Нещодавню поразку прокремлівської партії на виборах у двох регіонах Росії можна розглядати як ознаку народного невдоволення владою, але навряд чи ця поразка створить справжній виклик політичній системі Володимира Путіна.
Коли екзит-поли на виборах губернатора далекосхідного Хабаровського краю в Росії 23 вересня вказали на перемогу з великим відривом Сергія Фургала, кандидата від Ліберально-демократичної партії Росії, його запитали про причину такого результату.
«Люди втомилися, – сказав він. – Вони хочуть змін».
Сергій Фургал отримав майже 70 відсотків голосів. Його суперником у другому турі виборів був чинний голова регіону, представник прокремлівської «Единой России» В’ячеслав Шпорт.
Того ж дня ще однієї принизливої поразки від ЛДПР «Единая Россия» зазнала в іншому регіоні: у Владимирській області в центрі європейської частини Росії: там так само чинна голова регіону, яка представляє «Единую Россию», Світлана Орлова програла, хоч і з меншим відривом, кандидатові від ЛДПР Володимирові Сип’ягіну.
Але аналітики застерігають від того, щоб вважати ЛДПР, та й комуністів, які в Росії теж набирають на політичній силі, хоч якоюсь реальною загрозою політичній системі, що створив президент Росії Володимир Путін.
Націоналістична й популістська ЛДПР, що, всупереч назві, не є ні ліберальною, ні демократичною за своїм спрямуванням, і Комуністична партія Російської Федерації, що змагається ще у двох незавершених губернаторських виборах, переважно розглядаються як дві з групи партій, що схвалені Кремлем як так звана «системна опозиція»: критикуючи владу з низки позицій, вони насправді підтримують її у принципових для Кремля питаннях.
Перемоги двох представників ЛДПР могли завдати певної шкоди образові «Единой России» і дещо послабити її перед майбутніми змаганнями з комуністами, де представники КПРФ, схоже, мають перевагу. Але мало хто з аналітиків вбачає в наявних і очікуваних успіхах цих двох партій ознаку хоч якогось серйозного зсуву на політичній сцені Росії.
Як вважає Андрій Колесников із Московського центру Карнегі, ті, хто голосував 23 вересня, не цікавилися, яку партію представляють Фургал і Сип’ягін – їм було головне, аби не «Единую Россию». Як написав він у незалежному російському тижневику «Новое время» 23 вересня, то були не вибори у власному сенсі цього слова, а радше опитування мешканців того чи іншого регіону, що вони думають про владу. «А нічого не думають, а показують їй дулю», – вважає оглядач.
Олексій Макаркін із московського Центру політичних технологій згадує про ще одну причину: плани влади підняти пенсійний вік у Росії. І протестне голосування замінює росіянам вуличний протест. «Люди бояться вийти на вулиці, і єдиний спосіб висловити невдоволення владою – це проголосувати проти «Единой России», – каже він в інтерв’ю Радіо Свобода.
А Станіслав Бєлковський із московського Інституту національної стратегії порівнює нинішню ситуацію в Росії з кінцем 1980-х років в СРСР – коли, за його словами, люди скористалися з перших частково вільних виборів і «замість комуністів обирали кого завгодно, будь-яких «фріків» і маргіналів, аби не комуністів».
«Презирливе ставлення влади до народу привело до того, що населення готове голосувати за будь-якого опозиційного кандидати, ким би він не був, навіть зовсім не знаючи цього кандидата… Але Путін на це не реагує. Президент вважає, що обраний губернатор усе одно буде «його», бо все одно залежить від федерального (центрального державного – ред.) фінансування», – написав Бєлковський у російському виданні «Бизнес онлайн».
Прецедент з’явився?
Росіян із 1996 року, коли було влаштоване переобрання президента Бориса Єльцина, привчали, що їм не дозволено міняти правителів, писав іще до другого туру губернаторських виборів ліберальний діяч із Санкт-Петербурга Борис Вишневський. Але цьогорічні регіональні вибори створили прецедент, давши людям відчуття, що владу можна змінити не лише «згори», але й «знизу», написав він у виданні «Новая газета». «Не все одно, хто виграє. Тому що прецедент зміни влади важливіший, ніж «колір» влади нової», – наголошує він.
Але є ознаки, що Кремль таки спантеличений поразками в регіонах. Газета «Ведомости» з посиланням на джерело у президентській адміністрації написала 24 вересня, що Фургал порушив свою угоду з Кремлем – не вести кампанії проти чинного губернатора, але після очікуваного програшу стати його заступником. Відтак, заявило газеті неназване джерело, Кремль вирішує, як покарати ЛДПР і КПРФ – зокрема, можливістю влаштувати надалі для їхніх кандидатів непроходження так званого «муніципального фільтру» (російської передвиборчої процедури, за якою кандидати на посади голів регіонів мають зібрати на свою підтримку підписи депутатів місцевих органів влади в цьому регіоні), а також не узгоджувати для них регіонів, де вони могли б брати участь у регіональних виборах.
«Вони перейшли через червону лінію, по суті, стали позасистемною опозицією і можуть тепер розділити її долю», – заявило джерело.
У Кремлі це повідомлення вже заперечив його речник Дмитро Пєсков. Але справжнє ставлення Кремля до цих партій покаже ситуація в іще двох регіонах, що чекають на вибори.
У Приморському краї на Далекому сході Росії результати другого туру виборів губернатора скасували через численні порушення – з ініціативою виступила голова ЦВК Росії Елла Памфілова, яка заявила, що була вражена рівнем цих порушень і зловживань. У тому турі, що відбувся 16 вересня, попереду йшов кандидат від комуністів Андрій Іщенко і після підрахунку 95 відсотків голосів майже на 6% випереджав чинного виконувача обов’язків губернатора, представника «Единой России» Андрія Тарасенка – але при 99 відсотках підрахованих голосів уже Тарасенко мав 49,5% проти 48% в Іщенка. Тепер там будуть призначені нові вибори.
Іще в одному російському регіоні, де другий тур виборів губернатора мав відбутися 23 вересня, Хакасії у Східному Сибіру, його перенесли – чинний губернатор від «Единой России» Віктор Зимін, який у першому турі відстав більш як на 12 відсотків від кандидата-комуніста Валерія Коновалова, раптово зняв свою кандидатуру, пославшись на погане здоров’я.
Різниці немає
За словами політолога Олексія Макаркіна, багато хто з росіян щиро вірить, що голосує за реальні зміни – так само, як багато хто вірить у твердження Кремля з приводу таких гучних справ, як, наприклад, отруєння працівниками російської розвідки, що виступали під іменами Олександр Петров і Руслан Боширов, колишнього російського розвідника Сергія Скрипаля з дочкою у Великій Британії.
«Пересічний виборець вірить, що комуністи – справжня опозиційна партія, так само, як вони вірять, що Петров і Боширов – хлопці, які поїхали у Британію у відпустку», – каже він.
Але, звертає увагу політолог Андрій Колесников, «між кандидатами влади і кандидатами «опозиції» немає практично ніякої різниці».
