Ліга Сулькевича. Литовські татари при владі в Криму. Частина 2

Спеціально для Крим.Реалії

(Продовження, попередня частина тут)

100 років тому, 25 червня 1918 року в Криму розпочав свою діяльність перший Крайовий уряд ‒ перехідний орган влади півострова в буремні роки воєн і революцій. Цікавою особливістю цього уряду була робота в ньому на керівних посадах не кримських, а литовських татар на чолі з прем'єром Сулейманом Сулькевичем. Як вони опинилися на півострові, чим закінчився цей інтернаціональний експеримент ‒ читайте в циклі ексклюзивних матеріалів на Крим.Реалії.

Сулькевич. Командир 1-го Мусульманського корпусу

Отже, 27 лютого 1917 року генерал-лейтенант Матвій Сулькевич очолив 37-й корпус, заслужено піднявшись майже до самого верху військової ієрархії Російської імперії... і рівно в той же день Лютнева революція перемогла в Петрограді. До зречення Миколи ІІ від престолу та початку нової епохи в країні залишалося три дні.

Після революції фронтові з'єднання опинилися у важкій ситуації. Антивоєнна агітація і пропаганда більшовиків деморалізували солдат, які втомилися від трирічної боротьби, а офіцери втратили свій авторитет. У цих умовах особливої популярності набуває ідея створення «національних» частин, в яких Тимчасовий уряд, який щойно отримав владу, бачив опору фронту, а революційні рухи околиць Російської імперії ‒ ядро майбутніх власних армій.

Серед 14,5 мільйона солдатів, мобілізованих до російської армії, нараховувалося до 1,5 мільйонів мусульман. Уже в березні 1917 року відбулися перші збори й були сформовані ініціативні групи зі створення окремих військових частин, що складаються з солдатів, які сповідують іслам. З 1 до 11 травня того ж року в Москві відбувся перший Всеросійський мусульманський з'їзд, який вимагав від уряду не тільки створення окремих мусульманських частин, а й проходження їх солдатами служби на території проживання. Потім у Казані відбувся 1-й Всеросійський військовий мусульманський з'їзд, який ухвалив 19 липня резолюцію про створення Всеросійського Мусульманського військового Шуро («Ради») і мусульманських гарнізонних, дивізійних та армійських комітетів. До речі, перший кримськотатарський мусульманський комітет виник з ініціативи Номана Челебіджихана та Джафера Сейдамета ще наприкінці березня в Одесі.

Не залишився осторонь від нових віянь і Сулькевич ‒ ще в травні 1917 року він зав'язав контакти з представниками Шуро. За свідченням юриста та публіциста Леона Кричинського (до його біографії ми ще повернемося), в тому місяці на квартирі одного з петроградських мусульман відбулася таємна зустріч кількох делегатів Шуро з Сулькевичем, на якій той нібито виклав свій план створення окремого мусульманського корпусу та його діяльності після закінчення світової війни. На думку Кричинського, вже тоді Сулькевич мав намір використовувати корпус для допомоги в національному відродженні кримським або казанським татарам.

Установка Тимчасового уряду на війну до переможного кінця ентузіазму, зрозуміло, ні в кого не викликала. Т.зв. «червневий наступ», останній для російської армії в Першій світовій, закінчився невдачею. Це, а також внутрішні розбіжності у владі призвели до «липневої кризи», тобто спроба лівих сил скинути уряд закінчилася стріляниною на вулицях Петрограда та розгромом системи рад. Дії більшовиків, у свою чергу, спровокували заколот генерала Лавра Корнілова та його невдалий похід на столицю наприкінці серпня 1917 року.

Але як не парадоксально, мусульманському військовому руху розгром «корніловщини» виявився на руку ‒ за активну участь у ліквідації заколоту Тимчасовий уряд 15 вересня 1917 року дозволив Шуро сформувати з уже наявних окремих мусульманських рот повноцінну дивізію. Наприкінці вересня йшлося вже про три дивізії: у Казанській, Уфимській і Таврійській губерніях, а потім цю хвилю було не зупинити ‒ до середини листопада «мусульманізувалися» в цілому до 9 піхотних і кавалерійських дивізій.

Так, 25-29 жовтня 1917 року в Сімферополі відбувся з'їзд солдатів-мусульман Одеського військового округу, який сформував «Окружний комітет для військових чинів-мусульман», який мав сприяти створенню нових мусульманських військових частин. Забігаючи вперед, треба зауважити, що до середини грудня було передбачене створення трьох мусульманських корпусів: 1-го на Румунському фронті, 2-го в Казані (так і не був сформований) та 3-го в Закавказзі.

Однак у кар'єрі самого Сулькевича в цей момент сталося щось дивне ‒ 20 вересня 1917 року його усунули від командування своїм 37-м корпусом і зарахували до резерву при штабі Двінського військового округу. Готували його до підвищення чи він став жертвою політичних ігор навколо мусульманського руху в армії ‒ невідомо. У будь-якому випадку, відставка тривала недовго ‒ 7 жовтня генерал повернувся на свою посаду.

Але цього разу побути командиром Сулькевичу довелося недовго. 25 жовтня (7 листопада за новим стилем) 1917 року Тимчасовий уряд був повалений більшовиками, проте нова влада в перший місяць продовжила національно-релігійне переформатування армії. Момент був критичний. На початку листопада в Ставку надходили відомості про те, що тюркських солдатів усіх фронтів дуже турбує уповільнення вирішення питання про формування нових мусульманських частин. Шуро то просило, то загрожувало, що мусульмани зовсім будуть відкликані з фронту. 10 листопада у «Известиях Всероссийского мусульманского совета» був опублікований написаний Сулькевичем «Меморандум у справі формування на Румунському фронті трьох мусульманських дивізій». І ось, нарешті, 19 листопада Головнокомандувач Микола Духонін, який раніше несхвально ставився до самої цієї ідеї, видав наказ про негайне формування мусульманського стрілецького корпусу з волонтерів з усіх фронтів Європейської частини Росії. Ця новина пізніше була надрукована в газетах:

«Формування мусульманського корпусу йде посиленим темпом. Перший корпус формується на Румунському фронті 3-дивізійного складу з артилерією, кіннотою й тиловими установами... Зроблені відповідні розпорядження штабом фронту, 1-й корпус поповнюватиметься молодшими силами. Далі формуватимуться інші мусульманські корпуси. Прошу енергійної роботи, бо це початок нового життя в історії мусульманства в Росії».

Тим же наказом було призначене й керівництво корпусу. Командувачем, зрозуміло, став Сулькевич (ймовірно, в цей момент поряд з «офіційним» ім'ям Матвій він став користуватися і «мусульманським» Сулейман), його найближчим помічником ‒ інспектором артилерії корпусу ‒ генерал-майор Олександр Степанович Мильковський, до речі, теж мусульманин (і до його біографії ми ще повернемося). Їм було доручено «негайно відбути до ставки генерала Щербачова, командарма Румфронта, і спішно розпочати формування, для чого з кожного фронту виділяється по 7 тисяч мусульман в їхнє розпорядження». Начальником штабу корпусу став, за повідомленням Кричинського, полковник Юзеф Базаревич, але тут, можливо трапилася помилка. З російських офіцерів, які підходять на цю посаду, ми знаємо Володимира Йосиповича Базаревича (віросповідання невідоме), він служив у штабі Румунського фронту, квартирмейстера штабу 8-ї армії в Могилеві-Подільському Олександра Халільєвича Базаревського (литовського татарина) та, максимально можливого кандидата, ‒ Осипа Давидовича Базаревского, начальника інженерних постачань армій Румунського фронту, також литовського татарина. Вирішення цього питання залишимо майбутнім дослідникам.

З метою провести спішно формування корпусу при штабі фронту була створена спеціальна мусульманська комісія, куди увійшли представники мусульманських корпусних та армійських комітетів і військові фахівці. За рішенням Шуро була розроблена форма офіцерів і солдатів-мусульман. Пропонувалася комбінація емблем загальномусульманських і татарських (півмісяць із зіркою, лук і стріли ‒ емблема Золотої Орди). Офіцери корпусу, який збиралися офіційно назвати «1-м армійським імені Чингісхана мусульманським корпусом», мали носити таку емблему: на блакитному полі натягнутий лук зі стрілою. Був навіть складений гімн корпусу.

Спочатку для комплектування 1-го мусульманського корпусу призначалися штаби 36-го, 40-го та 7-го армійських корпусів, а також підрозділи 13-й, 23-й, 25-й, 41-й, 48-й і 191-й піхотних дивізій, 2-ї стрілецької та 3-ї Туркестанської дивізії, в яких «націоналізація» йшла з кінця вересня. Втім, через логістичні труднощі в складі корпусу наприкінці грудня реально опинилися лише 191-а піхотна, 13-а піхотна та 3-я Туркестанська стрілецька дивізії, перейменовані в 1-у, 2-у та 3-ю Мусульманські стрілецькі дивізії відповідно. Звертає увагу те, що 2-а бригада 13-ї піхотної дивізії складалася з 51-го Литовського та 52-й Віленського полків, раніше розквартированих у Криму. На озброєння корпусу були передані 144 легкі гармати, 24 гаубичні мортири, аероплани, броньовики та значні грошові кошти, а його номінальна чисельність становила 20 тисяч солдатів, хоча в реальності виявилося в лавах значно менше. Штаб Сулькевича спочатку (до середини грудня) розташовувався в Яссах ‒ на румунській території.

Умови формування корпусу виявилися, як це не парадоксально, вельми сприятливими. Так, 5 грудня більшовики заборонили націоналізацію в армії, але це тільки підштовхнуло російських мусульман записуватися в уже створені частини. Навіть більше ‒ російський командувач Румунського фронту (головкомом був румунський король) Дмитро Щербачов відмовився визнати радянську владу, а Українська Народна Республіка надійно відгороджувала його тили від Росії ‒ Центральна Рада призначила Щербачева командувачем усього фронту від Чорного моря до Білорусі. І, нарешті, ще 26 листопада (9 грудня) 1917 року в Фокшанах було укладене локальне перемир'я з австро-німецькими військами, яке припинило бойові дії в Румунії. Таким чином, велике та боєздатне з'єднання Сулькевича просто не мало ворогів.

А про те, як 1-й Мусульманський корпус планували використовувати в боротьбі за Крим і чому не змогли цього зробити, ми поговоримо наступного разу.

P.S. Всі дати, якщо не вказано інше, подані за старим стилем.

Далі буде.

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції