Ця невелика книжка дуже корисна для всіх, хто прагне зрозуміти сенс того, що відбувалося в Криму в останнє сторіччя. Її автор ‒ Центр дослідження безпечного середовища «Прометей» неупереджено зібрав під обкладинкою всі важливі для розуміння ситуації відомості від географічних даних, архівних документів до погодинного аналізу подій лютого-березня 2014 року та розгляду соціально-політичної ситуації в різні періоди історії Криму.
Усе це – дуже важливі відомості для того, щоб розуміти справжні цілі й послідовність дій тих, хто намагався типову анексію території іншої держави та порушення норм міжнародного права видати за «сакральне» прагнення «народу Криму» й виправдати фальсифікованим «референдумом».
Автори книги наводять інформацію для того, щоб самі читачі могли впоратися з ребусами та загадками непростої кримської історії. Наприклад, книга ставить крапку у давніх суперечках про характер Кримської АРСР у процесі передачі Радянським Союзом Криму до складу України.
Суперечка про характер Кримської АРСР була складною тому, що ленінський уряд максимально зашифрував національний характер автономії, що дало привід російським політикам при створенні АРК стверджувати, що Кримська АРСР мала не національний, а територіальний характер. Тому вони назвали її Кримською, а не Кримськотатарською, а в Криму створили низку національних районів. Насправді автономія була названа Кримською тому, що Татарська автономія на той момент уже існувала. Навіть більше, у Російській імперії азербайджанців називали кавказькими татарами, і ця назва ще не стерлася з пам'яті.
Назвати ще одне утворення татарським означало заплутати ситуацію і створити нові міжнаціональні проблеми. Тому замість цього в Криму були створені шість кримськотатарських національних регіонів, а також були утворені єврейські, німецькі та один український національний район, що зовсім не суперечить загальному національному характеру Кримської автономії.
Кримська автономія створювалася спільно активістами кримськотатарського національного руху і партії «Міллі Фірка» саме як національна
Вона створювалася спільно активістами кримськотатарського національного руху і партії «Міллі Фірка» саме як національна. У трьох її конституціях (1921,1929,1937) кримськотатарська мова мала статус державної, прапор та герб містили написи кримськотатарською мовою.
На жаль, автори книги якось упустили один з головних чинників створення національних автономій. Їхні противники практично завжди стверджують, що для створення національних автономій потрібно, щоб на цій території люди тієї національності, для якої створюється автономія, становили більшість. Але це просто виверт. Він спростовується дуже просто. Якщо яка-небудь національність на певній території становить більшість, то всі свої національні проблеми вона вирішує дуже просто: під час виборів формує парламент зі своєю більшістю депутатів, і вже він встановлює національний характер автономії та ухвалює її конституцію із зазначенням всіх норм національного характеру ‒ мови, освіти, культури, обрання органів влади.
У випадку з національною більшістю жодна автономія не потрібна. Навпаки, автономії створюються для захисту прав саме меншин, які не мають більшості голосів на виборах, але потребують задоволення своїх державних, культурних, освітніх, релігійних та інших потреб.
У період з 1924 до 1957 року в СРСР відбулося багато територіальних змін, і всі вони не супроводжувалися референдумами
Що стосується твердження про незаконність передачі Криму Україні в 1954 році на підставі того, що тоді не був проведений референдум, то автори книги повністю доводять неспроможність цього аргументу. Як свідчить історія, у період з 1924 до 1957 року в СРСР відбулося багато територіальних змін, і всі вони не супроводжувалися референдумами.
Наприклад, у 1925 році відбувся територіальний обмін між Росією, Україною та Білоруссю, під час якого Росія отримала від України великі території з Таганрогом та Східним Донбасом. У 1944 році відбулося розширення Росії прикордонними територіями Естонської та Латвійської республік, які й понині входять до складу Росії.
У 1955 і в 1957 роках було проведене розширення Росії шляхом повернення територій, раніше переданих Грузинській республіці. У 1956 році Карело-Фінська республіка була знижена у статусі від союзної до автономної республіки та увійшла до складу Росії. Були й деякі інші передачі територій між іншими союзними республіками, і в жодному випадку референдум не проводився.
У книзі також дається детальний історичний і політологічний аналіз створення автономії в Криму в 1991 році. Автори зазначають, що лояльна позиція України при створенні де-факто російської автономії в Криму, з одного боку, дозволила уникнути збройного сепаратистського конфлікту на зразок Молдови, Грузії та Азербайджану з Вірменією. Але, з іншого боку, це створило багато проблем у майбутньому, зокрема і в 2014 році, коли сепаратисти стали називати референдум 1991 року першим етапом приєднання Криму до Росії.
Російські військові активно брали участь у захопленні як військових, так і цивільних об'єктів у Криму
Автори книги наводять низку доказів того, що Чорноморський флот у Криму відігравав роль троянського коня. Російські військові не тільки систематично порушували норми угоди про базування флоту, а й активно брали участь у захопленні як військових, так і цивільних об'єктів у Криму. Окрім іншого, читач знайде у книзі перелік військових частин і з'єднань Росії, які брали активну участь в анексії Криму, що знецінює аргументи російських політиків із приводу «іхтамнетів» і «добровільного» «референдуму».
У книзі детально аналізується право кримських татар на статус корінного народу Криму у зв'язку з міжнародним правом. У книзі експерт Наталія Беліцер детально пояснює право кримськотатарського народу на свою форму державності в Криму, на відміну від тих діаспор, які існують у Криму.
Тут можна було б додати важливий аспект цієї проблеми. У Криму довгий час оголошували незаконним Меджліс кримськотатарського народу і вимагали, щоб він зареєструвався як громадська організація відповідно до чинного закону. Меджліс, таким чином, за словами тодішніх юристів, опинявся поза законом, оскільки заперечував, що він є громадською організацією, і резонно, оскільки організація, обрана всім народом, є його представницьким органом.
У процесі аналізу цієї правової проблеми відкриттям для української юриспруденції стало те, що Декларація ООН про права корінних народів зобов'язує уряди держав не створювати свої маріонеткові органи роботи з корінними народами, а працювати з тими органами, які створили вони самі.
При президенті України була створена Рада представників кримськотатарського народу, до складу якого увійшов Меджліс кримських татар у повному складі
Таким чином, міжнародне право зобов'язувало уряд працювати саме з Меджлісом, обраним народом, а не з різними комітетами та радами. Український уряд працював ‒ при президенті України була створена Рада представників кримськотатарського народу, до складу якого увійшов Меджліс кримських татар у повному складі.
Це був один зі шляхів легалізації Меджлісу кримських татар згідно з міжнародним правом, що підтверджує законність Меджлісу. Водночас нинішня дискримінація Меджлісу з боку окупаційної влади Росії в Криму, оголошення його екстремістською організацією і заборона його діяльності є грубим порушенням Декларації ООН про права корінних народів.
Книга «Крим за завісою» ‒ дуже важливий та ефективний матеріал для юристів, журналістів, істориків, експертів, громадських активістів, дипломатів, які працюють з інформаційними матеріалами та потребують узгодження різних відомостей із фактами історії та дійсними рушіями суспільних процесів, очищення їх від пропагандистських міфів.
Микола Семена, кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
