Олександр Лукашенко і Володимир Путін узгодили всі 28 «дорожніх карт» щодо інтеграції Білорусі та Росії. Про це президент Росії заявив під час спільної пресконференції після переговорів з Лукашенком у Москві, інформує телеканал «Настоящее время», створений Радіо Свобода з участю «Голосу Америки».
Під час зустрічі Путін і Лукашенко узгодили ціни на нафту і газ. За словами Путіна, ціни на газ у 2022 році залишаться на рівні поточного року, а до 2023 року буде підписано угоду про створення об’єднаного ринку газу в рамках союзної держави. Також Лукашенко і Путін домовилися про створення об’єднаного ринку нафти, нафтопродуктів та електроенергії.
Путін зазначив, що в рамках угод «будуть вироблені єдині підходи до законодавства в сфері трудових відносин, охорони праці, зайнятості населення, соціального страхування і пенсійного забезпечення». Путін не виключив створення союзного парламенту.
Що відомо про те, як зближатимуться Росія і Білорусь
Олександр Лукашенко приїхав до Москви 9 вересня з офіційним візитом. І це вже п’ятий його офіційний візит за цей рік до Росії. При цьому Володимир Путін жодного разу не приїжджав до Мінська після білоруських протестів.
Путін і Лукашенко повинні були узгодити 28 «союзних програм» – так тепер називаються документи щодо інтеграції двох країн. Хоча ще нещодавно так звані «дорожні карти» не задовольняли ні Росію, ні Білорусь.
Розмови про інтеграцію Росії та Білорусі йдуть ще з 1990-х років. За Володимира Путіна робота над документами щодо інтеграції активно тривала останні три роки, але вся вона велася практично в таємниці. Телеканал «Настоящее время» розповідає, що ж відомо про те, як зближатимуться Росія і Білорусь.
Усього цих «дорожніх карт» – чи як їх тепер називають – «союзних програм щодо інтеграції» 28.
Найдовше погоджували дві з них:
- формування спільного ринку газу,
- гармонізація податкового законодавства.
У частині податків найболючішим питанням для Білорусі була нафта. Білорусь довго купувала російське паливо за зниженими цінами, без експортних мит. При цьому більшу частину палива переробляла і перепродавала на міжнародні ринки. Білорусь щорічно імпортувала приблизно 23 мільйони тонн, але на свої потреби витрачала лише 6 мільйонів, а решту – перенаправляла на зовнішні ринки.
Але в 2019 році ситуація змінилася: Росія почала в принципі відмовлятися від експортних мит і замість цього вирішила збільшити податок на видобуток корисних копалин, який платять самі російські компанії, що видобувають нафту. Цю схему назвали «податковим маневром». Для внутрішнього ринку при цьому вигадали спеціальне податкове вирахування, але для Білорусі воно не працює, тому що це інша країна і у неї інший податковий кодекс.
Білорусь у результаті цього «маневру» почала втрачати свою перевагу під час перепродажу нафти. А з 2024 року і зовсім купуватиме паливо за світовими цінами. Свої втрати Мінськ оцінює в $10,5-11 млрд. Вважається, що в «союзній програмі» цю проблему мають якось вирішити. Можливо, запровадженням єдиного податкового кодексу. Але багато експертів вважають, що це нереалістичний сценарій.
З газом, якщо коротко, приблизно така ж історія – Мінськ хоче платити менше. І пропонує свій варіант: нехай Білорусь платить за газ стільки ж, скільки російські регіони, які з нею межують. Наприклад, Смоленська область. Ця ідея дуже вигідна для Лукашенка.
Ціна на газ для Білорусі в 2021 році – $128,5 за тисячу кубометрів. У сусідній Смоленській області – удвічі дешевше. Оптові ціни для населення – $55 за тисячу кубометрів, і $67 – для інших споживачів.
Москва на ці умови не погоджувалася, але про щось сторонам, судячи з усього, домовитися вдалося. При цьому Білорусь і так купує газ за пільговими цінами. Для європейських споживачів ціни на газ до вересня дійшли до позначки в $600 за тисячу кубометрів.
Нафта і газ – головні теми для Білорусі, коли ми говоримо про інтеграцію. Про що інші 26 «союзних програм» – відомо дуже приблизно.
Наприклад, російська газета «Коммерсантъ» у 2019 році писала, що узгоджені вже 16 програм, серед них є такі: зближення макроекономічної політики, гармонізація валютного регулювання, уніфікація бухобліку та бухгалтерської звітності, формування єдиної аграрної і промислової політики. Відомо, що йшлося і про єдиний ринок електроенергії, і про спільний розвиток атомної енергетики.
Багато з цих питань порушувалися і в договорі двадцятирічної давності про створення союзної держави. У 1999 році його підписали Лукашенко і тодішній президент Росії Борис Єльцин. Там теж було сказано, що Росії і Білорусі потрібно вигадати єдину податкову, цінову і валютну політику, об’єднати транспортну та енергетичну системи і багато іншого. Мало що з цього було втілено в життя.
«Білоруські опозиціонери, противники режиму тепер не можуть сховатися в Росії»
Керівник аналітичних проєктів інформаційної компанії «БелаПАН» Олександр Класьковський розповів телеканалу «Настоящее время», створеному Радіо Свобода з участю «Голосу Америки», про те, чи реалізуються домовленості щодо інтеграції і чим представникам обох країн довелося пожертвувати заради цих угод:
У перспективі між союзниками виникне серйозна напруга
– Давайте спробуємо, якщо так висловитися, з російської на російську перекласти все, що ми почули. По-перше, напевно, про об’єднання економічного простору. Як вам здається, на що це буде схоже?
– Ми бачимо, і Володимир Путін на цьому наголосив, що Москва в першу чергу прагне реалізувати ті положення союзного договору 1999 року, які були заморожені. Білоруська сторона завжди говорила про рівні умови господарювання, Москва ж наголошувала, що «давайте все в комплексі виконувати».
В союзному договорі – багато підводних каменів, з точки зору білоруської сторони, адже там і єдина валюта передбачена, і союзний парламент, і суд, і рахункова палата
А в тому ж союзному договорі – багато підводних каменів, із точки зору білоруської сторони, адже там і єдина валюта передбачена, там передбачені і союзний парламент, і суд, і рахункова палата, і так далі. Тому хоча зараз Олександр Лукашенко (...) і вітає ці угоди, насправді я думаю, що в перспективі, ще раз хочу наголосили, між союзниками виникне серйозна напруга, тому що спочатку йдеться про те, що уніфікуються податкова, митна, інші системи. Потім Москва неодмінно поставить питання і про єдину валюту, і про наднаціональні органи, як це було передбачено великим договором 1999 року. Мінськ же хотів би отримати в першу чергу те, що він називає рівними умовами господарювання, якщо відверто, то це нафта дешевша, газ дешевший. Москва ж вимагає всього комплексу, і зауважте, хоча начебто досягнуто консенсусу з усіх цих союзних програм, але що сказав Володимир Путін про газ: поки що на наступний рік просто консервується ціна нинішнього року – тобто питання це для Мінська не вирішене, попри слова про те, що ми йдемо, мовляв, до створення єдиного ринку енергоресурсів.
Путін сказав про газ: поки що на наступний рік просто консервується ціна нинішнього року – тобто питання це для Мінська не вирішене
– Так, але при цьому Путін каже, що до 1 грудня 2023 року підписаний документ зі створення об’єднаного ринку газу в рамках союзної держави. Тобто передбачається, що з грудня 2023 року ціна, можливо, стане такою ж в Білорусі, як і в Росії?
– Як сказати. Про цей об’єднаний ринок говорять давно. І я думаю, що поки Москва хоче просто підвісити це питання, щоб був важіль впливу на Мінськ, мовляв, «хочете газ дешевше отримувати, хочете отримувати компенсацію за російський податковий маневр у нафтовій галузі – давайте виконуйте інші пункти наших домовленостей». Я думаю, що це робиться, виходячи з колишнього сумного досвіду, коли білоруська сторона затягувала і саботувала рішення незручних для неї пунктів угод.
– Є ще один момент: Путін особливо наголосив, які вигоди отримають громадяни. Тут він говорить: «Рівні права та можливості». Чи означає це, що тепер у Росії і Білорусі буде однакове законодавство? Інакше як забезпечити рівні права громадян?
Білоруські опозиціонери, противники режиму, яких переслідують на батьківщині, тепер не можуть сховатися в Росії
– Не все відразу. І ціла низка домовленостей у різних сферах уже діє, і це плюс, наприклад, що білоруські юнаки і дівчата можуть навчатися в Росії. Є домовленості в сфері медичного обслуговування тощо. Все це, звісно, плюси, але є і мінуси, якщо прибрати специфіку політичних режимів, наприклад, білоруські опозиціонери, противники режиму, яких переслідують на батьківщині, тепер не можуть сховатися в Росії, тому що були вже прецеденти, коли правоохоронні органи, спецслужби двох держав дуже тісно взаємодіють, коли відбувається екстрадиція супротивників білоруського режиму, які намагаються ховатися в Росії. Тобто Росія перестала бути в цьому сенсі такою надійною територією, укриттям, і, на жаль, люди, які переслідуються режимом Лукашенка, в Росії не можуть відчувати себе в безпеці.
Потім є загальна база нев’їзних. І, знову ж таки, якщо якийсь іноземець не подобається, скажімо, Москві, то не в’їде і в Білорусь, і навпаки. Тобто є і репресивний момент у цього зближення, у цій уніфікації законодавств двох країн.
– І, мабуть, те, що ми зараз спостерігаємо, коли, наприклад, громадян Білорусі видворяють із Росії на вимогу, власне, Мінська – це теж, можна сказати, репресивна частина цієї інтеграції?
– Так-так, я вже згадав про це. Йдеться про екстрадицію політичних супротивників режиму. Зокрема, кілька учасників протестів, такий знаменитий спортсмен Кудін не так давно був екстрадований до Мінська, і потім уже наступного дня, здається, він каявся в ефірі білоруського телебачення, це така практика останнього року, коли залишається здогадуватися, якими методами...
– Теж інтеграція – в російському регіоні, в Чечні, так відбувається.
– Так, як бачимо, переймається подібний досвід. І дійсно, це сумні моменти, ми бачимо два авторитарних режими за рахунок такого зближення, за рахунок такої інтеграції отримують можливість додатково притискати своїх політичних опонентів на території суміжної держави.
– Хотілося б разом із вами підсумувати цю зустріч Володимира Путіна і Олександра Лукашенка. Які основні моменти ви бачите і на що далі варто звертати увагу, за чим стежити?
Багато ще тут вилами по воді писано, і Кремль намагатиметься дозувати свою щедрість
– Дійсно, це прогрес. Я думаю, що Володимир Путін може бути задоволений, він, звісно, вголос не говорить, але він отримав ніби моральну компенсацію, реванш за той облом 2019 року, коли Лукашенко брикнув, що називається, відмовився підписувати «дорожні карти» в останній момент, це така піарівська перемога. Лукашенко, напевно, теж по-своєму задоволений, тому що обіцяні якісь, мабуть, фінансові, матеріальні, економічні преференції, але, з іншого боку, як я розумію, багато ще тут вилами по воді писано, і Кремль намагатиметься дозувати свою щедрість, щоб стимулювати хитрого і слизького білоруського союзника все-таки до виконання цих союзних програм, тому що попередній досвід показує, що Мінськ далеко не завжди старанно виконує взяті на себе зобов’язання, а вважає за краще, так би мовити, виколупувати родзинки з булки.
