«Росія перетнула жирну червону лінію». Кримчани та експерти ‒ про те, як сприймалася окупація у 2014 році

В українському законодавстві 20 лютого ‒ офіційна дата початку тимчасової окупації Криму Росією. У постанові Верховної Ради, йдеться про те, що саме в цей день були зафіксовані перші випадки порушення російськими військовими державного кордону України в Керченській протоці та блокування українських військових частин.

Керівництво Росії спочатку заперечувало участь російських військових у захопленні Кримського півострова, проте незабаром оголосила, що ті прибули до Криму, щоб «забезпечити вільне волевиявлення кримчан» на так званому референдумі 16 березня, визнаному Україною, більшістю країн світу та ООН незаконним. Дата 20 лютого 2014 року позначена на відомчій нагороді Міністерства оборони Росії ‒ медалі «За повернення Криму». Про те, як виглядали ці події для тих, хто не підозрював про підготовлювану окупацію та анексію півострова, і чи дійсно Росія розраховувала захопити весь Крим, йшлося в ефірі Радіо Крим.Реалії.

Журналіст із Криму Олександр Янковський висловив Крим.Реалії думку, що Росія у лютому 2014 року намагалася перешкодити європейським устремлінням українців ‒ і зокрема кримчан ‒ які до цього декілька місяців протестували в центрі Києва.

‒ Дуже багато кримчан підтримували Євромайдан ‒ якщо не їхали до Києва, виходили на акції в Сімферополі, Севастополі. Інші не брали участі, але хвилювалися та стежили за подіями на Майдані. Коли 20 лютого, ще до втечі Віктора Януковича, відбулися масові вбивства мирних громадян України в Києві, багатьом стало зрозуміло, що чинний президент не затримається при владі, і люди відвернулися від Партії регіонів, яка його підтримувала. У повітрі витав дух змін ‒ у хорошому сенсі. Ось-ось мало розпочатися нове життя, яке так і не наступило у 2005 році, після перемоги Помаранчевої Революції. Однак втрутилася Росія, територія Криму була окупована. Вже 25 лютого блогер Сергій Псарьов зняв вантажівку російських військових з автоматами на трасі Севастополь-Ялта. Зустріти їх у Криму було не дивно, але ці були озброєні й прибули в санаторій у Ялті.

Олександр Янковський вважає, що відповідальність за початок анексії Криму лежить, перш за все, на керівництві сусідньої Росії, при тому що багато місцевих українських чиновників і силовиків допомагали росіянам отримати контроль над півостровом.

Журналістка із Севастополя Тетяна Рихтун, яка змушена була виїхати з Криму в 2014 році через переслідування, в інтерв'ю Радіо Крим.Реалії у лютому 2020 року поділилася своїми спостереженнями про першу стадію анексії півострова:

«Я можу точно сказати, що операція із захоплення Криму почалася набагато раніше, і саме в Севастополі. І це було навіть не 23 лютого, коли був обраний «народний мер» Олексій Чалий, який став обличчям операції. Ще 20 листопада 2013 року він провів пресконференцію з кількома прихильниками, які згодом отримали посади в новому уряді, а один став сенатором. Вони вхопилися за інстинкт страху місцевих жителів: Чалий оголосив, що «євроінтеграція двічі заходила в Севастополь» разом зі смертями. Він мав на увазі першу оборону міста під час Кримської війни та другу ‒ у Другу світову: тобто якщо ви підете цим курсом євроінтеграції, вас знищать. У Севастополі все це дуже добре пам'ятають, тому що у школах з першого класу дітям викладали севастополезнавство, де розповідали про ці події. Так що страх масовано накручувався у місті з листопада 2013 року. У лютому всі вже боялися бандерівців, у людей був напівбожевільний стан».

Колишній голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим та ексголова Севастопольської міської державної адміністрації Сергій Куніцин відсилає до ще більш раннього прецеденту, який передував подіям 2014 року.

‒ Насправді першим тривожним дзвінком були події на Тузлі у 2003 році. Тоді Росія намагалася «прокачати» Крим і Україну загалом. Слава богу, в той момент вистачило політичної волі і президенту Леоніду Кучмі, і нам, кримським керівникам. На острів висадили 600 осіб спецназу з технікою. Наскільки я знаю, коли росіянам залишалося пройти 200 метрів з чотирьох кілометрів, Кучма сказав Путіну: «Якщо ви не зупинитеся і перетнете державний кордон, ми будемо стріляти». Для мене Тузла була показова тим, що жодна проросійська організація Криму і тим більше Севастополя не підтримала дії Росії. Саме тому, я думаю, у 2014 році росіяни і ввели «зелених чоловічків»: проста арифметична більшість росіян у Севастополі або в Криму зовсім не означала, що у них такий же менталітет, як у Воронежі чи Владивостоці.

За оцінкою Сергія Куніцина, головною метою Росії в лютому 2014 року був не Крим загалом, а саме Севастополь.

‒ Вони боялися, що влада після Майдана розірве Харківські угоди 2010 року, і Чорноморському флоту доведеться піти. Це була стратегічна задача Росії. Я був у Криму в останніх числах лютого, і кримські політики, парламентарії висловлювали занепокоєння, що з Києва можуть надіслати прем'єра з «Правого сектора» або партії «Свобода». Вони говорили, що готові підтримати мене 60 голосами з 75, щоб я повернувся, тому що, мовляв, я кримський. Я розповів про це в Києві, але тодішнє керівництво ще довго думало, посилало людей у Крим, а тим часом відбувся кримськотатарський мітинг у Сімферополі. Я думаю, що якби парламент проголосував і обрав мене прем'єром, багато чого вдалося б уникнути. На мій погляд, Києву треба було терміново збільшити повноваження Автономної Республіки Крим, щоб виграти час. Росіяни до останнього не були впевнені, що їм усе вдасться.

Тодішній виконувач обов'язків президента України (з лютого до червня 2014 року) Олександр Турчинов у березні 2020 року в інтерв'ю Крим.Реалії сказав, що в української влади не було ресурсів, щоб відповісти на дії Росія:

«Російські спецслужби серйозно готувалися для другого сценарію. Тобто, коли їм не вдалося утримати маріонетковий режим Януковича, який вів країну в повну залежність від Росії, в Митний союз, Кремль вирішив захопити Крим військовим шляхом. Для того, щоб дестабілізувати ситуацію в країні, була розпочата операція «російська весна». Вона охопила не тільки півострів, а весь південний пояс країни: Харків, Донецьк, Луганськ, Запоріжжя, Дніпропетровськ, Херсон, Миколаїв, Одесу. Там почалися фактично такі ж події, як і в Криму: вивішувалися російські прапори тощо. Але якими силами Україні було це припинити, зокрема і в Криму, коли вертикаль фактично не працювала? У нас не було жодного керівника силових структур, не було уряду та президента ‒ тільки парламент».

БІЛЬШЕ ПО ТЕМІ:

Секретна десантна операція. Як Київ намагався відбити Крим у 2014 році?

Тим часом, старший експерт Українського інституту майбутнього Андреас Умланд упевнений, що ні Україна, ні світ загалом не очікували й не були підготовлені до захоплення Криму Росією.

‒ Київ, безумовно, не був готовий до дій Росії, судячи з млявої й неадекватної реакції. Окрім того, на Заході люди могли просто не повірити в те, що станеться саме анексія Криму. Максимум, що було неможливим тоді, так це варіант на зразок Придністров'я, Абхазії, Південної Осетії. Хтось думав, що бажання Росії приєднати Крим було лише риторикою, і не вірив, що за допомогою псевдореферендума вона спробує збільшити свою територію. Коли це стало відбуватися, було вже пізно і не зрозуміло, що робити. Росія перетнула жирну червону лінію, і спроба анексії кардинально змінила світову систему безпеки. Тому росіянам зовсім не варто очікувати, що з часом тема Криму зійде нанівець: це було надто велике порушення міжнародного права. Ці події ніби перенесли нас заново у 19-е століття.

У зв'язку з цим Андреас Умланд позитивно оцінює нинішню ініціативу Міністерства закордонних справ України щодо створення «Кримської платформи» з деокупації півострова. Зокрема, на літо 2021 року попередньо запланований саміт лідерів низки західних країн у Києві, де мають обговорити перспективи повернення Криму під контроль України. В українському МЗС підкреслили, що надіслали запрошення і Росії.

(Текст підготував Владислав Ленцев)