Рубрика «Погляд», спеціально для Крим.Реалії
Звільнення командирів «Азова», нагадування про визнання територіальної цілісності України – включно з Кримом, зрозуміло, вимога продовжити «зернову угоду», відмова від вето на вступ Швеції до НАТО та підтримка євроатлантичної інтеграції України. Всі ці заяви та рішення турецького президента, поза всяким сумнівом, – удар по інтересах його російського колеги, причому удар демонстративний.
І щоразу Реджеп Тайїп Ердоган нагадує, що готовий обговорити з Володимиром Путіним усі наявні проблеми. Ось Путін прилетить у серпні до Туреччини – і ми про все поговоримо.
Напередодні президентських виборів у Туреччині Путін явно не хотів ускладнювати життя турецькому колезі
Напередодні президентських виборів у Туреччині Володимир Путін явно не хотів ускладнювати життя турецькому колезі, причому ми розуміємо, чому саме. Російський президент, гадаю, був зацікавлений у перемозі Ердогана просто тому, що був упевнений: його опонент буде набагато прозахіднішим. Розблокує членство Швеції в НАТО, згадає про Євросоюз, захоче зближення із Вашингтоном. А у Вашингтоні обов'язково нагадають про відносини з Росією. І попросять про активнішу підтримку України.
Тому «зернова угода», відмовою від якої Путін тоді погрожував вкотре, була продовжена. Тому перемога Ердогана була сприйнята в Кремлі з полегшенням. Але після цієї перемоги Путін, мабуть, вирішив, що більше не може робити турецькому колезі жодних послуг. Поготів, що Ердоган і так продовжуватиме ту політику, яка влаштовує Москву.
Але Володимир Путін, схоже, недооцінив турецького президента. Ердоган не був би Ердоганом, якби не вмів маневрувати. І він сам почав проводити ту саму політику, на яку російський президент очікував від Кемаля Киличдароглу. Звільнив «азовців» та заявив про підтримку України. Розблокував ухвалення в НАТО Швеції. І навіть згадав про Європейський Союз, хто б міг подумати!
Путін, схоже, недооцінив турецького президента. Ердоган не був би Ердоганом, якби не вмів маневрувати
Думаю, це і є той сигнал, який турецький президент посилає російському: не треба йти проти моїх інтересів, бо все одного прекрасного дня може змінитися до невпізнаваності. Зрозуміло, що Ердоган цінує «зернову оборудку» і з репетиційної, і з економічної точки зору. Він хоче перетворити Туреччину на «зерновий хаб», а угода – єдиний дипломатичний результат часів війни.
Але й Володимир Путін має цінувати свої відносини з Реджепом Ердоганом. Адже саме Туреччина надала фінансовий притулок російським олігархам і чиновникам, їхнім грошам та яхтам. Літаки турецьких авіакомпаній все ще літають до Росії. Російські туристи досі засмагають на турецьких курортах. І все це може, як ми розуміємо, припинитися будь-якої миті – якщо Ердоган вирішить, що Путін не хоче його почути.
Наскільки російському президенту важливо зберегти особливі відносини з турецьким колегою, наскільки Володимир Путін зберіг політичну адекватність і здатний «зчитувати» чужі сигнали, а не лише надсилати свої, ми дізнаємося вже найближчими тижнями. Але, гадаю, зрозуміло, що зараз Путін куди більшою мірою має бути зацікавлений в Ердогані, ніж Ердоган у Путіні.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов’язково відображають позицію редакції
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
На початку квітня російські війська повністю залишили три області на півночі України – Київську, Чернігівську і Сумську.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацією», згодом – «захист Донбасу».
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури у Маріуполі, Харкові, Чернігові, Житомирі, Сєвєродонецьку, а також у Києві й інших українських містах і селах.
На початок квітня Україна і країни Заходу оцінювали втрати Росії у війні в межах 15-20 тисяч убитими. Кремль називає у десять разів меншу цифру, хоча речник Путіна визнав, що втрати «значні». У березні Україна заявила про 1300 загиблих захисників. Президент Зеленський сказав, що співвідношення втрат України і Росії у цій війні – «один до десяти».
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей. Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств. РФ відкидає звинувачення у воєнних злочинах, а вбивства у Бучі називає «постановкою».
Станом на 10 квітня ООН підтвердила загибель 1793 людей та поранення 2439 цивільних внаслідок війни Росії проти Україні.
