Слідчий комітет Білорусі 26 серпня викликав на допит нобелівську лауреатку з літератури – письменницю Світлану Алексієвич.
Її викликали як свідка в кримінальній справі про спробу захоплення влади, порушеній після створення в країні Координаційної ради опозиції з передачі влади, членом президії якої стала письменниця. Алексієвич супроводжували члени Координаційної ради, перед будівлею Слідчого комітету її оплесками зустріли десятки людей та численні представники ЗМІ. Допит тривав близько 40 хвилин. За дві години перед допитом вона відповіла на кілька запитань кореспондента Білоруської служби Радіо Свобода.
– Скоро ви йдете на допит до Слідчого комітету. Після допиту ви будете обмежені в тому, що можете сказати. Але що ви збираєтеся сказати на допиті?
Рада створена для подолання політичної кризи в нашій країні і для об'єднання людей
– Те, що говорили всі члени Ради – що Рада створена для подолання політичної кризи в нашій країні і для об'єднання людей. Що ми, як суспільство, не розкололися і не опинилися на межі громадянської війни. У нас було тільки це бажання. Все було, згідно з законом. Це стосується і членів Ради, і тих сотень тисяч людей, які вийшли на вулиці. Всі хотіли вільних, справедливих виборів, щоб відчувати себе вільними людьми, гідними людьми і вирішувати свою долю. І ми стали в авангарді цього процесу.
– Після нашої останньої розмови з вами стало відомо, що відбувалося під час затримань, в автозаках і за стінами міліцейських дільниць та ізоляторів. Ви тоді висловили припущення, що це робили не білоруси, не місцеві жителі. Виявилося, що свої, білоруси. Ви розумієте, що творилося в їхніх душах? Ми знаємо, що робили нацисти і комуністи. Але у них була ідея, ідеологія, яка це виправдала. А тут що?
– Це одне з питань, які я постійно ставлю кожному, з ким розмовляю зараз, щоб зрозуміти, що ж це за варварство, звідки ця печерна ненависть, що це за обробка, що це за люди, які зазнали такої обробки і прийшли з такою ненавистю до свого сусіда? Мало хто з омонівців відмовився, дехто з них опустили щити, не били, не кидалися на власний народ.
Це велика проблема – як швидко людина опускається до печерного рівня, як злітає наліт мінімальної культури.
Але, з іншого боку, в моїх очах формується нація. Завжди говорилося, що білоруси – це недонація, у них недомова. А народ вийшов на вулицю і здивував увесь світ. Він показав свою гідність, своє прагнення до свободи.
Я закохалася в свій народ. На наших очах будується нація
Я закохалася в свій народ. На наших очах будується нація. Ці обличчя людей…заповнені вулиці і проспекти ...
Мені говорили, що я повинна виїхати. Ні, я повинна бути зі своїм народом. Я його кохаю.
– У попередньому інтерв'ю я запитував вас, що б ви хотіли сказати Олександру Лукашенкові. Тепер я запитаю про інше – що б ви хотіли сказати учасникам мітингів за Лукашенка? Не всі вони зігнані за рознарядкою, не всі там співробітники ОМОНу, які «відзначилися» 9-11 серпня. Є люди, які вірять у це, віддані цьому. Що б ви хотіли їм сказати?
Йдуть бюджетники, кричать: «Бацька!», А поруч ідуть їхні діти – 8-10 років – і кричать: «Іди! Іди!»
– Що ми всі один народ. І нам потрібно говорити один із одним і прийти до загального розуміння. І що крім свободи у нас немає іншого шляху. Нам потрібно перестати бути заручниками минулого. На недавніх мітингах мені подобалося, коли люди несли і червоно-зелені, і біло-червоно-білі прапори. І багато хто ніс їх, щоб показати, що ми повинні бути разом.
Цікава деталь. Ідуть бюджетники, може, вони прийшли самі, може, їх зігнали. Вони кричать: «Бацька!», А поруч ідуть їхні діти – 8-10 років – і кричать: «Іди! Іди!» Цей контраст був дивовижний.
– Яким вам бачиться вихід із цієї ситуації? Ваш заклик «Іди!» зараз підтримують сотні тисяч людей на вулицях білоруських міст. А він не йде, позує з автоматом у руках. І який вихід? На що ви сподіваєтеся?
Я б хотіла, щоб світ знайшов форму, як вступити з ним у діалог. Може бути, навіть із залученням Путіна
– Я сподіваюся на те, що якщо він не здатний вести переговори, то може світ змусить його вступити в переговори, щоб він зрозумів, наскільки серйозною є ситуація в країні. І це важливіше ніж його самолюбство, його сім'я. Йому ж теж важливо, яким він залишиться в історії.
Я б хотіла, щоб світ знайшов форму, як вступити з ним у діалог. Може бути, навіть із залученням Путіна. Я думаю, це єдина людина, яку він слухає. Сьогодні мова може йти тільки про переговори. Інакше ми впадемо в безодню.
