Спеціально для Крим.Реалії
(Продовження, попередня частина тут)
100 років тому, 25 червня 1918 року, в Криму розпочав свою діяльність перший Крайовий уряд – перехідний орган влади півострова в буремні роки воєн і революцій. Цікавою особливістю цього уряду була робота в ньому на керівних постах не кримських, а литовських татар на чолі з прем'єром Сулейманом Сулькевичем. Як вони опинилися на півострові, і чим закінчився цей інтернаціональний експеримент – читайте в циклі ексклюзивних матеріалів на Крим.Реалії.
Сулькевич. З Румунії – в Крим
Поки в середині листопада 1917 року Матвій Сулькевич формував в Румунії та Молдові свій 1-й Мусульманський корпус, не менше значне військове будівництво розгорнулося і в Криму. На півострові звістка про жовтневий переворот в Петрограді сприйняли, здебільшого, негативно, а більшовики не користувалися особливою підтримкою населення. Вже 20-23 листопада (3-6 грудня) в Сімферополі відбувся Губернський з'їзд представників міського та земського самоврядування, на якому було обрано Раду народних представників (РНП) – вищий тимчасовий орган управління Таврійської губернією до скликання Кримських Установчих зборів. Паралельно, з 26 листопада по 13 грудня (9-26 грудня), в Бахчисараї проходив Перший Курултай кримськотатарського народу, який обрав за підсумком своєї роботи Директорію – національний уряд на чолі з Номаном Челебіджиханом. Нарешті, 16 (29) грудня в Севастополі виник контрольований лівими радикалами Військово-революційний комітет (ВРК), що претендував на поширення «червоної» влади по всьому Криму.
В умовах фактичного тривладдя РНП і Директорія домовилися про координацію своїх дій, тим більше що до складу Ради входив ряд лідерів національного руху кримських татар. За день до захоплення в Севастополі влади лівими в Сімферополі виник Штаб кримських військ на чолі з Джафером Сейдаметом, а 17 (30) грудня частини цього Штабу присягнули Директорії. У розпорядженні національно-демократичних сил в Криму були: Кримськотатарська кінна бригада, що складалася з двох полків; 1-й Татарський (Мусульманський/Кримський) піший полк «Урриет», на базі якого в початку січня 1918 року розгорнулася формування Кримської пішої бригади; 1-а, 2-а, 3-я і Особлива Керченські піші сотні; дві легкі артилерійські батареї; російські офіцерські роти при штабі; грецький батальйон, єврейський загін, вірменська і польська роти; французький авіазагін.
7 тисяч осіб було явно недостатньо для протистояння більшовикам
Сукупна чисельність цих частин і підрозділів становила приблизно 7 тисяч осіб, чого було явно недостатньо для ефективного протистояння більшовикам. Спираючись на загітованих матросів Чорноморського флоту, добровольців-анархістів і робочі загони Червоної гвардії, севастопольські ліві могли розраховувати на 50 тисяч бійців (в реальності в бойових діях взяло участь менше половини з них). Були на півострові і українські підрозділи, що визнавали владу Центральної Ради, але розраховувати на них було безглуздо – всі вони в січні 1918 року показали себе не з кращого боку. Так, 35-й запасний полк у Феодосії приєднався до більшовиків, 1-ша козацька батарея в Євпаторії відмовилася виступати проти більшовиків і була роззброєна ескадронами Штабу, 34-й запасний полк в Сімферополі, гайдамацький курінь в Севастополі і ялтинська берегова охорона проголосили нейтралітет, а після перемоги більшовиків були розпущені.
Усвідомлюючи свою слабкість, Штаб просив командування Одеського військового округу «поділитися» солдатами з національних частин, і в грудні 1917 року кримських татар з українізованого 8-го запасного кавалерійського полку направили до Сімферополя, наказ про відправку збройних маршових рот видав командувач Румунським фронтом – це були солдати першого мусульманського батальйону в Сімферополі, виведені на передову ще в кінці літа. Склалася парадоксальна ситуація –під прапори 1-го Мусульманського корпусу, яким керували литовські татари, збиралися сповідуючі іслам тюрки з усієї Європейської Росії ... крім Криму.
Поява на півострові 20 тисяч професійних, добре озброєних, високомотивованих солдатів на чолі з визнаним полководцем докорінно змінило б ситуацію
Більш того, критична ситуація на півострові вимагала рішучих заходів, і на наполегливе прохання Штабу російський командувач Румунським фронтом Дмитро Щербачов дав згоду на переведення в Крим і самого 1-го Мусульманського корпусу! До 9 (22) грудня 1917 року Сімферополь, Євпаторія, Джанкой, Феодосія, Керч, Армянськ, Перекоп і Карасубазар (Білогірськ) були визначені як місця дислокації частин корпусу. Поява на півострові 20 тисяч професійних, добре озброєних і, найголовніше, високомотивованих солдатів на чолі з визнаним полководцем докорінно змінило б ситуацію –ні про яку перемогу місцевих більшовиків і ні про який «червоний» терор не могло б бути й мови!
Однак плану перекидання Мусульманського корпусу через Одесу завадило, згідно з офіційною версією, «повна відсутність в названому місті і його околицях приміщень», а на ділі – небажання Щербачова розлучатися з боєздатним підрозділом. Матвій Сулькевич зі своїми військами так і залишився на Румунському фронті.
Подальша історія Криму добро відома. Поступаючись у кілька разів лівим радикалам в силах, Штаб Кримських військ в ході короткої, но кровопролітної Війни в січні 1918 року зазнав поразки, а «червоні» повністю оволоділи півостровом. Встановлення Радянської влади супроводжували небаченим досі терором, одним з жертв якого 23 лютого став Челебіджихан. 19-21 березня переможці проголосили в Криму маріонеткову Радянську Соціалістичну Республіку Тавриди.
В цей час на Румунському фронті розгорталася своя драма. Ще 26 листопада (9 грудня) 1917 року було укладено перемир'я між російсько-румунськими та австро-німецькими військами. 2 (15) грудня в Бессарабській губернії – найближчому тилу – була проголошена Молдавська Народна Республіка (МНР), однак її територія досить швидко перетворилася на арену протистояння двох зовнішніх сил. У другій половині грудня розгорілася війна між фронтовими частинами, які перейшли на бік Української Народної Республіки, і підрозділами, що визнавали ліворадикальний Центральний виконавчий комітет Рад Румунського фронту, Чорноморського флоту і Одеси (Румчерод). У цих умовах МНР звернулася до Румунії за допомогою, і 8 (21) січня її війська за згодою Щербачова увійшли на територію Бессарабії. Через тиждень радянська влада була встановлена в Одесі, і війна між російськими більшовиками та румунами стала неминучою. Бойові дії тривали до 8 березня, майже вся Бессарабія була зайнята військами Румунії. Корпус Сулькевича, наскільки можна судити, зберіг нейтралітет щодо обох сторін конфлікту і в середині січня 1918 року передислокувався в Тирасполь.
Найімовірніше, мусульманам на Дністрі не вдалося б уникнути втягування у вихор радянсько-румунського війни, але в цей час на більшовиків вже чекає неприємний сюрприз. Україна, що проголосила свою незалежність 9 (22) січня 1918 року, хоча і втратила Київ під напором «червоних», все ще контролювала частину «німецького» фронту і активно вела переговори з німцями і їхніми союзниками в Брест-Литовську. І ось 27 січня (9 лютого) УНР і Центральні держави уклали перемир'я, а 18 лютого кайзерівська армія прийшла на допомогу українським військам для вигнання більшовиків. За два з половиною місяці австро-німецькі та українські сили звільнили від «червоних» всю територію України.
Військо Сулькевича виявилося відрізаним від основних ісламських районів Росії і України
У перший тиждень березня 1918 року австрійські війська з'явилися в Придністров'ї, в безпосередній близькості від 1-го Мусульманського корпусу, а 14 березня разом з українськими союзниками зайняли Одесу. Військо Сулькевича виявилося відрізаним від основних ісламських районів Росії і України.
Одночасний удар по корпусу завдала і українська влада. 13 березня Рада народних міністрів УНР ухвалила, що:
«всі національні війська з дня демобілізації повинні бути розпущені, існуючі до цього часу військові частини розпускаються наказом військового міністра. Цим частинам гарантується вільний виїзд за межі України в ешелонах без зброї».
Реагуючи на це рішення, 25 березня до військового міністра УНР Олександра Жуковського звернувся комісар Всеросійського Мусульманського військового Шуро («Ради») при Центральній Раді Давид Туган-Мірза-Барановський (до його біографії ми ще повернемося) з проханням про дозвіл:
«Терміново перевести всі мусульманські війська, що перебувають на території України, в Крим, звідки після закінчення організації і встановлення зв'язку з Поволжям передбачається частини війська перевести в Казань... Роззброєння мусульманських частин зробить вкрай несприятливе враження на мусульман Поволжя і Криму і відтягне на тривалий час встановлення дружніх відносин».
Через два дні Жуковський відповів відмовою.
Проте на початку квітня 1918 року в Одесі представники мусульманських громадських організацій сформували місцеве Шуро по звільненню Криму на чолі з делегатом Першого Курултаю, а потім – депутатом Кримськотатарського національного парламенту Бекіром Мамутовим (Мамедовим). Його заступниками стали полковник Степан (Мустафа) Соболевський (до його біографії ми ще повернемося) і Усман Токумбетов – до речі, заступник голови Всеросійського Шуро. Секретарем обрано Комісара мусульманських військ румунського фронту, військлікаря Абдул-Гафара Черекаєва. Був серед членів одеського об'єднання, зрозуміло, і Сулькевич, і член Ради народних представників Таврійської губернії Алескер Мухарський (і до його біографії ми ще повернемося), а також Туган-Мірза-Барановський та інші видатні діячі.
Незважаючи на відсутність взаєморозуміння з урядом УНР, Сулькевич почав перекидання майна і частини підрозділів корпусу в Одесу. Саме тут за наказом № 41 від 14 квітня 1918 року почалося формування передового загону Мусульманського корпусу, що складається з 3-х стрілецьких батальйонів, артилерійської батареї і допоміжних підрозділів. Очолив загін Соболевський.
Через 4 дні 52-й корпус німецької армії під командуванням Роберта Коша пішов на штурм Перекопу, а Кримська група Петра Болбочана висунулася з Мелітополя в напрямку Чонгара. У литовських татар з'явився останній шанс допомогти своїм одновірцям в Криму скинути більшовицьке ярмо і відновити їхню державність.
Але чи вдалося реалізувати його?
P.S. Всі дати, якщо не вказано інше, дані по новому стилю.
Далі буде.
Погляди, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
