У старому радянському фільмі «Надбання республіки» є такий епізод: співробітник карного розшуку, якого грає Олег Табаков, зупиняє замурзаного безпритульного і питає його: «Ти куди біжиш?» А справа, треба сказати, відбувається під час Громадянської війни. На що безпритульний відповідає: «До Криму!» «Навіщо?» – продовжує допитуватись опер. І отримує вичерпну відповідь: «Там тепло, там яблука!»
Фраза ця стала крилатою, і додати до такої характеристики Криму, за великим рахунком, можна небагато. Тобто Крим завжди асоціювався у мешканців середньої смуги Росії, та і в усього Союзу, саме з цими двома поняттями – «тепло» і «яблука».
Ну, щодо першого пункту згаданої характеристики в Криму все без змін. Крим був і залишається найтеплішим місцем європейської частини колишнього СРСР. Перший тиждень листопада цього року температура вдень піднімалась до 15 градусів, а на сонці народ взагалі ходив у футболках.
А ось із яблуками стало набагато напруженіше. Хоча колишня слава Криму як яблучного краю у свідомості обивателя ще жива, країною яблук Крим потихеньку бути перестає. А ось чому такий регрес відбувається, я спробую з’ясувати разом із вами.
Отже, в'їжджаємо до того Криму, про який мріяв безпритульний майже сто років тому – до Криму, де тепло і де яблука.
Село Новопавлівка на севастопольській трасі лежить між Сімферополем і Бахчисараєм десь посередині. У радянські часи це були володіння радгоспу імені Чкалова, сільськогосподарського гіганта, який спеціалізувався саме на вирощуванні яблук і груш. Зараз радгосп швидше мертвий, ніж живий, його землі куплені іншими сільгосппідприємствами, розпайовані або перебувають у запустінні.
Садів обабіч траси суттєво поменшало, але кожної осені старі будови з дощок і поліетилену, які інакше як халабудами не назвеш, перетворюються на фруктові магазинчики на узбіччях дороги.
В інші пори року ці будови служать сторожками, коморами сільгоспінвентарю і навіть житлом для господарів садів, які днюють і ночують на своїх ділянках.
Це господарство вражає покупця амбіціями. Напис на постері обіцяє виростити під замовлення будь-які саджанці – від яблуні і персика до зизифуса, інжиру і хурми. Саджанці дійсно стоять біля халупки, закутані в поліетилен.
Обстановка цього (навіть не знаю, як сказати – крамнички, кіоску чи торгової точки?) воістину спартанська.
Але на «прилавку» достаток, особливо якщо врахувати, що це все з одного маленького господарства.
Господиня розповідає, що паї в радгоспі почали виділяти десь наприкінці 90-х, у них на родину вийшло 3 гектари. Калину вирощують у саду біля будинку, фундук і солодка цибуля – звідти ж. Калина – по 20 рублів за пучок (7 гривень), фундук – 400 рублів за кілограм (140 гривень), яблука – від 15 до 70 рублів за кілограм (5-25 гривень). Ціни практично такі ж, як і на Сімферопольському ринку, але в цьому випадку на вартість впливає, як мені здається, наявність у продукту біографії, тому ціна і тримається. Тут вже буквально всі фрукти від виробника, сумніватись не доводитися.
А в цього господарства своя фішка – гарбузи.
Коли я попросив господиню вибрати мені гарбуз для каші, вона порадила жовтий. На моє запитання, мовляв, якщо жовті смачніші, навіщо тоді вирощувати червоні, слідувала неймовірна в наш прагматичний час відповідь: червоні гарбузи – красиві. Виявляється, багато людей купують гарбуз як декоративну прикрасу житла.
У цих господарів пай – ті ж три гектари колишнього радгоспного саду, але вони намагаються розвивати господарство. Пай отримали десять років тому, в саду ростуть три покоління дерев – старі, ще радгоспного часу посадки, п'ятирічні і однорічні яблуні та персики. Посаджений торік сад, зрозуміло, врожаю ще не дає. Ось так виглядають однорічні яблуньки.
Персики цьогоріч померзли під час цвітіння, у квітні були сильні заморозки. Тож прибуток невеликий, на трактор накопичити поки не виходить, єдиний механізм у господарстві – мотоблок.
Побут у халупці цих фермерів відрізняється від сусідського тільки наявністю електромережі – через ділянку вдало проходить лінія електропередачі й у господарів є можливість законно під'єднатись. Тож електрочайник і лампочка є перевагами цього господарства, але, певно, і єдиними.
Кримчан важко здивувати часом зовсім фантастичними ініціативами нової російської влади, але один факт, розказаний фермеркою, мене, зізнатись, приголомшив. Керівництво району, за її словами, від нещодавнього часу стало вести розмови про відродження колгоспів і «добровільний» вступ до них всіх вільних пайовиків. Місцева це самодіяльність чи ідея зверху, не зрозуміло. Але думку цієї жінки про чергове мракобісся можновладців варто навести дослівно: «Я живу в 21 столітті і тому в 20-е не хочу!».
Кирило Автохтонов, кримчанин
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
