Адвокат Олексій Ладін увійшов у правоохоронну систему Росії як офіцер міліції, після закінчення Тюменської Вищої Школи МВС працював оперативником. У 90-ті роки Олексій боровся з наркоманією. Як яскраву ілюстрацію тих років згадує візит до рідної школи, де в туалеті валялися використані шприци, мізерну зарплату й повний завал на роботі. Каже, що та діяльність наклала свій відбиток. Рідні стали помічати професійну деформацію: обмежене коло тем, специфічну лексику, формат мислення.
Рішення перейти в адвокатуру далося не просто ‒ це був кардинальний розворот, який загалом вдався. А попередній досвід дає розуміння системи, якій сьогодні доводиться протистояти, говорить Олексій Ладін.
Наступні 18 років життя він присвятив захисту обвинувачених. Увійшовши до міжнародної правозахисної групи «Агора», працював у процесах про екстремізм і тероризм. І хоч таких справ у Тюмені було не так багато, досвід і знання стали в нагоді в нинішньому Криму.
Більше ніж два роки Олексій Ладін живе на півострові, захищаючи тих, у кому російська система побачила ворогів державності.
‒ Олексію, з чим доводиться стикатися в Криму? Що ви не можете подолати шляхом адвокатських аргументів?
У цій категорії справ отриманий якийсь карт-бланш ‒ суди найчастіше визнають законними дії своїх колег
‒ У Криму панує правовий нігілізм, а рівень та якість слідчої роботи не такі як слід. Те саме можна сказати й про судову систему. Після подій весни 2014 року відбулась переатестація ‒ співробітники СБУ стали співробітниками ФСБ, а судді різко увійшли в правове поле Росії. Але вивчити законодавство за день, за місяць чи навіть за рік не можна, в цій сфері в Криму у співробітників низький рівень знань. Складається враження, що в цій категорії справ отриманий якийсь карт-бланш ‒ суди найчастіше визнають законними дії своїх колег. Ось приклад: я часто на засіданнях вказую на помилки та грубі процесуальні недоліки в роботі суду першої інстанції, але апеляційний суд підтверджує законність і обґрунтованість того рішення, а при подальшому продовженні (терміну тримання під вартою ‒ КР) я бачу, що суд першої інстанції виправив ці недоліки і вже надав потрібне формулювання. Тут же з'являються нові помилки. Тобто процес іде, але на результат це не впливає.
‒ А тиск на підозрюваних, тортури?
‒ Психологічне та фізичне насильство було завжди. На жаль, зараз співробітники правоохоронних органів розучилися працювати, використовуючи оперативні, слідчі методи. Замість того йдуть коротким шляхом, мають завдання ‒ отримати зізнання, а потім вже не важливо, відмовиться обвинувачений від свідчень чи ні. Універсальна формула у вироках: «Суд довіряє початковим свідченням, наступні свідчення сприймає як спробу уникнути кримінальної відповідальності».
Зараз усе впирається саме у свідчення, а докази залишаються на задньому плані.
Припинити фізичне насильство просто ‒ треба зобов'язати суд використовувати тільки ті свідчення, які були дані під час засідання. Для слідчих же існує цілий арсенал технічних методів, вказівок, як мають бути зібрані докази, якими мають бути докази. Якщо докази є, то яка різниця, що говорить обвинувачений?! Зараз же все впирається саме у свідчення, а докази залишаються на задньому плані.
‒ Чи можна говорити про ангажований розгляд справ?
Виправдувальні вироки не виносять, навіть якщо суд бачить, що у справі немає складу злочину
‒ Я займаюся справами терористичної та екстремістської спрямованості. Є й загальнокримінальні справи, які насправді є політично мотивованими. Але обвинувальний ухил притаманний цій судовій системі Росії, і ця тенденція посилюється. За статистикою Верховного суду Російської Федерації, за 2017 рік суди винесли 0,2% виправдувальних вироків. З них левову частку складають виправдувальні вироки у мирових суддів. Ми поставлені в умови, де виправдувальні вироки не виносять, навіть якщо суд бачить, що в справі немає складу злочину. Обвинувальний вирок із найбільш м'яким покаранням вже вважається значною перемогою.
‒ За ці два роки в Криму у вас був приклад, коли суд виніс виправдувальний вирок?
‒ Ні, не було ‒ і для нашої судової системи це природно.
Справи, якими я займаюся, відрізняє те, що одним з вагомих доказів є лінгвістична експертиза ‒ коли експерти встановлюють наявність або відсутність, наприклад, ознак порушення ненависті в словах обвинуваченого. Такі експертизи на вимогу слідчих проводять фахівці Міністерства юстиції. Експертиза має відповідати певним параметрам, для того, щоб дати висновок, необхідно мати досвід роботи, керуватися методиками, а в Криму у цих фахівців досвід роботи ‒ півтора-два роки. Я залучав досвідчених експертів, але суд до них не дослухається. І навіть коли залучений експерт по поличках розкладав і підтверджував, що експертиза Мін'юсту не відповідає дійсності, суд виносив обвинувальний вирок.
‒ Які справи ви оцінюєте як програш, а які ‒ як успіх?
‒ Часто в адвокатів запитують: які справи ви виграли, які програли? Я завжди відповідаю, що я не граю, це не ігри. Провал? Успіх? Завжди буває локальний успіх, адже подібні справи ‒ це довга дистанція. Судова система Росії й тим більше нинішнього Криму ‒ вкрай неповоротка. У мене в роботі близько 12 справ. Приклад тривалого процесу ‒ справа депутата Алуштинської міськради Павла Степанченка та редактора видання «Твоя Газета» Олексія Назімова (засуджені у вимаганні грошей у місцевого відділення партії «Единая Россия» «за непублікацію наклепів» ‒ КР) ‒ хлопців взяли в жовтні 2016 року. Я вважаю, що вони незаконно пробули в слідчому ізоляторі 2 роки. Я б дав на розгляд подібної справи, враховуючи кількість свідків, місяці два.
‒ Багато ваших справ пов'язані із захистом кримських татар. Чи можна говорити про системний тиск на них?
‒ Я роблю висновок, що для системи немає принципового значення. Є справи й проти українських активістів, і проти росіян, які виступають проти корупції. Когось у ці жорна випадково втягують, тому що велика кількість співробітників правоохоронних органів мають виправдовувати своє існування й видавати певну кількість справ до суду ‒ так звана сувора система. На когось справи цілеспрямовано порушують.
Що стосується кримських татар, викликає захоплення консолідація цього народу, у них сильна традиція ненасильницького спротиву. Якщо в однієї людини в будинку йде обшук, сотні можуть прийти на підтримку ‒ це викликало острах в оперативних агентів. Зараз обшуки схожі на спецоперації.
‒ Зі своєю позицією ви багато ворогів собі наживете в Криму.
‒ Так уже. І не те, щоб я такий відчайдушний, але вовків боятися ‒ в ліс не ходити, і якщо вже працюю в такій категорії справ, то є певні ризики. Наразі це ризики ‒ процесуальні. За два роки в мене чотири приватні постанови про те, що я нібито неналежним чином виконую свої адвокатські обов'язки.
‒ Ви відчуваєте себе необхідним тут?
‒ Так, не так багато в Криму адвокатів, які ведуть подібні справи, ще й з російським досвідом.
‒ А чи комфортно вам у Криму?
‒ Враження неоднозначні. Люди в Криму різні, за специфікою роботи зустрічаю дуже багато хороших людей. Пригадую Чиполліно, коли батько сказав йому, що в тюрмі сидять всі чесні люди.
Але я точно захоплений місцевою природою.
