Уродженець Томської області Росії Андрій Медведєв, за його словами, добровільно долучився до лав приватної військової компанії «Вагнер» у липні й по тому брав участь у боях проти Збройних сил України, зокрема під Бахмутом Донецької області. Його служба, розповідає, тривала 4 місяці, доки він не втік із фронту.
Переконує: «готовий свідчити про побачені воєнні злочини», за що у Росії його можуть убити, тож нелегально перетнув російсько-норвезький кордон.
На момент написання матеріалу він перебував в Осло, у центрі для порушників міграційного законодавства. Місцеві правоохоронці, що співпрацюють із Міжнародним кримінальним судом, заявляли, що готові допитати колишнього «вагнерівця».
- Чи допоможуть Андрію Медведєву потенційно надані свідчення уникнути суду й слідства і таки отримати політичний притулок, про що він попросив, у Норвегії чи країнах Європейського союзу?
- Чому до його втечі і з фронту, і з Росії є низка питань в українських спецслужбовців?
- Як, зі слів колишнього «вагнерівця», російські силовики чинять з українськими військовополоненими?
- Хто захищає Медведєва та наполягає на його каятті за участь у війні?
- Чи це перша подібна історія і якого розвитку можна від неї очікувати?
- Що кажуть у ПВК «Вагнер»?
Після підписання 4-місячного контракту із ПВК «Вагнер» 6 липня 2022 року Андрій Медведєв спершу прибув у Сальськ Ростовської області Росії.
Вже звідти, як він каже, рушив до зони «спеціальної воєнної операції», тобто на фронт війни Росії проти України: спершу до Луганській області, а далі були бої на Донеччині. Зокрема Бахмут.
«Після підписання контракту за розподілом я потрапив до 7-го штурмового загону 4-го взводу. Був командиром 1-го відділення. [...]
Компанія в односторонньому порядку змінила контракт, продовживши до 6 місяців, не запитуючи моєї думки. Мені не дуже подобається, що там почало відбуватися. [...] Вбивства, від своїх же співробітників, від служби безпеки «Вагнера», засуджених; тупі накази, які віддавало наше командування, кидаючи нас на м’ясо, на танки з автоматами; ставлення, образи, побиття», – розповідав Медведєв після втечі з фронту. Жалкував, що взагалі «туди поїхав».
Казав, боїться переслідування служби безпеки ПВК «Вагнер» і ФСБ, тож публічно звернувся до президента Росії і тамтешніх головних силовиків, аби втрутилися у ситуацію, «щоб були припинені погрози».
Російський правозахисник-емігрант у Франції Володимир Осєчкін тим часом пообіцяв Андрію Медведєву допомогу. Розглядалися різні варіанти втечі останнього із Росії, доки 12 січня він нелегально не перейшов російсько-норвезький кордон, річку Паз, поблизу селища Нікель у Мурманській області. Запевняє: російські прикордонники у нього стріляли, він викинув телефон у лісі і біг по льоду до будинків вже на норвезькому боці.
Керувався бажанням викрити цю терористичну організацію ПВК «Вагнер» і ті страшні злочини, які на його очах чинилисяВолодимир Осєчкін
«Ми точково допомагаємо тим людям, хто переходить на бік добра та правди, хто хоче та готовий давати докладні свідчення міжнародному розслідуванню. [...] Він утік, щоб врятувати своє життя, своє здоров’я, свою свободу, і, зокрема, керувався бажанням викрити цю терористичну організацію ПВК «Вагнер» і ті страшні злочини, які на його очах чинилися – як і щодо українців, так і щодо росіян», – заявив правозахисник Володимир Осєчкін.
І, мовляв, тільки слідство і суд мають встановлювати, чи вчиняв сам«вагнерівець»-втікач Андрій Медведєв воєнні злочини на території України. Даних про його злочини, каже, немає, трибуналу не було.
А чи була втеча?
У колишнього співробітника Служби безпеки України Івана Ступака сам перетин російсько-норвезького кордону колишнім «вагнерівцем» викликає низку питань:
«Відкриваємо карту і дивимося, що йому треба було проїхати бозна скільки. Водії маршруток, які везуть людей у прикордонну смугу, я впевнений на 101 %, вони співпрацюють з Федеральною службою безпеки Російської Федерації. Є довіреними особами, агентами, неважливо. Але вони повідомляють про всіх, хто їде. Це тримання оперативної ситуації під контролем. Ця людина (Андрій Медведєв – ред.) була умисно виведена співробітниками ФСБ. Стріляли в нього начебто, легенду створили йому, що він втікає від злочинів російської влади, хоче все розказати», – а якщо не втік, а саме випустили, резюмує колишній спецслужбовець, то питання навіщо.
Адвокати Андрія Медведєва показували фото поранень колишнього «вагнерівеця» нібито після перетину кордону. А, на думку правозахисника Володимира Осєчкіна, і його самого, і Медведєва можуть звинуватити у роботі на російські спецслужби, аби дискредитувати. Запевняє: Медведєв має при собі докази воєнних злочинів «вагнерівців» на фронті. І готовий свідчити особисто проти засновника цієї ПВК – Євгенія Пригожина.
До слова, сам Пригожин, писало BBC, «саркастично» відреагував на усю цю історію, і зазначив, ніби Медведєв служив у неіснуючому «норвезькому підрозділі «вагнерівців», бо мав норвезьке громадянство». А також звинуватив його у «жорстокому поводженні з ув'язненими», назвавши «дуже небезпечним».
«Є наказ: полонених не брати»
Із 30 співслужбовців Андрія Медведєва, з його слів, на фронті вціліли лише 4. Дезертирів чи тих, хто відмовився виконувати накази, розстрілювали на місці самі ж «вагнерівці»: Медведєв запевняє», що знає про десяток таких випадків. Вбитих, за його словами, навмисне оформлювали зниклими, щоби не сплачувати їхнім родинам компенсації.
А ось так, за словами колишнього «вагнерівця», там чинять з українськими військовополоненими:
«У службі безпеки «Вагнера» переважно працюють люди, які або колишні силовики, або чинні офіцери Федеральної служби безпеки.
При штурмі Бахмуту ми взяли чотирьох (український військових – ред.) у полон, привезли, відповідно, передали командиру взводу – і вони були розстріляні. Ну і взагалі у нас від початку є наказ, що полонених ніхто не бере», – говорив Медведєв.
Вчиняв чи не вчиняв він сам злочини на фронті? Та на якій підставі без з’ясування цього факту може просити політичного притулку у Норвегії? Радіо Свобода пояснив ексзаступник генпрокурора України Гюндуз Мамедов:
«Є насамперед Європейська конвенція з прав людини і є Женевська конвенція про біженців. Регламентуються під час потрапляння до певної країни громадяни інших країн, які переслідуються з різних причин – релігійних, політичних, національних та інших. У цій ситуації правоохоронній системі важливо виконувати свою роботу, достатньо збирати вагомі факти про наявність ознак злочину у тих чи інших громадян», – каже експрокурор з досвідом роботи із Міжнародним кримінальним судом. За словами Мамедова, збирати ці факти має і українська правоохоронна система, аби згодом просити про екстрадицію.
Є також Міжнародна конвенція про боротьбу із вербуванням, використанням, фінансуванням і навчанням найманців: і якщо колишній «вагнерівець» Медведєв підпадає під її статті, то і в Норвегії на нього може чекати слідство та суд, пояснює Мамедов.
«Важливі для слідства і цінні ці покази свідків (ймовірних воєнних злочинів – ред.), якщо вони будуть досить правдивими, скажімо так, але це не звільняє їх від кримінальної відповідальності.
У нинішній ситуації нам не вдасться створити свій трибунал щодо ситуації в Україні, оскільки ми знаємо, що Росія як постійний член радбезу ООН блокуватиме це питання, тому у нас надія (у контексті вироку – ред.) на Міжнародний кримінальний суд», – зауважує Мамедов.
Жертва чи злочинець?
Фахівці наголошують: уже були випадки, коли біженці приїжджали, приміром, у Євросоюз і представлялися жертвами певного політичного режиму, просили притулку, а потім виявлялися воєнними чи іншими злочинцями. Приміром, торік у Німеччині довічне ув’язнення за злочини проти людяності отримав колишній офіцер спецслужб Башара Асада через вбивства і тортури сирійських опозиціонерів. Справу розглядали кілька років.
У випадку з російськими військовими – дістатися за кордон і, відповідно, оформити своє перебування там їм допомагає російський правозахисник-емігрант Володимир Осєчкін. Каже: береться за це лише після їхнього каяття, засудження війни Росії проти України і обіцянки свідчень про воєнні злочини.
Є вже щонайменше три таких випадки:
Андрій Медведєв, який начебто готовий свідчити особисто проти Євгена Пригожина, засновника ПВК «Вагнер»;
Нікіта Чібрін, який нині в Іспанії. Втікач із 64-ї окремої мотострілецької бригади ЗС РФ, що на початку повномасштабного вторгнення окупувала Київщину та у березні перебувала у Бучі. Сам Чібрін запевняє: був не там, а поблизу – в Липівці, Андріївці, і має інформацію, що російські солдати там вбивали цивільних, зґвалтували двох жінок та мародерили;
Павло Філатьєв, десантник, який кілька місяців провів на війні Росії проти України, написав про це книжку та емігрував до Франції.
Він порвав свій російський паспорт та військовий квиток і змив в унітаз зі словами: «Х*й зрозумієш, навіщо я служив і для кого. [...] Путін – це не Росія». Після таких жестів Філатьєв обіцяв відправити гонорар зі своєї книги – кількасот тисяч євро – на потреби постраждалих від воєнної агресії українців. Але так цього і не зробив. Натомість почав судитися за права на видання книги із правозахисником Володимиром Осєчкіним, який і допоміг йому отримати політичний притулок: «Чи маємо право схвалювати видання книги як свідчення про війну, якщо ми точно знаємо, що її автор здатний брехати і обманювати у своїх інтересах?» – прокоментував останній.
Росія заперечує причетність своїх військових до воєнних злочинів.
Інформаційні диверсії?
Та якщо повернутися до свіжої історії втечі з фронту та Росії – колишнього «вагнерівця» Андрія Медведєва, то вона може закінчитися депортацією:
«Ми не відбілюємо Медведєва. У житті він зробив чимало поганого. Але він прозрів, усвідомив це, він готовий і хоче співпрацювати зі світом, з міжнародним розслідуванням і з владою Норвегії, він хоче жити і свідчити, викривати грубі порушення прав людини та злочини проти людяності, воєнні та інші злочини, вчинені Євгеном Пригожиним та його спільниками. А ще це прецедент. Як світ відреагує на складну ситуацію?» – написав правозахисник Володимир Осєчкін, який опікується долею Медведєва, і, мовляв, у разі депортації останнього назад до Росії усе може закінчитися смертельно.
Водночас опитані Радіо Свобода нинішні та колишні українські спецслужбовці кажуть, що загалом усю історію із колишнім «вагнерівцем» розглядають у контексті «інформаційних диверсій» інших спецслужбовців – російських.
Серед іншого є припущення, якщо Медведєв залишиться у Норвегії чи перебереться до певної країни Євросоюзу, то може почати просувати певні наративи.
«Можливо, ця людина просто як гвинтик – її виводять, потім виводять ще, вони там створюють якусь мережу. Вони стають медійними персонами. Журналісти будуть брати в нього інтерв'ю, він, можливо, буде десь переміщувати акценти – «вагнерівці» погані, але Кремль сам собою – ні – там нормальні люди, звісно, є. Тобто така операція», – говорить ексспівробітник СБУ Іван Ступак.
За його словами, такі історії можуть впливати і на перерозподіл влади у Росії.
Між тим, у свіжих звітах американського Інституту вивчення війни йшлося – взаємозвинувачення Кремля, Міноборони Росії та засновника ПВК «Вагнер» продовжуються.
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
На початку квітня російські війська повністю залишили три області на півночі України – Київську, Чернігівську і Сумську.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацією», згодом – «захист Донбасу».
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури у Маріуполі, Харкові, Чернігові, Житомирі, Сєвєродонецьку, а також у Києві й інших українських містах і селах.
На початок квітня Україна і країни Заходу оцінювали втрати Росії у війні в межах 15-20 тисяч убитими. Кремль називає у десять разів меншу цифру, хоча речник Путіна визнав, що втрати «значні». У березні Україна заявила про 1300 загиблих захисників. Президент Зеленський сказав, що співвідношення втрат України і Росії у цій війні – «один до десяти».
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей. Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств. РФ відкидає звинувачення у воєнних злочинах, а вбивства у Бучі називає «постановкою».
Станом на 10 квітня ООН підтвердила загибель 1793 людей та поранення 2439 цивільних внаслідок війни Росії проти Україні.
