Спеціально для Крим.Реалії
Знайомство з матеріалами чергового VI з'їзду русистів Криму (тут і тут), що відбувся наприкінці жовтня нинішнього року через конференц-зв'язок, залишає враження розчарування та здивування. Здається, що суспільство викладачів російської мови в Криму навмисне і вже безнадійно завели у сферу політичних диспутів, які не мають стосунку до методики. Безпосередньо до їхньої професійної діяльності були причетні лише декілька пунктів порядку денного, як, наприклад, про практику складання ЄДІ з російської мови та щодо методики державної підсумкової атестації (ДПА). Інше ‒ не шкільні, чисто політичні питання: так звана «проблема» зберігання та захисту російської мови, протидії іноземним запозиченням і ненормативній лексиці, твердження про переважання та переваги російської мови у світі, необхідність так званого «єдиного освітнього простору» тощо.
При цьому ні ректор КРІППО Олександр Рудяков, ні міністр освіти, науки та молоді Валентина Лаврик не змогли реально оцінити підсумки роботи освітньої галузі Криму й вважають «13 стобальних оцінок з мови та 7 з літератури» гідним результатом, хоча насправді 20 найвищих оцінок ‒ на декілька тисяч випускників! ‒ це досить сумнівний успіх.
На прикладі з'їзду ми на практиці бачимо, як педагогічні та дидактичні процеси перетворюються на політичні. Рутинний процес викладання російської мови вони називають «високою місією» (а викладання математики, фізики, хімії, географії, історії, біології при цьому місії невисокі?), у вітальному слові глави Криму Сергія Аксенова все подається в пишномовних, але не цілком адекватних формулюваннях («Російська мова ‒ один з головних скарбів нашої цивілізації і найважливіша частина світової культурної спадщини. Збереження російської мови ‒ наш священний обов'язок, від якого залежить не тільки наша ідентичність, а й національна безпека»).
Не сперечаюся, російська мова важлива для цивілізації, але не більше, ніж інші популярні мови світу, і штучно звеличувати її ‒ це значить викликати сумнів у її цінності. Ще сумнівно, що від російської мови залежить чиясь безпека. Завищення оцінок завжди свідчить про тенденційність, втрату орієнтирів. У доповіді Валентини Лаврик йдеться: «Кримські вчені-філологи та вчителі є не лише хранителями традицій і мови, але й подвижниками, які сприяють її розвитку».
Звичайно, якщо трактувати мову як політику ‒ то можна надати їй ще багато невластивих функцій. Але давно час спуститися на грішну землю.
На прикладі з'їзду ми на практиці бачимо, як педагогічні та дидактичні процеси перетворюються на політичні
У своєму виступі віцеспікер Володимир Бобков говорив про «особливу роль Криму у збереженні російської мови та «проблему, яка має хвилювати суспільство», ‒ так він називає «неприпустимість іноземних запозичень».
При цьому, з одного боку, зрозуміло, що «особлива роль Криму у збереженні російської мови» ‒ це процес насильницької русифікації в регіоні, що триває з 1783 року і донині, що шкодить самій російській мові. До неї починають ставитися не як до, власне, мови, а як до політичної декларації, як до засобу гуманітарного насильства.
Не можна вважати мову, засіб спілкування, чимось надприродним і винятковим. Прославляти її як «місію» і «цінність всієї цивілізації» означає дуже перебільшувати її значення, протиставляти іншим мовам. Носії не однієї, а декількох мов, вважають російську мову інструментом спілкування, обміну інформацією аж ніяк не зручнішим, ніж їхні рідні мови або в багатьох випадках англійська, французька чи іспанська.
Що стосується «неприпустимості запозичень», то цікаво спостерігати, як чиновник, який виступає проти іноземних запозичень, склав свою промову з тих самих іноземних запозичень ‒ «фестиваль», «форум», «аудиторія», «місія», «цивілізація», «відео», «блоги», «ютуб», «революція», «он-лайн». Так навіть і саме слово «педагог» має іноземне походження. Є в його промові й багато інших іноземних слів.
Насправді процес взаємних запозичень для мов ‒ це спосіб їх розвитку, за який так вболівають самі ж чиновники, і якби не запозичення, то російська мова являла б собою або незрозумілий волапюк, або ж мову Еллочки-людожерки, яка задовольнялася декількома десятками слів. І зупинити взаємні запозичення між мовами не в змозі не тільки кримські чиновники, а й сама академія наук, оскільки будь-яка мова, зокрема й російська, саморозвивається під впливом життя, а не указів влади.
Стає зрозумілим і те, чому кримські чиновники політизують мову. Володимир Бобков спочатку розповів про повний вплив мови на всі процеси, а потім... заперечив сам собі. Він сказав, що «у 1812 році більшість дворян говорили французькою, і це не заважало їм захищати Батьківщину». Різниця, на його думку, в тому, що «тоді захоплення іноземною культурою торкнулося тільки верхівки суспільства, а зараз стало масовим явищем».
Але треба ж бути послідовним. Можна було й розширити приклад. Адже відомо, що знання лише російської мови не завадило власовцям воювати на стороні німецьких загарбників. І річ тут не в мові, а в набагато глибших обставинах, які не вкладаються в російську концепцію міжнаціональних відносин. Тому вони звинувачують мову там, де варто було б звинувачувати історичних діячів і помилкову політику. Тому і всі так звані «русисти», думаю, навмисно, спотворюють у своїх інтересах історичні факти й необґрунтовано завищують роль мови в історії та в житті. Тому не зайве було б пригадати, що, за інформацією істориків (тут і тут) у 1812 році у спаленій самими росіянами Москві московська верхівка створила багато колаборантських товариств. Тобто у реальності Москва скорилася Наполеону. І не можна сказати, що в цьому якусь роль відіграли російська чи французька мови, тому, що патріотизм і зрадництво ‒ це поняття не з лінгвістичної сфери.
А далі, на думку віцеспікера, запозичення було б «виправданим, якби західна культура була такою, на яку хочеться рівнятися, але вона ‒ русофобська». Це стандартне, однак безпідставне твердження.
Неприйняття авторитаризму і диктатури Росії, інших її «родимих плям» – це не «русофобія», а об'єктивна критика
По-перше, в західній культурі є багато такого, на що рівняються у світі, і не зайве було б рівнятися всьому пострадянському простору, і Росії зокрема. По-друге, не можна говорити неправду, західна культура зовсім не русофобська. Прикладів русофілії на Заході набагато більше. А якщо трапляється заперечення Росії через її нинішню посилену агресивність, через її війни, через порушення норм міжнародного права, порушення прав людини, її імперськість, її диктаторський режим, то куди від цього подітися, якщо це правда? Неприйняття авторитаризму й диктатури Росії, інших її «родимих плям» ‒ це не «русофобія», а об'єктивна критика.
Володимир Бобков, повідомляє газета, також «процитував американського автора, у книзі якого дається характеристика різних народів, а росіяни називаються... «некрасивими». Але досить порівняти висловлювання про Росію самих російських філософів, наприклад, Миколи Бердяєва, який написав дослідження про розвиток фашизму в Росії, висловлювання про Росію в роботах Льва Толстого, Михайла Салтикова-Щедріна, Олексія Толстого, Федора Достоєвського, Олександра Блока, Івана Шмельова, Івана Ільїна, Максима Горького, Івана Аксакова, Петра Вяземського, Миколи Карамзіна, Антона Чехова, Івана Тургенєва, Василя Ключевського, Михайла Глінки, Олександра Солженіцина та багатьох інших, то оцінка американця «некрасиві» на тлі всіх неприємних висловлювань та оцінок самих російських мислителів здасться дуже втішним компліментом. І нікого з цих письменників не можна назвати русофобом, навпаки, вони любили Росію, що не заважало їм говорити правду. Щоб не втомлювати читача, наведу лише два вже широко відомих висловлювання найавторитетніших авторів. Микола Чернишевський: «Жалюгідна нація, нація рабів, зверху донизу ‒ всі раби». Олександр Пушкін: «Народ байдужий до найменшого обов'язку, до найменшої справедливості, до найменшої правди, народ, який не визнає людську гідність, який цілком не визнає ні вільної людини, ні вільної думки».
І, нарешті, учасники з'їзду не зупиняються перед тим, щоб не злукавити. «Російська мова універсальна, нею зібрані всі найважливіші знання про світ і суспільство (хіба? ‒ авт.), за використанням у мережі Інтернет вона міцно займає друге місце після англійської, випереджаючи німецьку, іспанську, французьку», зазначив віцепрезидент Міжнародної асоціації викладачів російської мови та літератури (МАВРМЛ), директор Інституту філологічних досліджень Санкт-Петербурзького держуніверситету, доктор філологічних наук, професор Сергій Кузнецов.
Хіба? Це виявилося нескладно перевірити.
Ось дослідження, опубліковане проєктом W3Techs австрійської компанії Q-Success на початку квітня 2013 року, але поширене із запізненням на п'ять років, уже в січні 2018 року російським сайтом рекордів «TopMira. Рейтинги. Рекорди». Частка російськомовних сайтів на квітень 2013 року становить 6%. Причому досягається це шляхом експансії в інших державах. Як зазначають автори дослідження, частка російської мови становить 79% на українських сайтах (зона.ua), 86,9% ‒ на білоруських (зона.by), 84% ‒ на казахстанських (зона.kz), 79,6% ‒ на узбекистанських (зона.uz), 75,9% ‒ на киргизстанських (зона.kg) і 81,8% ‒ на таджикистанських (зона.tj).
А ось за інформацією сайту «Dnativе» російська мова в інтернеті на третьому місці 6,2% при тому, що англійська займає 54,5%.
За інформацією сайту «Всемирная Россия» російську мову в мережі інтернет використовують 4,8% сайтів і вона займає 8 місце у світі.
За повідомленнями сайту fishki.net станом на 2016 рік у світі 53,6% сайтів створені англійською мовою, й у них 872,9 млн користувачів. Незаперечне перше місце. Причому ієрархію інтернету бажано вибудовувати не за кількістю сайтів, а за кількістю користувачів сайтами, що набагато правдивіше. На другому місці китайськомовні сайти, у яких 704,5 мільйона користувачів, на третьому місці іспаномовні, у яких 256,8 млн користувачів, на четвертому арабомовні, у яких 168,2 мільйона користувачів, на п'ятому португаломовні зі 131,4 млн користувачів, на шостому япономовні зі 114,9 млн користувачів, і тільки на сьомому місці російськомовні сайти зі 103,2 млн користувачів. Так виглядає мовний портрет інтернету насправді.
Вчителям російської мови в Криму можна тільки поспівчувати. КРІППО, колишній методичний центр педагогічної майстерності вчителів, перетворився на особливий наглядовий політвідділ міністерства освіти, який займається політизацією навчального процесу, контролем за роботою педагогів і залученням педагогів у політику.
Микола Семена,
