Спеціально для Крим.Реалії
Не можна сказати, що в Криму відзначили шосту річницю російської конституції 2014 року, тому що пересічні кримчани, загнані коронавірусом у самоізоляцію, навряд чи цю річницю святкували. А те, як це зробили «перші особи» Криму, точно відповідає рівню цієї «конституції» ‒ тут коронавірус якраз усе розставив на свої місця. Відповідаючи на запитання спікера російського парламенту півострова Володимира Константинова, як відзначити річницю, підконтрольний Кремлю глава Криму Сергій Аксенов сказав, не добираючи слів: «Дуже просто, Володимире Андрійовичу. Двері на ключ закривають і усі святкують у кабінеті наодинці. На відеоселекторі є інші колеги. Там усе. Звісно, з екраном чокнулись. І все. Можна ні в чому собі не відмовляти».
Однак Володимир Константинов Сергія Аксенова не послухав, і влаштував святкування дорогої його серцю конституції, як про це написали «Крымские известия», «у мінімалізованому форматі, але все-таки відбулося святкування». Депутати сиділи на відстані один від одного, а Константинов стояв за «мініатюрною віддаленою кафедрою». На знімку видно, що усі, зокрема і сам спікер, без масок, хоча це порушення їх же розпоряджень. При цьому спікер дав «вичерпну політичну оцінку процесу ухвалення кримської конституції». У газеті все це називалося дуже поетично: «ми, звісно, заспіваємо, не мине й пів року», «переживемо й цю ситуацію, вийдемо з неї сильнішими». Похвальний романтизм. Депутат Юрій Гемпель сказав, що «у майбутньому ми ще не раз зберемося та відсвяткуємо з дотриманням усіх традицій», і «висловив при цьому жаль, що пандемія призупинила голосування щодо конституції РФ», що він назвав «найбільш масштабним проєктом, який не знає аналогів». Звісно, немає аналогів, тому що такого ніде у світі не було.
Але шестиріччя російської конституції Криму, між іншим, хороший привід продовжити нашу серію аналітичних матеріалів про російський псевдофедералізм і порівняти ніким не визнану «конституцію РК» із чинною і донині, згідно з міжнародним правом, Конституцією Автономної Республіки Крим 1998 року. Цей матеріал продовжує попередні «Крим і псевдофедералізм у Росії» та «Крим: формально «республіка», по суті область».
Де ці права та повноваження?
У святковій промові Володимир Константинов говорив, що «ми з вами обмежені у своїй законодавчій діяльності тільки двома моментами. Перший ‒ це наші повноваження як суб'єкта федерації. Зауважу, про такий обсяг повноважень, перебуваючи у складі України, ми не сміли й мріяти...».
Нічого не скажеш ‒ «вичерпна політична оцінка». Оскільки ця теза російською владою Криму повторювалася вже не раз, з неї і почнемо та подивимося, про що вони не могли й мріяти.
Річ у тім, що тезу про «безмежні повноваження» вони повторюють регулярно, але ніде не доводилося зустрічати, що ж це за такі великі повноваження, жоден представник кримської влади не наважується їх перелічити. А тому що просто нічого перелічувати.
Раніше вже було сказано, що нинішня «Республіка Крим» хоч і є «державою», але при цьому в конституції не відзначається, що вона є хоча б автономією, як це було до 2014 року. А те, що вона ‒ суб'єкт федерації... Так і будь-яка область у Росії, й анексоване місто Севастополь, які мають не конституцію, а статут, ‒ теж суб'єкти федерації. Тому суб'єкт суб'єктом, але федерація створена зверху, тому це не додає жодному суб'єкту прав і повноважень, навіть, як бачимо, автономних. Тому що вона хоч і суб'єкт федерації, але підпорядковується лише голові федерального округу, який ніким не обирається і ніякою конституцією не передбачений, а призначається главою держави на свій розсуд.
Ось у ньому і сконцентровані всі повноваження, серед інших і «держави Крим». Уже один факт того, що Крим, відповідно до російського законодавства, не є навіть автономією, як це було до 2014 року, свідчить про те, що обсяг прав і повноважень менший, ніж був раніше.
Я склав порівняльну таблицю російської «конституції РК» і Конституції АРК 1998 року. Так, в українській конституції опис статусу Криму починається саме з прав і повноважень автономії, цьому присвячені цілком перші три розділи, які складаються з трьох глав і 15-ти статей, а також і останній, п'ятий розділ. У російській же «конституції РК» перші глави складаються із загальних принципів державного устрою, перенесених із Конституції Росії.
Причому в них про повноваження Криму йдеться тільки те, що до його повноважень належать ті питання, які не належать до відання федерації і не належать до спільного ведення федерації та Криму. У наявності залишковий принцип, до того ж права та повноваження не перераховані і не названі. А що в Росії не належить до відання центру? Ніщо. Немає таких питань, в які не могли б втрутитися глава держави та його повноважні представники у федеральних округах.
В українській Конституції АРК на самому початку чітко описані не тільки конституційні основи статусу та повноважень Автономної Республіки Крим, їхні принципи, а й державні гарантії цього статусу і повноважень, чого в Росії взагалі немає. У ній окреслені форми участі пересічних громадян у реалізації цих прав і повноважень.
У «конституції РК» зазначено, що територія Криму є невід'ємною частиною території Російської Федерації, тоді як в Конституції АРК, у розділі другому статті сьомої, територія Криму фактично була закріплена за автономією. Усі, певно, пам'ятають також суперечку про територію Криму та рішення Конституційного суду України, в якому було зазначено, що кримська автономія має свою територію, згідно з Конституцією АРК та Конституції України. Тепер же Росія забрала територію Криму не тільки в України, а й у самого Криму, і привласнила її собі як невід'ємну частину. І це ‒ ще один, тепер уже правовий документ саме анексії, закріплений уже і в «конституції РК».
Далі, у розділі третьому української Конституції АРК, встановлюються не просто права та свободи громадян, а особливо встановлюються права національностей, які проживають у Криму, про що в російській «конституції» не йдеться взагалі.
У конституції не голослівно стверджується статус державних мов. Але проблемам мови присвячені ще шість статей, зокрема, статусу російської мови присвячені чотири статті, які на практиці, всупереч твердженням усяких константинових, при Україні не порушувалися.
Стаття 14 присвячена реалізації прав та інтересів громадян у сфері національної культури в автономії, чого в російській «конституції РК» також немає взагалі. До національних культур у Криму материкова Україна взагалі ставилася з усією відповідальністю. В Конституції АРК йдеться:
- В Автономній Республіці Крим забезпечується збереження багатоманітності культур, які склалися історично на Кримському півострові, створюються умови для їхнього рівноправного розвитку та взаємозбагачення.
- Громадяни будь-якої національності, які проживають в Автономній Республіці Крим, для реалізації прав та інтересів у сфері національної культури можуть утворювати об'єднання, які захищають їхні законні інтереси.
- Питання освіти та діяльності об'єднань громадян в Автономній Республіці Крим визначаються законами України, нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим у межах її компетенції.
- В Автономній Республіці Крим громадянам усіх національностей, національно-культурним та іншим об'єднанням, організаціям та установам гарантується право на розвиток національних культурних традицій, святкування національних свят, сповідання своєї релігії, задоволення своїх потреб у літературі, мистецтві, право на створення національних засобів масової інформації, видавництв, музеїв, театрів, кіностудій, інших національних, культурних і навчальних закладів.
- В Автономній Республіці Крим громадянам будь-якої національності, національно-культурним товариствам і об'єднанням громадян забезпечується право на взаємовідносини у сфері культури».
Чорт криється в деталях
Аналіз також показує перевагу української конституції Криму і в описі ролі та функцій органів влади, правоохоронних органів та органів місцевого самоврядування. Основна відмінність у тому, що в українському документі вищою посадовою особою був голова парламенту, а в російській ‒ глава Криму. Вождизм і верховенство президентської вертикалі, як бачимо, закріплене особливо жорстко.
Так, у розділах, в яких виписані повноваження кримського уряду та парламенту, впадає у вічі той факт, що при Україні це перш за все права та повноваження цих органів, і виписані вони значно докладніше і ширше, а в Росії це перш за все обов'язки і відповідальність перед центром, і виписані вони загальними словами, в які можна вкласти будь-який зміст на свій розсуд, можна тлумачити і так, і сяк.
Так, у Конституції АРК за Верховною Радою Криму закріплені повноваження з 36-ти пунктів, плюс повноваження депутатів, повноваження президії, повноваження постійних і тимчасових комісій, повноваження самого голови ‒ це величезний комплекс реального здійснення повноважень саме автономії. Нагадаю, що і депутатів при Україні було сто, а обиралися вони і від національностей серед іншого.
Не те в російській «конституції» Криму. Повноваження підконтрольного Росії парламенту Криму описані всього 27 пунктами, але замість цього величезною главою описані повноваження «глави республіки», який керує за вказівками з центру.
Функції Ради міністрів Криму в українському документі виписані 8-ма статтями загального змісту та 24 пунктами власне повноважень. До того ж, чітко викладені повноваження голови Ради міністрів. У російській «конституції» у Радміну всього 4 загальних статті та список з 10 власне повноважень. А навіщо виписувати докладно? Як «глава республіки» скаже, так і буде, що доручить, те й виконуватимемо. Не дивно тепер, що весь уряд у будь-якому сюжеті на телебаченні розповідь про свою роботу починає словами: «Відповідно до доручення глави республіки...»
Правоздатність місцевого самоврядування в українській конституції описані в шести статтях, у російській ‒ у п'яти.
Чітко видно розбіжності у ставленні конституцій до правоохоронних органів. Так, якщо в російській «конституції» глава називається «Судова влада та прокуратура», то навіть форма назви в Україні інша ‒ «Правосуддя та органи прокуратури в АРК». У російській «конституції РК» усі повноваження судів і прокурорів викладаються в імперативному плані, власне правосуддя немає і визначення. Тож не дивно, що і в реальному житті в Криму його теж немає.
Беззаконня ‒ це закон...
З цього випливає висновок: Конституція АРК була написана та ухвалена для встановлення, делегування та гарантії прав і повноважень автономії. Російська «конституція» залишила Криму повноваження за залишковим принципом і зрівняла його у правах зі звичайною областю. І навіть той факт, що при Мєшкові та Цекові кримська автономія показала свою нездатність ухвалювати закони, тому була позбавлена цього права, а зараз російський парламент Криму ухвалює нібито закони, говорить не про повноваження, а про фікції.
У Росії, навіть у містах та областях, ухвалюють закони, наприклад, в анексованому Севастополі є «Законодавчі збори». Але й сам Константинов, думаю, не відповість на запитання, навіщо одній країні потрібно стільки неузгоджених між собою законів, якщо за правилами законність не може бути рязанською або курською, або кримською чи севастопольською, а може бути тільки єдиною, загальнодержавною.
Як видно, вузькість реальних повноважень «республіки» Володимир Константинов компенсує заявами про їхню «широту», не помічаючи, що керує не республікою, а, власне, областю. Він наводить приклади з життя або з конституції, але при цьому стверджує не те, про що ці приклади говорять, а щось протилежне. Наприклад, весь світ бачить неправовий характер створення «Республіки Крим», а Константинов говорить про «суворий правовий характер». Він кидається критикувати материкову Україну, мовляв, там «орудують своїми законами як тим дишлом», а світ у цей час спостерігає саме за Константиновським «дишлом».
Майбутні зміни до Конституції Росії він називає «правовою реформою», хоча правознавці світу вже відзначали її неправовий характер. Але, за словами Константинова, конституція ‒ «живий організм», і треба, щоб «конституція максимально відповідала потребам суспільства». Говорячи іншими словами, він стверджує, що Конституція Росії змінюється зараз на потребу дня та з примхи вождя.
Однак, сказавши це, він тут же говорить: «Це щось протилежне тому процесу, коли Основний Закон перелицьовують на потребу політичного дня, за примхою того чи іншого вождя». Приїхали. А далі ‒ суща правда: «Таке ставлення до законодавства призводить до девальвації документа, втрати поваги до нього з боку суспільства». Ну, прямо новоявлений Орвелл. Беззаконня ‒ це закон, свавілля ‒ це правовий характер, на потребу дня і з примхи вождя ‒ це «живий організм».
Микола Семена, кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
