«ЗМІ помруть»: що дивитимуться і читатимуть українці після пандемії

«Влітку, максимум восени всі будемо читати новини на «112» Медведчука, «Подробицях» Фірташа і «ТСН» Коломойського», – заявив головний редактор видання з 23-річною історією «LIGA.net» Борис Давиденко.

Не пов'язані з великим бізнесом українські ЗМІ попереджають, що зникнуть вже до травня цього року через падіння рекламних доходів. Перш за це стосується газет, телеканалів і радіостанцій в регіонах, на яких рекламодавці заощадили в першу чергу.

Як виживають ЗМІ в глибинці? Як Росія може скористатися шоком якісних українських медіа? І як зміниться український медіаландшафт до літа, якщо йому не допомогти?

Про це в ефірі Радіо Донбас.Реалії говорили українська журналістка, перший секретар Національної спілки журналістів України, донеччанка Ліна Кущ, генеральний директор інформагенства «Інтерфакс Україна» Олександр Мартиненко, редактор газети «Сватівські відомості» Андрій Крюков і редактор газети «Время» Станично-Луганського району Олена Пономарьова.

– Національна спілка журналістів України провела опитування серед керівництва ЗМІ в період з 27 березня до 6 квітня. У ньому взяли участь 66 редакторів медіа, в основному – регіональних. Розкажіть, яка зараз ситуація, що відбувається?

Ліна Кущ: З перших днів жорсткого карантину ми стали отримувати сигнали, що криза зачепила саме ті медіа, які зараз найбільш потрібні, – локальні місцеві: телебачення, онлайн-медіа і друковані. На них позначилися і скорочення, наприклад, можливостей для журналістів, припинення торгівлі через кіоски і зростання цін у відповідності зі зростанням курсу валюти. Ми вирішили провести опитування, щоб узагальнити і систематизувати пропозиції. Сьогодні журналісти говорять, що лише, наприклад, звільнення місцевих медіа від податків до кінця року може врятувати цю сферу від банкрутства, від закриття. Редактори і журналісти, які зараз працюють у регіонах, говорять, що можливості доставки і реалізації їхньої продукції, наприклад, друкованої преси, різко скоротилися. Адже заборонена робота газетних кіосків, «Укрпошта» не може вчасно доставити газету до передплатника, зросли ціни на транспорт, газетний папір, друк тощо. Журналісти змушені працювати дистанційно або комбінувати роботу в офісі з дистанційною роботою. Головне, про що говорять редактори – різке падіння рекламних доходів, які б могли підтримувати незалежну пресу на місцях.

Місцеві ЗМІ завжди були орієнтовані на місцевих рекламодавців. Бізнес зараз зупинений: торгівля непродовольчими товарами, ринки, сфера послуг, салони краси, майстерні, спортивні заклади, кінотеатри, театри – все це стоїть. І, звичайно, рекламувати немає чого. Тому місцеві медіа, чиї доходи складаються з передплати, від реалізації в роздріб та з реклами, залишилися тільки з одним видом доходу – передплатою. Гроші, які вони отримували взимку, зараз катастрофічно знецінюються в зв'язку зі зростання курсу долара в Україні. Місцеві рекламодавці перестали давати рекламу. Медіа, які працюють в онлайні, не можуть конвертувати свої доходи від друкованого варіанту газети, оскільки в онлайні левову частину коштів забирають такі платформи, як YouTube, Facebook, Google.

Цей тренд – світовий: ми спілкуємося з колегами із Італії, які також скаржаться на невизначене становище друкованих медіа через різкий обвал рекламних доходів.

– Наскільки спорожніла казна регіональних ЗМІ, якщо проаналізувати, узагальнити? Ви говорите, залишилися гроші від підписки – як вони покривають потреби ЗМІ?

Ліна Кущ: У кожної газети своя бізнесова модель, тому в кожної буде свій відсоток. Є регіональні ЗМІ, які, наприклад 80 або навіть 90% тиражу реалізують за передплатою. Вони опинилися, скажімо, в більш привілейованому становищі: в них є передплатники, «Укрпошта» доставляє газети – вони можуть продовжувати випуск. Ті ж газети, бізнес-модель яких була орієнтована на продаж в роздріб, призупинили свій вихід, здебільшого це стосується київських видань, оскільки багато медіа в столиці мали таку модель, але місцевих стосується також.

– Зараз «LIGA.net» закликає пожертвувати якусь суму, щоб видання могло існувати і надалі. Наскільки все погано? Дійсно, що опинились на грані існування видання із таким стажем?

Олександр Мартиненко: Пережити це буде дуже важко всім без винятку. Думаю, зараз будь-які ринки скоротяться: медіа, рекламний, ринок підписки. Ми нікуди не дінемося просто тому, що у наших клієнтів буде менше грошей. Відповідно, коли урізують витрати, це, як правило, витрати, які прямо не впливають на роботу компанії, залишають зарплати співробітникам, а все інше по можливості може бути зрізаним. Багато залежить від обраної бізнес-моделі. Якщо вона була не дуже стійка або видання тільки починало її впроваджувати, щоб в майбутньому вийти на окупність чи прибутковість, – звичайно зараз важко. Виживуть, я б сказав, ті, у яких більш-менш усталені моделі, коло клієнтів – їм буде дещо легше, хоча все одно це тяжко.

Я говорю про неолігархічні видання. Це, звичайно, пов'язані з власниками. Умовно: є видання «Новое Время», власник якого Томаш Фіала: я не думаю, що воно закриється повністю, воно може скоротитися, але закритися – ні. Я впевнений, що ми не закриємось, бо у нас багато клієнтів, усталена мережа передплатників, які нам платять роками і десятиліттями. Не думаю, що закриється «Українська правда», тому що її ім'я і авторитет досить високий, це допоможе протриматися. Головне, щоб штат не був роздутий. Дуже багато немонетизованих продуктів, які раніше робилися заради інтересу, доведеться закрити, залишити тільки те, що приносить гроші.

– Ви не вбачаєте загрози для інформаційної безпеки країни в цих умовах, коли закриваються якісні ЗМІ або, припустимо, їх придбають олігархічні ЗМІ чи медіа, пов’язані з російським капіталом – вони можуть використати кризу як певну можливість?

Олександр Мартиненко: Будьмо реалістами: ЗМІ, які російський або пов'язаний з російським капітал хотів отримати, вже отримав: ми їх чудово знаємо – і телекомпанії, і ресурси. Їх досить багато – це правда. Що можуть закритися або скоротитися наші медіа, непов’язані з Росією і великим бізнесом – правда. Якщо не повністю припинять існування, то обмежаться, стиснуться в очікуванні кращих часів, які настануть невідомо коли. Але в будь-якому випадку олігархічні ЗМІ залишаться, нехай не обов'язково проросійські, в решті-решт у нас медіа з українським капіталом. Хоча навіть для олігарха середнього або великого зміст телеканалу в тому вигляді, в якому був раніше, буде складним. Тому, мені здається, будуть скорочуватися проєкти на цих телеканалах, картинка може стати не такою яскравою, красивою, нові шоу можуть не з’являтися.

Ліна Кущ: Аудиторія районних і міських газет – саме група, яка піддається найбільшому ризику під час епідемії. Щоб її уберегти і правильно інформувати в тій формі, до якої вона звикла, варто було б підтримати саме друковані місцеві видання, щоб через них доносити основні меседжі до літніх людей про те, як себе поводити і хто їм може допомогти. Місцева преса має задовольняти більшу довіру, ніж загальноукраїнські. Це зрозуміло, бо вони пишуть про близькі для цих людей речі. Якщо не буде цього видання, люди не зможуть отримувати місцеву інформацію. А загальноукраїнські медіа, незалежно від того, кому вони належать, ніколи не зможуть компенсувати цю місцеву інформацію. Особливо на Донбасі дуже помітно, коли протягом 5-6 років зникали газети, цілі видання, в тому числі з якоюсь історією, зі своєю аудиторією саме через економічні труднощі. Ми бачимо, що коло місцевих каналів, через які можна інформувати населення, звужується. Центральні канали мають свій порядок денний, у них свої пріоритети і вони ніколи не будуть перетинатись, тож не зможуть задовольнити попити на місцеву інформацію. Тому так важливо створити економічні засади для незалежності локальних медіа, а зараз всі вони – незалежні, у нас немає комунальних медіа, які належали б органам влади, як раніше.

– Розкажіть, як в часи карантину виживає газета «Время» Станично-Луганського району. Чи виходить вона взагалі?

Олена Пономарьова: До цього тижня виходила, а на цьому ми не в змозі проплатити послуги друкарні – призупинили роботу. Подорожчали папір, пластини для поліграфічних машин. Кошторис, який ми закладали на перше січня, перевищили ще в березні, на квітень у нас немає грошей, щоб сплатити за поліграфічні послуги.

Реклами на лінії розмежування немає, бо бізнес тут тільки відроджується після бойових дій. Основним джерелом доходу була передплата і договори на висвітлення діяльності комунального підприємства, державних, інформаційних підприємств. Зараз всі не працюють через карантин, тобто немає ні реклами, ні платних договірних статей. На сьогодні передплата складає 350 штук, роздрібної торгівлі взагалі немає. Ми помремо, якщо продовжать карантин. Навіть на відновлення роботи грошей немає, напрацювання, коли в травні спрацюємо – це як щонайменше червень-липень. Виходить, місяць безкоштовно будемо працювати, але хто згодиться нас друкувати безкоштовно? На державу ми не можемо покладатися: нам вже обіцяли допомогти в реформуванні, але його ми провели за свій кошт, не було ніяких пільг на реєстрацію чи переєстрацію.

– Якщо в Україні і всьому світі карантин затягнеться, як зміниться український і світовий медіаландшафти?

Олександр Мартиненко: По Україні подальша олігархізація медіа буде безумовно. Тобто через якийсь час незалежних медіа буде важко днем з вогнем шукати. Що стосується всього світу, там все по різному, але в загальному, звичайно, перехід в цифрові формати і дика конкуренція онлайні: вона вже є і буде ще більшою. Інше питання, хто буде рекламодавцями в нашому новому світі, в якому ми будемо жити? Які бізнеси взагалі потребуватимуть реклами? З цього приводу ніхто нічого сказати точно не може. Точно можна сказати, що це не будуть авіакомпанії. Можна припустити, що це буде агросектор, який мабуть все-таки виживе і більш-менш існуватиме.

– Давайте послухаємо редактора газети «Сватівські відомості» Андрія Крюкова. Розкажіть, будь ласка, чи виходить ваше медіа, як йдуть у вас справи?

Андрій Крюков: Наша газета виходить, бо в нас громадське зобов'язання перед передплатниками. Але ми втратили роздрібну торгівлю, це майже 30% від тиражу і, дійсно, втрачаємо через карантин наших останніх рекламодавців. Серед них майже всі – представники малого бізнесу, кілька середняків, але на сьогоднішні вони не працюють, наші послуги їм непотрібні. За нашими даними, передплатниками на 70% є люди, які інтернет не читають, вони живуть у селах і їм за 50. Ми працюємо вдома і це дає змогу трішки економити. Завдяки цьому ще тримаємося на плаву, бо самі є бухгалтерами, водіями, журналістами, розповсюджувачами – при такій економії ще тримаємося.

– Як в Європі допомагають місцевим виданням? Що можете запропонувати в цій ситуації?

Ліна Кущ: В Європі та інших країнах світу говорять про таку непопулярну у нас, річ як державна підтримка медіа, особливо що стосується локальних. Нещодавно під час консультацій Європейської федерації журналістів із віце-президентом Європейської комісії йшлося про те, що кожна країна Євросоюзу повинна вжити заходів для підтримки та виживання медіабізнесу. Про підтримку газет заявив Канадський уряд. У Великобританії робота журналістів під час пандемії названа критично важливою і журналісти включені до переліку професій, які є ключовими. Національна спілка журналістів узагальнила пропозиції колег із регіонів, які пропонують спрямувати частину коштів, призначену для боротьби з пандемією, для місцевих медіа, які сьогодні роз’яснюють, інформують свою аудиторію (багато хто із них – це група ризику) про те, як вберегтися від коронавірусу, куди звертатися, хто може допомогти тощо. Ми пропонуємо навіть механізм, яким чином кожен підтверджений примірник передплаченого тиражу газети могли б отримувати ці кошти і централізовано друкувати необхідну інформацію. Журналісти пропонують різні організаційні та економічні заходи, які потребують внесення змін до податкового законодавства. Більшість місцевих видань – це дуже невеликий бізнес: там в штаті не більше 10 працівників. Тобто вони можуть бути прирівняні до таких ФОПів і платити такі ж податки як ФОП, де працює менше 10 осіб, наприклад. Проте зараз, журналісти говорять, пресу врятує, якщо держава візьме на себе зарплати журналістів протягом карантинного періоду, бо звільнити дуже легко, а знайти журналіста в маленькому місті – важко.

Що стосується ЗМІ для мешканців Донбасу: проблема навіть не в тому що десь потрібно посилити і включити трансляцію українських телеканалів чи радіостанцій. Проблема в тому, чим наповнювати. Мешканці Донбасу хотіли б чути, бачити, читати про події, які відбувається поряд з ними. З цим у загальноукраїнських медіа дуже велика прогалина, навіть на телеканалі для окупованих територій «ДОМ», який нам влада презентувала, я не побачила контенту про мешканців цих територій, де вони б отримували оперативну інформацію про те, що відбувається там. Вони ловлять російські або сепаратистські телеканали і радіостанції, які їм повідомляють, що там відбувається. Оце і є та сама інформаційна війна, яку ми, на жаль, у цьому регіоні програємо.