Відома журналістка-розслідувачка Анна Політковська не мала ілюзій щодо місця, відведеного журналістиці у путінській Росії. Вона вважала, що незалежний журналіст може отримати «кулю, отруту чи суд – усе залежить від бажання вірних псів Путіна». 7 жовтня 2006 року її застрелили у будинку в Москві, де вона мешкала. Минуло 15 років, і поточна кампанія репресій проти громадянського суспільства демонструє, що вона цілком мала рацію.
Наташа Зотова була у дев’ятому класі тоді, коли 7 вересня 2006 року піонерку журналістського розслідування Анну Політковську з незалежної «Новой газеты» вбили в під’їзді власного будинку.
«Незабаром після цього «Новая газета» почала потрапляти у нашу поштову скриньку», – написала Зотова, яка працювала у цьому виданні, а зараз працює на ВВС. Вона взяла участь у флешмобі, в якому журналісти описували свій шлях до цієї професії. Мета флешмобу – висловити стурбованість через стан журналістики у путінській Росії. «Згодом мама розповіла мені, що вона сильно розлютилася, коли почула про вбивство. Вона хотіла зробити хоча б щось», – зазначила Зотова, зауваживши, що мама стали передплачувати цю газату.
Наташа Зотова ще у підліткові роки дізналася про придушені протести, сфальсифіковані вибори та інші аспекти життя за правління Путіна. Про це складно було почути на державному телебаченні. Так народилася її мрія піти слідами Політковської до «Нової газети».
Політковську вбили на 54-й день народження Путіна. Журналістці було 48 років. Вона стала відомою завдяки висвітленню порушень прав людини, зокрема у Чечні, та відвертій критиці Путіна. Їй погрожували розправою та намагалися отруїти.
Майже щодня ми дізнаємося про нові репресії проти цілих видань або окремих журналістівСофія Русова
«Ми прямуємо назад, у радянську безодню, у той інформаційний вакуум, у якому ми загинемо від власної обмеженості, – написала вона у своїй книзі «Путінська Росія» у 2004 році. – У нас лишився лише інтернет, там інформація все ще у вільному доступі. Якщо ви хочете працювати журналістом поза інтернетом, ви будете цілком підвладні Путіну. В іншому випадку вас знайде смерть, ви отримаєте кулю, отруту чи суд – це залежить від бажання наших спецслужб, вірних псів Путіна».
Після її смерті минуло 15 років, путінська влада все ще міцно тримає Росію. Колеги журналістки вважають, що прогноз Політковської був точним.
«Немає фактів»
«Майже щодня ми дізнаємося про нові репресії проти цілих видань або окремих журналістів – зазначає у розмові з Радіо Свобода Софія Русова, співголова незалежної Спілки журналістів та медіапрацівників. – Якщо 10 років тому газета писала про катування в МВС, то протягом двох днів усі рекламодавці, навіть торговці матрацами, розривали договори. Тепер це відбувається набагато швидше».
Тепер влада майже щотижня ухвалює нові репресивні закониСофія Русова
«За останнє десятиліття ситуація сильно змінилася, – додає вона. – Тепер влада майже щотижня ухвалює нові репресивні закони».
Володимир Соловйов, голова Спілки журналістів Росії та член Ради при президенті Росії з розвитку громадянського суспільства і прав людини, сказав Радіо Свобода, що він «майже щодня» підписує листи до правоохоронних органів на підтримку журналістів, яких ті ж правоохоронні органи і переслідують.
За декілька останніх років ухвалили закони про «іноземних агентів» і про «небажані організації», а також так зване «антиекстремістське» законодавство. Ці закони використовують для тиску на незалежні ЗМІ та недержавні організації, аж до повного закриття. Політковська покладала сподівання на онлайн-видання, але протягом останніх кількох місяців і їх примушують «виїхати з країни» або закривають. Журналістів персонально визнають «іноземними агентами», ув’язнюють чи примушують до еміграції.
«Неможливо пояснити, чому журналіста призначають «іноземним агентом», так вважають наші юристи, – каже Соловйов. – Жодних фактів немає... Очевидно, це хвилює журналістів, адже майже всі ми мали якісь контакти з іноземними колегами, багато хто отримував гонорари від іноземних ЗМІ».
«Я рада тому, що моя мати не дожила, тож не бачить це все, – написала Зотова наприкінці свого тексту. – Принаймні їй не довелося хвилюватися через те, що вона мати «іноземного агента».
У своєму дописі для флешмобу-#заборонена_професія журналіст видання «Медуза» Павло Борисов розповів про ті зміни, які зазнало середовище російської журналістики після вбивства Політковської.
Він стверджує, що у 2008 році чесний журналіст міг знайти роботу у «приватному виданні з етикою та стандартами». До 2011 року такому журналісту доводилося шукати приватне видання з етикою та стандартами, власник якого не став частиною режиму. У 2014 році цьому журналісту доводилося шукати зареєстроване за кордоном видання, на власника якого вплинути неможливо. А вже у 2018 році йому доводилося шукати роботу в «іноземних ЗМІ, таких як ВВС чи Радіо Свобода».
«У 2020 році журналіст вимушений діяти самостійно і використовувати для цього блог, канал на YouTube чи щось на кшталт цього», – зазначає Борисов. А у 2021 році цей журналіст вже не має жодних варіантів, додає він.
«Спільна трагедія»
Тиск спрямований не лише на журналістів та засоби масової інформації, а й на громадські організації та активістів, які могли б їх захистити, вважає Микола Подосорський, медіа-аналітик та член петербурзького ПЕН Клубу.
Єдиною надією для журналістів лишається Європейський суд з прав людини, лише там вони можуть захистити свої праваГалина Арапова
«На папері існує багато організацій, спілок та громадських рухів, – каже він. – Але на тих, хто по справжньому захищає права людина, тиснуть, називають «іноземними агентами» чи «небажаними» організаціями. Це наша спільна трагедія».
Галина Арапова, петербурзька спеціалістка із медіа-права, розповіла, що судові засідання у справах ЗМІ «рідко коли тривають більше від 10 або 15 хвилин».
«Тож єдиною надією для журналістів лишається Європейський суд з прав людини, лише там вони можуть захистити свої права», – сказала Арапова у розмові з Радіо Свобода.
Російське суспільство занадто пасивно реагує на репресії, вважає Денис Камалягін, головний редактор газети «Псковська губернія». Він одним з перших отримав статус «іноземного агента».
Ми пожинаємо плоди нашої комуністичної історіїДенис Камалягін
«Вони вимагатимуть від опозиційного депутата захисту їхніх прав, але виходити на захист цього депутата вони не будуть, – зауважує Камалягін. – Вони хочуть, щоб ЗМІ писали правду і захищали їх, але вони не готові захищати ЗМІ. Це наше суспільство. На жаль, ми пожинаємо плоди нашої комуністичної історії».
Незалежна журналістика справді стає забороненою професієюНадія Ісаєва
Журналістка «Нової газети» Надія Ісаєва також написала у серпні короткий нарис для флешмобу. Вона нарікала на знищення авторитетних ЗМІ та вигнання майже усіх талановитих журналістів.
«Незалежна журналістика справді стає забороненою професією», – написала вона на своїй сторінці у фейсбуці.
«Коли ти здаєш у редакцію текст, то завжди перебуваєш в очікуванні обшуку у твоєму виданні чи відкриття кримінального провадження... Але потім ти знаходиш у собі сили та повертаєшся до роботи. У цій країні хтось мусить мати достатньо сміливості та писати правду. У «Новій газеті» я сиджу в кабінеті, де працювала Анна Політковська. Щоразу, коли я дивлюся на її фотографію, я розумію, що незалежна журналістика – це важлива цінність, за яку ми повинні боротися. Бо якщо не ми, то хто тоді?» – зазначає Надія Ісаєва.
