20 лютого – день вшанування героїв Небесної сотні, учасників Революції гідності 2013-2014 років. За офіційними даними, з 18 до 20 лютого 2014 року загинули 73 протестувальники, 11 правоохоронців, а понад 600 осіб отримали травми. Найбільше активістів загинуло 20 лютого – 50 людей. Як стане відомо вже після цього, в ці дні президент Віктор Янукович готувався втекти з України, Росія – завершувала зимові Олімпійські ігри в Сочі та розпочинала операцію з окупації українського Криму. Починалася війна, яка через 10 років лише розгорається.
У Криму ще 2013 року було створено рух «Євромайдан-Крим». 24 листопада того року він провів свою першу акцію «Я обираю ЄС», згадує учасник руху «Євромайдан-Крим» Андрій Щекун. Його учасники навіть виїжджали до Києва на підтримку мітингувальників.
«Ми організовували такі акції на самому Майдані, коли колоною кримчан йшли Хрещатиком до трибуни. Один із координаторів руху «Євромайдан-Крим» Сергій Ковальський виступав з трибуни Майдану і звертався до кримчан із закликом підтримати Майдан. І тоді ми, пригадую, ще скандували: «Крим, вставай», – розповів Андрій Щекун в ефірі Радіо Крим.Реалії.
У лютому 2014 року щоденні акції кримського Євромайдану відбувалися й у Криму.
«Перша акція руху «Євромайдан-Крим», про яку скептики говорили, що більше 20 людей не буде, як з'ясувалося, була досить успішною. До стін Ради міністрів АР Крим вийшло понад 300 людей. А коли ми йшли до Представництва президента Автономної Республіки Крим, ця хода закінчилася участю тисячі людей», – згадує Андрій Щекун.
Противники Євромайдану з Криму теж були досить помітними, їх регулярно збирали на майданах у Криму, відправляли до Києва автобусами і навіть поїздами. У мітингах проти Майдану брали участь і члени кримського уряду у вільний та невільний від роботи час.
І навіть брали участь у проурядових рухах на кшталт «СТОП Майдан».
Протидіяли євромайданівцям і правоохоронці. Силовики зривали акції та мітинги і не перешкоджали погрозам активістам, розповідає Андрій Щекун.
«Якщо ви пам'ятаєте, Сергію Ковальському розтрощили автомобіль. Потім Анатолію Йосиповичу (Ковальському) також розбили автомобіль. Потім у січні 2014 року була спроба підпалити офіс руху «Євромайдан-Крим», від якого ми, зрештою, змушені були відмовитися з точки зору безпеки нашої діяльності. Правоохоронні органи влади на той час сприяли таким діям антимайданівців. І ніяк нас не захищали», – каже Андрій Щекун.
Вже тоді стало зрозуміло, що в Криму євромайданівцям загрожує небезпека, каже Андрій Щекун.
«Були провокації, особливо в січні-лютому, то намагалися нас побити, то проти нас один день виставляють «Русское единство», другий день якісь казаки, третій день Комуністична партія, третій – «Народний визвольний рух». І щодня у них було таке, що ми, сміючись, називали чергуванням: хто коли робитиме провокації проти активістів руху «Євромайдан-Крим». Тобто, тоді було реально небезпечно проводити ці акції», – каже Андрій Щекун.
Один із найбільших мітингів у ті дні відбувся 23 лютого 2014 року в Сімферополі, в день пам'яті Номана Челебіджихана. Тоді на заклик Меджлісу кримськотатарського народу та українських організацій півострова на площу Леніна в Сімферополі вийшли кілька тисяч людей.
Неподалік цього місця вже з нагоди «Дня захисника вітчизни» зібрали прихильників партії Сергія Аксьонова (за документами – Аксенов) «Русское единство», яким роздавали георгіївські стрічки і записували в «народні дружини».
У Севастополі цього ж дня на проросійському мітингу проголосили так званого «народного мера».
Судячи з відновленої хронології подій втечі Януковича, в цей же час колишній український президент прибув із Донецька до Криму, щоб наступного дня на російському військовому кораблі втекти з України.
Події у Сімферополі та Севастополі в ті дні розвивалися за різними сценаріями, стверджує керівниця кримського Центру журналістських розслідувань Валентина Самар.
Поки у столиці прихильники Януковича демонстративно збирали-розбирали автомати та мітингували як євромайданівці, так і антимайданівці, 23 лютого 2014 року в Севастополі відбувся не просто мітинг, це був день повалення законної влади в місті, вважає Валентина Самар.
«Це день, коли влада перейшла до «Координаційної ради життєзабезпечення міста», яку очолив громадянин Росії Олексій Чалий. Силовий блок цієї Координаційної ради очолив його брат, капітан 2-го рангу у відставці, морський офіцер Михайло Чалий. Ще місяць до цього було сформовано штурмові загони, так званий «Рубіж». 23 числа вони почали формувати штаб, який об'єднав парамілітарні, спортивні бандитські структури, а також загони «самооборони Севастополя», – каже Валентина Самар.
Саме в Севастопольському сценарії була особлива роль у Януковича, який уже втік з Києва, каже Валентина Самар.
Януковичу відводилася роль законного президента, який мав проголосити збирання земель, непідконтрольних КиєвуВалентина Самар
«Януковичу відводилася роль законного президента, який мав проголосити збирання земель, непідконтрольних Києву. Але він не погодився на це. Якщо ви подивитеся інтерв'ю того ж таки Олексія Чалого чи Михайла Чалого або інших представників сепаратистських сил саме в Севастополі, то всі вони дорікають, що Янукович дав слабину і не пішов на це», – розповідає журналістка.
У період з 23 до 26 лютого центральна влада в Києві мала шанс не допустити анексії півострова, вважає журналістка.
«Цей проміжок між 23 і 26 лютого центральна влада України проморгала цей період, коли можна було втрутитися. Потрібно було втрутитися, треба було міняти керівників силових відомств, треба було працювати безпосередньо на території. Не з теплих київських студій розповідати, як важко врегулювати ситуацію, не кажучи вже про те, щоб сидіти в кабінетах і ділити портфелі та грошові й ресурсні потоки, треба було займатися Кримом і Донбасом. Тоді не було б такої «несподіванки», – каже Валентина Самар.
Після 20 лютого російські військові розпочали переміщення по Криму з порушенням правил, передбачених договором про базування Чорноморського флоту. Дата 20 лютого викарбувана на російських медалях за окупацію Криму та визначена в українському законодавстві як дата початку окупації.
І це був завершальний етап російської спецоперації, яка розпочалася ще в листопаді 2013 року, вважає журналістка-розслідувачка із Севастополя Тетяна Рихтун. Саме тоді Янукович мав підписати угоду про Асоціацію з ЄС.
«От тоді, цілком випадково, російський бізнесмен (Чалий – КР), який у Севастополі не з'являвся, не брав жодної участі у суспільно-політичному житті міста, з'являється на пресконференції та розповідає, що євроінтеграція у Севастополь вже заходила двічі, маючи на увазі Другу світову війну та Кримську війну, і це було нищівно для Севастополя. Тобто людей почали залякувати спочатку євроінтеграцією, потім, коли Янукович від цього відмовився, почали залякувати бандерівцями з Майдану», – розповідає Тетяна Рихтун.
Технологія страху, яку поширює ФСБ, відіграла свою рольТетяна Рихтун
«Ці чутки ФСБ розганяла знову і знову. І на тлі цього було створено «самооборону Криму». До речі, нагадаю, що перші намети з'явилися ще наприкінці січня біля адміністрації, бо людей знову ж таки лякали Майданом і тим, що зараз сюди прийдуть розправлятися із севастопольцями. Ця технологія страху, яку поширює ФСБ, відіграла свою роль і 23 лютого на мітингу», – зазначає журналістка.
Провести «зміну» влади в Сімферополі за севастопольським сценарієм Росії завадив мітинг біля будівлі Верховної Ради Криму 26 лютого. На захист територіальної цілісності України вийшли тисячі людей.
Тоді російська влада зрозуміла, що захопити Крим під виглядом «народ сам так вирішив» не вийде, і вони пішли на силовий сценарій.
