтернеті, як пристойний опівнічник, не посидиш.
Почну з того, що вранці мене розбудив тріск генератора, що стоїть біля магазинчика на протилежному боці вулиці. Тепер цей звук – нова кримська реальність. Але мені ще пощастило. У когось такий моторчик, та ще й захищений загородою, стоїть під вікном.
А у когось під вікном взагалі забетонували потужний дизель-генератор. За звуком це майже «Формула 1».
Вийшов на Советській площі. Останнього року вдень затори паралізують центр Сімферополя. Звідки взялася така кількість машин, я зрозуміти поки не можу, але відчуття, що їхня кількість за рік подвоїлась.
«Хрест» на розі Пушкінської та Карла Маркса. На вулиці, до речі, все ще тепло, +15.
Погода сімферопольцям, які сидять без опалення, явно співчуває. Котельні в місті не працюють, їм потрібно для функціонування 17 мегаватт електроенергії, яких, зрозуміло, взяти ніде. Школи й дитячі садки закриті. Що з лікарнями – не знаю.
Вуличному музикантові добре, він, за визначенням, енергетично автономний. А ось черга до банкомату від подачі електроенергії залежна. Тому й стоять люди, охочі зняти готівку, в центрі, на околицях банкомати відключаються разом із усім іншим.
Пекарня не працює, хоча в кварталі є електрика.
А книгарня в строю. Продавчиня років п'ятдесяти на моє запитання, як вони тут працюють, сказала, що «пережили голод і холод у 90-х – і це переживемо». Тут вона рятується від темряви, тому що у неї вдома на Залеської світло дають взагалі по 2 години вдень і пізно вночі. Ну і розсудливо додала, що головне, мовляв, щоб не було війни, у Росії їй тепер нічого не страшно. Ні розпачу, ні обурення в її словах не було. І політики, відповідно, теж.
На дверях кінотеатру «Спартак» здивувало оголошення.
Зайшов – дійсно, працюють. Світло, кажуть, не відключать. Так, все як у класиків, найважливішим із мистецтв для влади є кіно, тут Ленін правий.
Дівчата в кафе.
Кінотеатр імені Шевченка теж працює, у касі лиш уточнили, що сеанси закінчуються до 22 години. Комендантської години начебто поки ще немає, напевно, щоб по повній темряві до темних же будинків люди могли дістатись – теж, нібито, вказівка влади.
Ще один атрибут надзвичайного стану – після 17:00 вже й напитись не вийде
Театр Горького теж працює – ось це, чесно кажучи, здивувало.
Але поки ще тепло на вулиці, здивування у приголомшення не переростає. Тобто в залі пара з рота не йде.
Народ, як і раніше, поспішає зняти готівку, поки є електрика – головний офіс РНКБ, віджатий у «Приватбанку».
Офіс ЛДПР розташований по чину, як собача будка – поруч, але не на виду в господаря. Це на вулиці Гоголя.
У храмі Трьох святителів готуються до вечірньої служби.
Зайшов подивитись, що відбувається у дитячій лікарні №2, що на Жуковського. Лікарі працюють, тепло, хоч і не дуже, людей мало.
Працює ліфт! У місті, до речі, в житлових будинках усі ліфти відключені.
А ось і Центральний ринок. Стоянка на вулиці Козлова, де ще влітку був ринок, працює з вогником.
Генераторів завезли стільки, що, схоже, скоро в кіосках почнуть на вагу продавати електроенергію
У перший день після відключення зникли свічки й акумуляторні ліхтарі. Народ зопалу скупив втридорога генератори й зупинився перевести дух. Тепер найбільш холоднокровні обмірковують системи освітлення квартир і будинків від акумуляторів, благо технології та світлодіодні лампи дозволяють це змонтувати, а чотирьох годин наявності напруги в мережі достатньо для функціонування подібної системи. Генераторів завезли стільки, що, схоже, скоро в кіосках почнуть на вагу продавати електроенергію.
Ціни на китайську освітлювальну біжутерію (а як інакше назвати більшість цих «ліхтарів»?) потроху повзуть униз.
Світловими приладами сьогодні в Криму не торгує тільки ледачий.
Продукти не подорожчали. Але ось цей кадр демонструє сутність міської влади (та й усіх інших у Криму). Це так звані «незаконні» торговці, яких учергове прогнали з ринку.
Уявіть, у Криму енергетичний колапс, опалення немає, десь люди на багатті готують дітям їжу, а у міської влади Сімферополя немає важливішої турботи, ніж прогнати за допомогою міліції бабусю, яка вийшла підтримати городян своїм пучком кропу.
Ну, і йдучи з ринку, не міг не відзначити тенденцію: помремо, але генераторами всіх забезпечимо під зав'язку! Нда...
Ось такою була моя коротка прогулянка центром Сімферополя.
Кирило Автохтонов, кримчанин
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції