Рубрика «Погляд», спеціально для Крим.Реалії
Коли ще перед першим самітом «Кримської платформи» у представниці російського МЗС Марії Захарової поцікавилися, чи планує Росія створювати форум, який був би альтернативою саміту в Києві, Захарова самовпевнено відповіла: «Навіщо? У нас же є Крим».
Однак окупації Криму, як бачимо, виявилося замало. Те, що більшість держав сучасного світу не визнає анексію півострова і, як і раніше, вважає його невід'ємною частиною України, схоже, явно нервує Кремль. І одними обуреними заявами це роздратування не вичерпується. Тепер уже є і «Міжнародний клуб друзів Криму» і навіть Кримська африканська ділова рада, створена в межах Ялтинського міжнародного економічного форуму.
Показово, що Росія намагається діяти, насамперед, в економічній площині – жодних дискусій про міжнародне право, виключно господарський інтерес. І це – давня практика Москви, спроби чергувати підкуп та обман. Але, впевнений, найголовніше – це, звичайно, не економічна співпраця, а демонстрація міжнародного інтересу до Криму. Кремль, гадаю, намагається переконати і росіян, і міжнародну спільноту, що окупація та анексія Криму стали фактом, що відбувся, і ніхто вже не ставить під сумнів «російський статус» півострова. Що потрібно не нагадувати про міжнародне право та його грубе зневажання Москвою, а приєднуватися до чергового «міжнародного клубу».
Це, звичайно ж, будівництво чергового «потьомкінського села». Але водночас – і демонстрація невпевненості у власній легітимності, спроба протиставити бодай щось міжнародним форумам на підтримку законного статусу Криму. Якби Кремль був переконаний, що міжнародне співтовариство погодилося з російським статусом півострова, російські чиновники не влаштовували б істерик під час кожної із зустрічей Кримської платформи і не погрожували б її учасникам. І, до речі, жодних клубів друзів Криму теж не створювали б.
Хіба це не є свідченням розуміння Кремлем того, що «російський статус Криму» залишається правовою фікцією?
Те, що щоразу, коли йдеться про закінчення війни, Володимир Путін згадує про «визнання територіальних реалій», теж не випадково. Російському президенту необхідно, щоб саме Україна визнала факт крадіжки території та погодилася з обґрунтованістю його домагань. Це виглядає як спроба злодія змусити обкраденого погодитися з тим, що вкрадений гаманець насправді завжди належав тому, хто витяг його з кишені. Хіба це не є свідченням розуміння Кремлем того, що «російський статус Криму» залишається правовою фікцією?
Будь-яка окупація, будь-яка незаконна анексія має й іншу сторону медалі – неповагу світової спільноти та правову невизначеність. Поки територіальну цілісність України не буде відновлено, певен, Росії так і доведеться жити з фіктивними кордонами та вигадувати «клуби друзів» окупованих нею територій.
Віталій Портников, журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода та Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов’язково відображають позицію редакції
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
На початку квітня російські війська повністю залишили три області на півночі України – Київську, Чернігівську і Сумську.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацією», згодом – «захист Донбасу».
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури у Маріуполі, Харкові, Чернігові, Житомирі, Сєвєродонецьку, а також у Києві й інших українських містах і селах.
На початок квітня Україна і країни Заходу оцінювали втрати Росії у війні в межах 15-20 тисяч убитими. Кремль називає у десять разів меншу цифру, хоча речник Путіна визнав, що втрати «значні». У березні Україна заявила про 1300 загиблих захисників. Президент Зеленський сказав, що співвідношення втрат України і Росії у цій війні – «один до десяти».
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей. Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств. РФ відкидає звинувачення у воєнних злочинах, а вбивства у Бучі називає «постановкою».
Станом на 10 квітня ООН підтвердила загибель 1793 людей та поранення 2439 цивільних внаслідок війни Росії проти Україні.
