На своїй першій ультракороткій сесії новообрана Верховна Рада підтримала законопроект про скасування недоторканності народних депутатів. Під час обговорення президент Володимир Зеленський, який перебував у залі засідань, неодноразово підганяв депутатів закликами «давайте» та «Дмитро (голова Верховної Ради Разумков – ред.), продовжуй». А на додачу на репліки з місць депутатів «Європейської солідарності» Зеленський роздратовано зауважив: «Ну і сказали, і що ви кричите весь час».
Глава держави подав і низку законопроєктів щодо інших змін до Конституції. Він пропонує змінити статтю 76 Основного Закону, скоротивши кількість депутатів із 450 до 300 і вилучивши слова, що парламентарії «обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування». Змінитися має стаття 81: там з’являться положення, що дадуть змогу позбавляти депутатського мандату через рішення «звичайного» або – в деяких випадках – Верховного суду, без участі в цьому самої Ради. А запропоновані зміни до статті 106 дадуть змогу президентові повністю контролювати Національне антикорупційне бюро і Державне бюро розслідувань; на додачу він одержить право створювати «незалежні регуляторні органи, що здійснюють державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб’єктів господарювання в окремих сферах» і призначати їхніх членів.
Окреслені зміни до законів про Національну гвардію переведуть її у пряме підпорядкування главі держави. Зміни до законів про діяльність прокуратури мають зупинити дію статей про оцінку кваліфікації претендентів на роль прокурорів, їхню спеціальну підготовку, проведення конкурсів на заміщення посад тощо. І, нарешті, глава держави пропонує надавати державне фінансування тільки тим партіям, які на виборах у багатомандатному окрузі набрали понад 5% голосів (а не 2%, як зараз), при цьому зменшивши обсяги фінансування вдвічі.
Усе це і багато чого іншого означає, що під розмови про «мир на Донбасі», «боротьбу з корупцією» і «путч Порошенка» в Україні цілеспрямовано згортається демократія. Недосконала – але не розвивається, не доходить до стадії зрілості (як пишуть деякі західні кабінетні аналітики), а згортається. В інтересах зміцнення кланово-олігархічного ладу (в інших термінах, державно-олігархічного капіталізму), який було захитався у 2014-15 роках, але в силу того, що тодішній президент Порошенко не хотів його деконструювати, вижив і в 2019 року ствердив своє становище. До речі, під гаслом «боротьби з олігархами»…
Невже американці та естонці такі дурні?
Усі ці законопроєкти гарантовано будуть невдовзі ухвалені у Раді завдяки повному домінуванню там фракції «Слуги народу». Найпершим, очевидно, стане закон про зміни до 80 статті Конституції, звідки будуть вилучені положення про те, що депутатам гарантується недоторканність і без згоди парламенту їх не можна притягнути до кримінальної відповідальності. У статті залишиться одне речення: «Народні депутати України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп».
Тим часом депутатський імунітет у тій чи іншій формі – це історично напрацьована гарантія політичної демократії та ефективності діяльності парламенту як такого. Скажімо, Конституція США наголошує: «В усіх випадках, окрім державної зради, скоєння тяжкого кримінального злочину і порушення громадського спокою, сенатори і представники мають право недоторканості особи під час перебування на сесіях, а також по дорозі туди і назад; за все сказане ними у промовах чи в дебатах у своїх палатах, ніхто не має права допитувати їх деінде».
Конституція Естонії фіксує більший обсяг депутатського імунітету: «Члени Державної асамблеї (Riigikogu) захищені від судового переслідування. Кримінальна відповідальність щодо них може бути почата тільки за поданням Канцлера юстиції за згодою більшості складу Державної асамблеї». Але Україна – не США і не Естонія…
Отож невдовзі не лише «сержант Петренко» в будь-який момент зможе «запакувати» в автозак потрібне число народних депутатів перед важливим засіданням Ради, а й «тітушки» на службі місцевих «князьків» вільно ламатимуть «неправильним» парламентаріям руки-ноги під час спровокованих «побутових» бійок, де провину найсправедливіший на світі підвладний олігархам український суд покладе на обидві сторони. Тож такі депутати змушені будуть або «добровільно-примусово» складати мандати, або самі озброюватися та формувати групи охорони, тобто – бойові загони…
І що далі?
«В Україні створюється класична президентська республіка, а це значить – авторитарний режим!» – уже встигла оголосити низка експертів. Але ж «класична президентська республіка» не тотожна авторитаризму, навпаки. Найпершою у світі такою республікою, взірцем для інших є США. Владні повноваження там поділені так, що будь-яке серйозне рішення може бути втілене лише за поєднання законодавчої ухвали, виконавчого здійснення та судового тлумачення.
В Україні формується так звана «суперпрезидентська республіка»
За чинної у США системи уряд формується й особисто очолюється главою держави, але Сенат затверджує президентські кандидатури до владних органів. Глава держави не має права розпустити парламент, тоді як останній може відправити його і будь-кого з високих урядовців у відставку, застосувавши процедуру імпічменту. І так далі і таке інше. Така система дієва лише за високого рівня громадянської самоорганізації. Якщо немає цієї умови, найдосконаліша конституція не допоможе, і президентська республіка виродиться у псевдодемократичну диктатуру, як це не раз траплялося у країнах Латинської Америки.
Насправді в Україні формується так звана «суперпрезидентська республіка» (superpresidency чи superpresidentialism). Це форма державного правління, за якої принцип поділу влад задекларований, але не реалізований; влада зосереджена у президента і підконтрольних йому інституцій. Така республіка вважається однією з форм авторитаризму. Повноваження президента передбачають пряме підпорядкування йому силовиків, можливість видавати укази з широкого кола питань, розпускати парламент, усувати міністрів і керівників адміністративно-територіальних утворень тощо.
Деінде у державах із суперпрезидентським правлінням вдавалося проводити вдалу модернізацію, але лише у перші роки встановлення такого правління, далі система «загнивала» та працювала на самозбереження чи навіть сповзала до тоталітаризму. Приклади такого сповзання – сучасні Білорусь і Росія. Тим часом Зеленський добре ввійшов у роль такого собі дубля Лукашенка, що він засвідчив у Раді…
Яка перспектива чекає на Україну? Різке обмеження державного фінансування партій матиме наслідком представленість у Раді лише тих політичних сил, за якими стоять великі гроші й потужні медіа, передусім телебачення. Запланована владою обвальна приватизація призведе до концентрації власності в руках небагатьох кланів, посилить державно-олігархічний капіталізм. Суспільною реакцією стане посилення радикально-революційних настроїв. І все це – у дуже небезпечному «затінку Кремля».
Сергій Грабовський, кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода
