Вже рік як окуповані частини Донецької і Луганської областей перебувають за щільним карантинним колом. Сьогодні ми розповімо як весь цей рік живуть люди по той бік лінії розмежування.
Головною проблемою для жителів окупованої частини Донбасу став перетин кордонів. Адже вони, по суті, опинились заблоковані у так званих «республіках».
«Якщо хто із родичів помер – не змогли приїхати на похорон», - розповідає мешканка Харцизька.
«Переїзд «кордону» – це основа», – додає чоловік.
«Що стосується «виїзду в Україну», я вважаю, що треба блокпости відкривати. Тому що люди і так їздять, тільки через Росію і віддають купу грошей. Це не міра захисту. Тим більше рідних багато», – каже чоловік у Донецьку.
Ми вирішили подивитись, що зараз відбувається в основних пунктах виїзду з окремих районів Донецької області (ОРДО). І спочатку вирушили до Маринівки – пункту пропуску з Російською Федерацією.
КОРДОН ІЗ РОСІЄЮ – МАРИНІВКА
Кордон із Росією минулого року закривали лише на кілька місяців, але вже в червні туди почали пускати «спецрейси» за російськими паспортами. Згодом, вже власники такого «документу», могли поїхати туди на роботу, навчання або до родичів. І до цього часу Росія залишається головним коридором з окупації. Через Росію їздять і в Україну. Але така поїздка – не з дешевих.
«Дорого і довго. Чоловік їздив – дуже важко. Дорога важка. Якщо їхати через Росію, то це 26 годин, а через Крим – 36 годин. І коштує це близько 7 тисяч гривень», – жаліється жінка у Харцизьку.
В ОРДО, у так званій «ДНР», вже кілька разів привозили російську вакцину «Спутнік-V». Але місцеві до щеплень ставляться по-різному.
«Звичайно, я вже записалася в електронну чергу, чекаю», – каже жінка у Донецьку.
«Це в першу чергу – зробити щеплення, щоб не було потім дуже боляче», – додає чоловік.
«Я за віком не підходжу і по хворобах. Взагалі б із задоволенням, якби мені через місяць сказали, що з моєю хворобою можна, я б вакцинувалась», – каже жінка.
«Щось страшнувато», – висловлює побоювання молода мама в Донецьку.
«Я вакцинувався, у мене і щеплення, і паспорт є», – розповідає чоловік.
Також, більшість товарів для ринків і магазинів окупованої частини Донбасу закуповують у Росії. І карантин приніс купу незручностей тим, хто займається торгівлею.
«Раніше було їдеш, привозиш товар із собою, зараз такого немає. Поки розмитнення, поки те, поки се, поки прийде, буває два-три тижні чекаємо. Важкувато. Але нічого, переживемо», – каже продавчиня в Донецьку.
На сам кордон із Росією потрапити, так би мовити, без цілі важко. Тому ми під'їхали якомога ближче, щоб подивитись на чергу. Те, що вдалось побачити – це приблизно 30 автомобілів на виїзд. Та місцеві розповідали, що кілька тижнів тому черги були втричі більші.
КПВВ «ОЛЕНІВКА»
Наступна точка нашого шляху – селище Оленівка. Тут розташований КПВВ на межі з підконтрольною Києву частиною Донеччини. Весь карантинний рік із відкриттям та закриттям цього проїзду були проблеми – уряд України проїзд дозволяв, бойовики – ні. Зараз КПВВ «Оленівка» працює в певні дні. Про дати оголошують заздалегідь.
До самого блокпосту під'їхати не вийде, бо там дуже мало машин на виїзд. Буквально 5-7 автомобілів. Довелось розвернутись. «Докарантинного» ажіотажу – немає ні сліду. Раніше тут були величезні черги: хто до родичів, хто на навчання, хто за пенсією.
«Отримував, але зараз не поїдеш, зараз тільки місцеву отримуємо тут. Якщо не пити, то на життя вистачає. А я не курю і не п'ю. А якщо пити, то на три дні вистачить всієї пенсії», – каже літній чоловік.
«Поки не отримую через ковід. Там треба було картку отримати, а в березні перекрили кордони, їздити не можна. Та я ще працюю, тут збільшують пенсію, ще в липні підвищать», – розповідає пенсіонерка.
«За такою пенсією – краще не їхати», – емоційно каже жінка.
«Взагалі є вона у мене, але там заборгованість велика. Зараз цілий рік ми взагалі туди не їздимо, тому я не отримую, живу на ці 6000 (рублів – ред.) що я отримую. У мене дуже комунальні дорогі, газ дуже дорогий, тому їх не вистачає, мені діти допомагають. Якщо, звичайно, та була би, якби нас пустили, може, звичайно, все якось вирішилося б», – жаліється пенсіонерка.
«Ми не їздимо, але посередники отримують і привозять», – ділиться досвідом інша жінка.
Дійсно, їздити за пенсією через Росію – не вигідно. Хіба що, якщо вона за рік накопичилася. А ось що стосується посередників, то в місті подейкують, що часто можна нарватися на шахраїв. Так що, в основному, пенсіонери просто чекають, коли відкриються блокпости.
КПВВ «НОВОТРОЇЦЬКЕ»
40 кілометрів від Донецька в інший бік Оленівки – КПВВ «Новотроїцьке» – єдиний пункт в'їзду-виїзду в Донецькій області, який працює з боку бойовиків. Правда лише по понеділках і п'ятницях. Цифри в 200 осіб або 30 машини, які їдуть туди або назад за тиждень, по суті ніщо в порівнянні з кількістю людей, які перетинали КПВВ до пандемії. Коли через лінію розмежування їздили тисячі осіб на добу. Більш того – зараз, щоб виїхати з Донецька на підконтрольну уряду України територію або навпаки, повернутися до Донецька, потрібно заздалегідь отримувати дозвіл угруповання «ДНР».
«На електронну адресу відправляються документи свої, все, і вони телефонують або в електронному вигляді відправляють дозвіл на в'їзд», – розповідають на КПВВ.
«Подала документи на штаб «ДНР», що у мене стара мама, що мені потрібно за нею доглядати і мені дозволили, буквально через 5 днів перетнути кордон», – розповідає жінка після переходу блокпостів.
«Просто тещі операцію робили, даєш довідки звідти, що операція, і тоді пускають», – розповідають про інші причини.
«Ну ми по роботі туди «їздимо в Україну», тому у нас швидше все відбувається, а так ніби як довго люди чекають», – розповідають інші.
«Дуже важко, тому що багато разів оглядають, все це викидають, з сумки викладають. І тут, і там, і по кілька разів», – розповідають люди в автобусі.
«Особи, які прибувають із тимчасово окупованої території України в обов'язковому порядку мають встановлювати додаток «Вдома». Ті особи, які не мають можливості встановити додаток «Вдома», відправляються на обсервацію в селище Гостре Мар'їнського району. Здебільшого це люди похилого віку, в яких телефони не підтримують дані додатки, тобто кнопочні телефони», – розповідає Інна Кашук, помічник начальника відділу
Втім, таких людей, як правило, одиниці. Тут же, на КПВВ, є можливість зробити безкоштовний тест на коронавірус, щоб уникнути самоізоляції.
«Ми назад вже повертаємося, а на в'їзді так, ось ми здавали тести, тут безкоштовно, буквально результат через 15 хвилин, прийшов, як би все в порядку, поїхали далі. В Горлівку нам там треба буде здавати, вже там на тій території, на непідконтрольній, тест . Там 1750 рублів», – розповідають на пункті пропуску.
«Ось мені особисто сказали, що треба обов'язково рублі мати, тому що тут роблять безкоштовно в Україні, коли я їхала, робили безкоштовно. А там попередили, що тест платний», – розповідає жінка в автобусі.
В цілому – заборони угруповання «ДНР» – головна перешкода нормальному руху через лінію розмежування. Деякі люди можуть тижнями чекати можливості повернутися в Донецьк. А багатьох із окупованих на підконтрольні владі України території просто не випускають – і тоді людям таки доводиться їхати через Росію.
«Ось мене дочка приїхала забирати – я в Маріуполі 6 років жила, це вона приїхала забирати мене, через Росію їхала – Бєлгород, Ростовська область, а потім Харків і в Маріуполь. А тепер тут не пропускають, вони її тримають, а вона з Горлівки, ми самі з Горлівки. Я втекла до Маріуполя, сьомий рік тут живу, але вирішили мене забрати, вмирати треба ж там», – каже жінка.
«Якщо поїхати в «Мілове» і подивитись, що там відбувається, бо зараз люди намагаються там перетнути, вони стоять там по 19 годин в черзі, щоб перетнути «кордон». Якщо не можна тут цього зробити, то вони їдуть через Росію, отримують там штраф за незаконний перетин кордону, 1700 гривень здається – якщо вони його не сплачують, то він подвоюється в два рази. Ну ми знаєм, що практика судів, вони стають на бік людей, які перетинають, якщо звернутись в суд. Якщо людина не звертається, то, звісно, вона отримує цей штраф і сплачує», – розповідає Євгеній Васильєв, представник благодійного фонду «Схід-SOS».
В цілому з семи КПВВ на Донбасі, лише «Станиця-Луганська» працює щодня. Правда, скористатися ним можуть тільки жителі Луганської області. Оскільки так звана межа між територіями, які контролють угруповання «ДНР» і «ЛНР», закрита.
МЕЖА МІЖ ОРЛО і ОРДО – ДЕБАЛЬЦЕВЕ
Потрапити з окупованої частини Донецької області в Луганську через Дебальцеве нам теж не вдалося. Як і під'їхати до самого блокпосту. Бо перед основним постом стоять ще кілька з поліцією і з ДАІ і запитують причину проїзду, так що нам довелося розвернутися. Межі між ОРЛО і ОРДО закриті весь карантин. На початку навчального року навіть студенти не могли потрапити на навчання.
КПВВ «СТАНИЦЯ-ЛУГАНСЬКА»
Тому аби поспілкуватися із мешканцями окупованої частини Луганської області – ми вирушили з Новотроїцького в Станицю Луганську. Довелося проїхати вздовж всієї лінії розмежування. Це майже 400 кілометрів, із десяток блокпостів – в цілому десь 6-7 годин у дорозі.
«Станиця Луганська» зараз єдиний пункт в'їзду-виїзду на лінії розмежування, який працює більш-менш стабільно. Людей пропускають щодня, близько 10-12 тисяч осіб тут проходить щотижня в обидві сторони. Головне обмеження від бойовиків для жителів окупованої частини Луганської області – перетинати КПВВ вони можуть лише один раз на місяць.
«У мене інвалід син і чоловік, і я з ними їжджу. Я ще не пенсіонерка, допомагаю їм, бо вони це не зроблять – ось така справа. Все погано, все. І ставлення, все і все. Влада там зовсім інша стала і люди їм фактично не потрібні, я так живу. Допомоги ніякої, ні старим, ні інвалідам. Навіть ті ліки, які у мене син приймає – їх немає. А де мені їх брати? Тільки в Україні», – жаліється жінка.
«Гірше, і набагато гірше. Я виходить на рік виїжджала, приїхала – а це дуже погано, дуже страшно, тому що, ну, безнадійно, напевно. Живеш і не знаєш, чим закінчиться завтра. На жаль, я можу сказати, що і тут у Станиці життя теж перестало бити ключем. Складніше, ну, по-перше, економічно. Ціни, все-таки, підросли. По-друге, ну я не знаю, щодо роботи – взагалі дуже важко знайти. Я хотіла приїхати, знайти роботу – це практично неможливо. Там треба бути «громадянином» «ЛНР», на що я поки не згодна. А там далі, куди життя поверне, буде видно», – розповідає жінка.
У Станиці, на відміну від Новотроїцького, безкоштовні тести на коронавірус почали робити тільки з 19 березня. Відразу з'явилися черги.
«Ось Зеленський гляне і допоможе», – жартують люди.
«Стоїмо чотири з половиною години, нормально? Все відпадає – і руки, і ноги»,– тут вже людям не до жартів.
«Хіба це мислимо літній людині здати цей аналіз – цілий день простояти? Це знущання над людьми, навіщо драконити людей до такої міри», – жаліють на пункті пропуску.
Безкоштовно тестують в день приблизно 60 людей. У той час як на підконтрольну владі України територію в день проходить близько тисячі. Альтернатива для них – два тижні самоізоляції чи платний тест за 1100 гривень.
«Хоча б зробили б, щоб ці гроші йшли в казну державі, а не щоб тут собі наживали калити. Порахуйте, як казали – мають 600 тисяч в день! Так хай багатіє Україна, а не всі собі в кишеню наживають», – каже жінка.
Крім тестів, деякі платять ще й за установку програми «Вдома». Незважаючи на те, що в цьому безкоштовно допомагають благодійні організації, іноді волонтерів випереджають незрозумілі люди в «сірій зоні».
«Я заплатила за це 100 гривень! Я сама кошти позичила, а він мені поставив Дію «Вдома». Як це так?» – розповідає жінка на КПВВ.
А ще, оскільки Станиця пішохідний КПВВ, тут є ті, хто пропонує за 200 гривень підвезти людей на візку.
В цілому, незважаючи на всі труднощі і обмеження, неробочі з боку бойовиків КПВВ в Щасті і Золотому, жителям окупованої частини Луганської області все ж легше, ніж сусідам з Донецької, перетнути лінію розмежування.
ЖИТТЯ В ОКУПАЦІЇ
За цим щільним карантинним кільцем і, за великим рахунком, ізоляцією від вдади України – життя на окупованому Донбасі триває. Зі своїми нюансами, обмеженнями і їхніми наслідками.
«Ми лежали в лікарні з дитиною, багато було всяких негараздів. Передати пункції в Москву не могли вчасно в зв'язку з пандемією», – розповідає молода мама.
«Менше стали відвідувати громадські місця. З дитиною, звичайно, ми майже нікуди не ходимо. Садок-додому», – розповідає жінка.
«Аптека, лікарня, магазин, будинок – все», – розповідає про свої справи чоловік.
Що стосується ситуації з коронавірусом, місцеві розповідають, що багатьом лікарням повертають колишні профілі. А хворих стає все менше. Проте ситуація тільки починає стабілізуватись.
«Ми дуже перехворіли з чоловіком, ми лежали в лікарні, слава Богу, ми живі. Ми дуже цьому раді. Але наш сусід помер. Ковід дуже серйозне захворювання», – розповідає подружжя у Донецьку.
«Батьки перехворіли нещодавно, дуже важко. Дякую лікарям, які останні сили віддають для того, щоб люди одужували», – розповідає чоловік.
Що стосується аптек, то протягом року в місті були перебої з поставками медикаментів. То масок з антисептиками не вистачало, то парацетамолу та антибіотиків. Зараз, кажуть місцеві, все стабільно.
Карантин позначився, звичайно, і на доходах людей. Особливо в тих сферах, які безпосередньо пов'язані з виїздом за межі окупованої території.
«Людей менше стало, у людей менше купівельної спроможності. Ми іноді тижнями сидимо без продажів», – каже продавчиня на ринку.
«Крім того, що коронавірус, крім того, що підвищення комунальних, крім того, що дорожчають сильно продукти, дуже важко – працювати просто неможливо. Якщо в день якась точка може продати дві-три одиниці – це радість. Людей практично немає», – додає інша жінка.
«Дуже мало стало людей. Нема пенсіонерів, закрили Україну, тому дуже стало важко працювати. Я як водій кажу – заробітки впали категорично. А діватися нікуди, доводиться працювати. Я реально розумію, що куди б я не пішов – скрізь однакова ситуація. Від безвиході ходимо на роботу», – розповідає водій.
Заклади в Донецьку, на відміну від того ж Києва – були закриті буквально кілька тижнів. Але деяким уникнути збитків не вдалося.
«Ось, 4 квітня буде рівно рік як ми закриті. І ми не працюємо. Уявіть, рік. Треба платити оренду, комунальні послуги, щоб опалювати приміщення. Щоб воно взагалі не перетворилося в сміття. Великі збитки. У нас специфічний заклад, у нас кальян і бар, кухні своєї немає. Інші заклади, де є кухня – вони працюють. Під час карантину, коли були обмеження по роботі за часом, коли заклади працювали до 4-ї дня, після цього заклади з кухнею працювали на доставку. У них ситуація трохи краща, ніж у нас. Зараз обмежень як таких немає для кафе і ресторанів, тобто робота з 10 до 10», – розповідають працівники бару.
З обмежень в місті – залишилась тільки заборона на обслуговування людей без масок. Але по вулицях без них ходити – можна.
«Набридли, але ходимо. Коли це все закінчиться?» – каже містянка.
«Коли вже відчув на собі, що ти вже хворів, то ти вже зовсім по-іншому ставишся до свого здоров'я», – додає інша.
«Що мене обурює, ніби-то ще не скасували масковий контроль, але в автобусах 70% людей їздять без масок. Хотілося б, щоб на це звернули увагу», – жаліється мешканка Харцизька.
Попри те, що зараз Донецьк повертається в більш-менш звичний ритм, обмеження знімають, а хворих стає менше – для молоді це був нелегкий період. Війна, комендантська година і ще й карантин на додачу.
«Складно, молодості майже немає. Ніде не погуляти, нічого, з друзями мало бачимося», – розповідає студентка.
«Важкувато, коли життя закінчується о 10-й вечора. Багато людей не можуть поєднувати роботу з освітою. Зараз важко роботу знайти. Ще й ковід», – каже студент.
«Коли здавалося, що комендантська година нас обмежує, то з карантином ми зрозуміли, що немає межі обмеженням. Це дуже пригнічує, хочеться набагато більше свободи, але в цілому, доводиться змиритися», – резюмує студент.
Ну що ж – ми підсумків підводити не будемо. Наша мета була просто показати вам реальну картину життя по той бік лінії розмежування. А ось ви напишіть нам у коментарях – чи відрізняється карантин в окупації і не в окупації? Нам цікава ваша думка.
