«Велике бачиться на відстані» – ці єсенінські рядки давно стали в наших краях аксіомою. Великі потрясіння, неприємності й біди – не виняток, їх теж краще розглядати здалеку, з наступного століття або, принаймні, з відстані в кілька тисяч кілометрів. Тому ще за часів СРСР ми звикли не мружитись, вдивляючись у неприємні дрібниці свого життя, а дивитися широко розплющеними очима на протилежний бік планети. І ось у тому, «їхньому» житті ми розбирались куди краще, ніж у своєму.
Щось подібне я спостерігаю і зараз, коли читаю публікації київських і московських авторів. Там і тихий жах, і стриманий захват: з одного боку пишуть про апокаліпсис у знеструмленому Криму, кілометрові черги за бензином і замерзлі лікарні, а з іншого – бадьорі рапорти про завезені генератори, про 22 грудня, коли прилетить чарівник і увімкне високовольтну лінію з Кубані, і про те, що ніхто нікого ніколи не поставить на коліна. А ось як у повсякденному житті виглядає епохальна подія, пишуть і показують дуже небагато.
Отже, 25 листопада, третій день енергетичної блокади Криму. На вулиці не спекотно, +10, густий туман, як завжди буває при різкому похолоданні, сиро, але дощу немає. Погодка, загалом, кримська осіння. А напередодні був сплеск бабиного літа.
Усе життя вже на другий день стає прив'язаним до наявності струму в розетках
Абсолютно непередбачувані і за часом, і за тривалістю вимкнення електрики неймовірно дратують. Усе життя вже на другий день стає прив'язаним до наявності струму в розетках.
Для мене особисто найбільш нестерпне – відсутність інтернету і, як наслідок, втрата ілюзії, що я щось можу знати і прогнозувати. Для домашніх – страх увімкнути пралку без ризику завершити прання простирадел вручну і неможливість приготувати вранці омлет за допомогою міксера.
Для багатьох кримчан, я підозрюю, набагато болісніше сидіти в темряві без телевізора. Ми вдома телевізор давно не дивимось, тому читаємо при свічці – в принципі, не найгірша заміна електронної книжки.
Почуття протесту в повітрі не бринить – ніхто не збирається ні скидати російську владу, ні йти з’ясовувати стосунки з підривниками електроопор. Розмови в місті лише про те, який генератор краще вибрати і як зберегти продукти – це найбільш болюча тема. Люди звикли тільки виживати.
Кримчани живуть усе більш незаможньо, багато хто набив морозильники фруктами на зиму. Тепер усі ці запаси течуть, у мене вдома вже варять компоти з вишень, які розраховували скуштувати лише в березні.
Опалення вимкнене. У будь-якому разі, тиск гарячої води в батареях забезпечується електронасосами, а електроенергію влада економить на чому тільки може. Тут кримчанам неймовірно пощастило з погодою. Якби надворі було мінус двадцять (а таке в Криму на моїй пам'яті неодноразово траплялось у листопаді), можливо, і моя пісня звучала би зовсім інакше.
У гості краще ходити зі своїми зарядками і трійниками, щоб заразом зарядити телефони і все, що можна, якщо є світло
У гості, як виявилось, краще ходити зі своїми зарядками і трійниками, щоб заразом зарядити телефони і все, що можна, якщо в будинку, куди ви прийшли, є світло. Ну і у себе вдома при раптовому ввімкненні електрики всі відразу кидаються перевіряти, чи поставлені на зарядку ноутбуки, планшети і смартфони. Хоча навіть повністю заряджений гаджет з інтернетом не врятує – хоч ноутбук і буде працювати, роутер і взагалі канал провайдера вимикаються разом із холодильником.
Отаке життя вже третій день. Але цього дня щось змінилось: у будинку моєму електрику не вимикають уже з одинадцятої вечора вчорашнього дня. Як мало потрібно людині для щастя! Тут тільки залишається згадати біблійну притчу про козу, яку потрібно впустити в дім, щоб згодом випробувати величезну радість від самого факту її відсутності.
Електрогенератори продають скрізь: у проходах, на автостоянках, біля кіосків із канцтоварами, посудом, насінням – загалом, у найнесподіваніших місцях
Отже, вчора під вечір сходив на Центральний ринок. Купив у літньої кримської татарки несподівано дешеві помідори (по 70 рублів за кілограм, це десь 25 гривень), яблука (золотистий Нижньогірський Гольден, за такою ж, як у помідорів, ціною) і зелень (15 рублів за пучок, трохи більше 5 гривень), навідався до сирного лабазу (українські сири ще є, ціна в середньому – 450-500 рублів, тобто 140-180 гривень за кілограм, поки не подорожчали) і пішов додому.
На ринку все як завжди, тільки раптово розквітнула торгівля електрогенераторами. Їх продають скрізь: у проходах, на автостоянках, біля кіосків із канцтоварами, посудом, насінням – загалом, у найнесподіваніших місцях стоять ніби ненароком розпаковані і в коробках генератори.
Ненароком називається і ціна. Ось цей бородатий молодець у шкіряній куртці пропонує новенький агрегат обалділому селянину за 26 тисяч рублів (9 тисяч гривень). Причому гаряче запевняє, що ціна акційна, завтра запас генераторів розкуплять і буде ще дорожче. Так, дійсно, в магазинчику поруч подібні, на 2,8 кВт, ідуть вже за 30 тисяч рублів (майже 11 тисяч гривень).
Вдома не полінувався подивитись у мережі. У Краснодарі цю модель продають за 16 920 рублів (6040 гривень), при тому поромна переправа працює, автобуси до Краснодару з Сімферополя (472 км) ходять регулярно, та й пошта не простоює.
No comment.
А ось шедевр китайського машинобудування. Живиться від мережі і за відсутності напруги – від пальчикового акумулятора невідомої ємності. Продається зі знижкою як залишок усього лише за 1200 рублів (430 гривень). Скільки годин світитиме від акумулятора, продавцям невідомо.
Ну і в комплекті стеаринові свічки. Стеарин дуже легкий. Вочевидь, не містить важких фракцій типу холестерину. Свічка згорає без сліду за півгодини. От якби її в їжу – то, можливо, ціна була б виправданою. 50 рублів = 18 гривень.
Черги за хлібом – лише в кіосках, які торгують, в основному, продукцією невеликих хлібопекарень. Вона смачніша і, частіше за все, трохи дешевша. А от саме ці невеликі хлібопекарні і підкосило вимкнення – печі ж там електричні!
Проспект Кірова. З народних прикмет: якщо працюють світлофори – можливо, в будинках поруч є світло. Якщо не працюють – весь район гарантовано знеструмлений. Поодаль світяться, незважаючи на ще світлий час, вікна Ради міністрів. Очевидно, світло необхідне, щоб обмірковувати можливості його економії.
У сквері Треньова матусі вигулюють дітей.
Молодь (серед них є і кримські татари, судячи з хіджабів на дівчатах) чинно розмовляє.
Поліцію посилили спецпідрозділами і перевели на цілодобове патрулювання. Хоча вночі, повертаючись із гостин, куди ходжу за інтернетом, поліцейських цими днями не бачив.
Стерв'ятники. Чекають свіжатинки. «Росія 24». Ці хлопці знімали репортаж вже за півгодини після підриву опор у ніч на 22 листопада, коли молодь, абсолютно не розуміючи причин вимкнення світла, о пів на першу ночі висипала з барів і кав'ярень і влаштувала на вулицях центру Сімферополя автопаті. Чи то знали, що буде підрив, чи то чатували. Ось під час обшуків у мечетях або на інспекціях у будинках престарілих цей логотип якось не засвічений.
Зараз чергують на площі, як і навесні 2014 року. Мікроавтобус, обладнаний супутниковою тарілкою, стоїть у двадцяти метрах.
Цілковита непередбачуваність вимкнень: торговельний комплекс «Берг», похмурий і безлюдний.
І через дорогу «Сільпо».
Цій міні-пекарні поряд із «Сільпо» з електрикою пощастило.
А ці похмурі хлопці на удачу, схоже, не сподіваються.
А це окремий сюжет. Те, що в ресторанах Сімферополя мимоволі вечеряють при свічках, екзотичним не виглядає, романтика, як-не-як, хоч і вимушена. А ось містично освітлений фаст-фуд – це вже якийсь сюрреалізм. Причому все інше виглядає, як і годиться в урбаністичному закладі. Їдальня «У мами».
Запитав, як то кажуть, а підігріваєте як? Та ніяк, кажуть, беріть, поки не охололо, світло щойно, вимкнули, ще гаряченьке.
А ось так би працював касир у вісімнадцятому столітті. Якби тоді був фаст-фуд.
У переході на Советській площі, як завжди, квіти.
Я ж казав – бабине літо! П'ята вечора, 24 листопада, Сімферополь, кут Пушкінської та Ушинського.
Зараз прочитав, що тролейбуси для економії електроенергії скасували. Вчора вони ходили, як ні в чому не бувало.
Народ на поштамті щось надсилає й отримує. А у вітрині проглядає «фотовиставка кореспондентів «МК», що супроводжували президента Росії Володимира Путіна країною і світом. Рідкісні кадри експонуються у вітрині Центрального відділення ФДУП «Пошта Криму» (Московский комсомолец. Крым). Мда, рідкісний Путін.
А була ж пристойна газета...
І, до речі, якщо звернули увагу – поштамт тепер уже й не зовсім поштамт. «Почта России», як «Сбербанк» і багато інших державних структур Росії, малодушно побоялася сунутись у підсанкційний Крим. Тому на території, яку оголосили частиною Російської держави, і духу немає одного з основних атрибутів наявності в регіоні цієї самої держави – єдиної пошти. ФДУП – це «федеральне унітарне державне підприємство», тобто таке ж, як якесь управління очисними спорудами, яке є своє в кожному кишлаку. І з «Почтой России» це ФДУП лише співпрацює, тобто лист до Америки йде спочатку в «Почту России» і лише потім за океан.
Але поштамт був теж пристойним закладом колись, адже наприкінці перебудови справді революційна для Криму виставка фотографій, зроблених у психлікарні Олександром Кадніковим і Віктором Буличовим, розташовувалась у цій же самій вітрині. Виставка була заборонена за особистою вказівкою першого секретаря обкому КПРС Багрова, був великий скандал. «Комсомолка» писала про цю справу на першій смузі, а її щоденний наклад того часу був, якщо не помиляюсь, 25 мільйонів екземплярів.
Виходить, що піарникам президента Росії для підтримки його популярності нині доводиться шукати насиджені місця.
Ось що просто світиться вночі – то це будинок на бульварі Франка (сімферопольці зазвичай роблять наголос на перший склад – саме цей заклад на бульварі і зобов'язує до іспанської вимови). Тут за всіх режимів днювали і ночували послідовники Фелікса Едмундовича, а зараз працюють на своїх галерах ще й колишні колеги президента Росії.
Ну ось і завершилась моя невелика прогулянка. Може, в чомусь я і упереджений, але це моє місто, і таким я його побачив.
Кирило Автохтонов, кримчанин
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
