17 травня 2024 року у Празі відбувся показ документального фільму проєкту Радіо Свобода Крим.Реалії «Тиха депортація». На нього з Мюнхена приїхала кримськотатарська співачка, заслужена артистка України, заслужена артистка АР Крим Ленара Османова. Після показу стрічки вона виконала пісню кримськотатарською та українською мовами.
Радіо Свобода поспілкувалося з Ленарою Османовою про депортацію кримських татар 1944 року, кримськотатарську культуру під час окупації півострова Росією та коли може відбутися звільнення Криму.
– Ленаро, розкажіть про ваш сімейний досвід депортації часів Другої світової.
– У 1944 році були депортовані мої дідусі, бабусі з обох сторін – з татової та маминої. Я встигла записати інтерв’ю, коли знімали про мене документальний фільм, коли я була ще маленька, в Криму. І знімали якраз розповіді моєї бабусі, мого дідуся. І це були розповіді про той страшний ранок, про важке життя в Узбекистані.
І, звичайно, мені, як тоді дитині, запам’яталася історія моєї бабусі, яка згадувала той страшний ранок, той поспіх, коли потрібно було швидко зібратися о 5 ранку, коли вони мали бігти невідомо куди. І вона згадує як дитина, їй тоді було 9 років, маминій мамі, і у неї був собака в нашому дворі в Криму. І він (собака) біг просто за ними, коли з речами мою бабусю з її мамою і ще з братами гнали до цих клятих товарних вагонів.
Їх заштовхали в ці вагони, а собака не зміг туди потрапити, і він біг за цими вагонами потягу... скавучав, біг, гавкав… І бабуся своїми оченятами 9-річної дитини не бачила, бо це ж товарні вагони без вікон, вона чула як біжить її собака, який відчував, що її господарів кудись запхали й повезли.
І це вона зі сльозами на очах згадувала і тоді ще вона не розуміла, що вона його не побачить. Це просто емоції дитини 9-річної, які вона запам’ятала.
Загинула її молодша сестричка
На жаль, тоді загинула її молодша сестричка в тому вагоні і в тій дорозі з Криму до... вони ще не знали куди везуть їх. І близько 200 тисяч [кримських татар] тоді були депортовані, і багато хто загинув від хвороб, від нестачі води та їжі... декого просто викидали з вагонів, не давши можливості поховати навіть рідних людей. І серед них були й наші.. бабусина сестричка.
Це дуже важко і страшно, і вони пережили це і на чужині змогли цю жагу до повернення в собі тримати й повернутися у 1991 році з Узбекистану. Я народилася там, в Ташкентській області. Бабусі було 9 років, коли вона була депортована, а мені було 5 років коли ми повернулися до Криму.
– Ви пам’ятаєте, як повернулися до Криму?
– Так, я пам’ятаю як ми прилетіли туди на літаку. Я пам’ятаю невеличкий тимчасовий будиночок, де ми жили всі разом, там нас було багато – 7 людей в одному такому будиночку. І поступово почали будувати дім під Сімферополем, коли вже отримали ділянку. І навіть є у нас вистава, яка декілька років тому була презентована в Києві. Я розповідаю про цей ракушняк, як ми будували з ракушняка свої будинки, і в цій виставі ми саме про це розказуємо – на вірші Сергія Жадана «Як ми будували свої доми». Він про те, що як важко не було б – дім є дім і ми обов'язково повертаємося, і це наша єдина батьківщина, єдина рідна земля.
– Які ваші місця сили в Криму?
– Крим.. кожен куточок улюблений, але, звичайно, є місця сили. Їх два – де я відчуваю велику енергію і силу землі нашої кримської. Перше – це Кацівелі, і там є улюблений камінь, на який я до 2014 року їздила й заряджалася енергією землі, нашого моря, це зв’язок із нашими предками. І це просто та сила, яка в кожному з нас, де б ми не були.
– А друге?
– А друге – це особисте. Я обов’язково туди повернуся й одразу цілуватиму.
– Ви постійно жили в Криму до 2014 року?
– Ні, я жила в Києві з 2001 року. Після 9-го класу Сімферопольської школи мистецтв я вступила в Києві на навчання й отримала вищу освіту. І так концерти, фестивалі, робота. І з повномасштабним вторгненням 2022 року [Роії в Україну] з маленькою дитиною, йому тільки рік був, з мамою і дитиною виїхали. Тому що було небезпечно і, на жаль, у нас є влучання в будинку – це сталося торік у червні. Дуже боляче, що кожне покоління переживає від російської цієї імперії такі страждання. Я теж, звичайно, мрію з дитиною, щоб ми поїхали до рідного Криму і я йому показала наш Крим.
– Як часто ви відвідували Крим, коли жили в Києві?
– Перший сольний концерт був у Криму в 2007 році і презентація альбому «Прекрасний Крим». Їздила багато – концерти, весілля, зустрічі з рідними. Все до 2014 року. Звичайно, там є наші родичі, друзі і важко зараз, дуже важко. Нам треба триматися, як і сьогодні у фільмі («Тиха депортація») було сказано – кожен з нас, де б ми не були – є представником свого народу. І ми маємо робити те, що можемо, щоб дізнавалися про наш народ, і про наш біль і трагедію – депортацію нашого народу. Про нашу культуру.
Я скрізь співаю наші народні кримськотатарські та українські пісні – як авторські, так і народні. Кримськотатарський танець у мене є. Ну і скрізь зараз у європейських країнах я показую нашу культуру. Розповідаю про історію... не всі, на жаль, знають про неї.
Нас не так багато тут, в Європі
Звичайно, з повномасштабним вторгненням цікавість зросла і до нашого народу, і до нашої історії, і до нашої культури. Але все одно нас не так багато тут, в Європі, але я вважаю, що кожен має виходити і говорити, співати – кому що дано.
Я розумію, що багато у наших співвітчизників родичів у Криму і не всі можуть відверто щось розповідати. Але я вже обрала цей шлях з дитинства.
– Чи відомо вам, як кримськотатарська культура розвивається зараз у Криму?
– У Криму я спілкуюся з нашими колегами. Звичайно, не всі можуть виїхати. Одні кажуть, що це рідна земля, рідний дім, усі рідні там і ми з народом. Звичайно, їм дуже важко, вони взагалі герої – ті, хто там зараз залишаються. Я не кажу, звичайно, про тих, хто співпрацює із владою РФ. Я кажу про митців, просто про людей наших кримськотатарських. Відбуваються концерти, народ намагається зберегти і робити в Криму те, що має робити. Якщо загине мова і культура, то все. І так там зараз дуже багато на весіллях кавказької музики й інших таких субкультур і культур, які входять в кримську нашу культуру, в кримськотатарську. І я дуже вдячна цим музикантам, акторам, співакам, які зберігають саме нашу культуру.
– Чи існують переслідування в Криму за кримськотатарські пісні? Як, до прикладу, є з деякими українськими?
– Ні, немає. Кримськотатарські пісні вони не чіпають. Де є поєднання з українською чи гасла якісь... наприклад, я співаю кримськотатарську пісню у поєднанні з українською. Я то розумію, що я в Європі, то я можу вільно. Але в Криму, думаю, могли би бути питання. Це тільки за висловлювання, за підтримку України, за такі пісня як «Ой у лузі червона калина...» – там так, можуть переслідувати.
– Хто з ваших близьких нині лишається в Криму?
– Багато хто виїхав і зараз в різних країнах Європи, але багато хто залишився там. Мої родичі з маминої і татової сторони. Ми всі переживаємо, кожного дня в новинах. Але.. в когось був вибір, у когось його немає. Хтось не хоче залишати свої будинки та своїх рідних, тому що не для того поверталися із Середньої Азії до Криму, щоб знову залишати його.
Звичайно, миритися з цими умовами, які ставлять нашому народу зараз – важко, дуже важко емоційно і морально. Але то рідна земля. Ми чекаємо звільнення. Нам просто треба ще почекати.. хоча вже 10 років цієї окупація... і 300 років страждань від першої російської окупації. Сподіваюся, що буде крапка і ми повернемося, і наші діти не будуть переживати це. І вже не буде переслідувань, і вже не буде депортацій.
Я сподіваюся, що зараз в нинішній історії на цьому буде крапка. Я дуже хочу в це вірити.
– Чи ви думаєте про те, що можете більше ніколи не повернутися до Криму?
– Ні, не думаю. Я не хочу навіть про це думати. Я даю відстрочку – ще рік, ще два, ще три… Так уже минуло 10 років з моменту окупації Криму. Але я не хочу в це вірити, і я віру в нашу Україну, вірю в наших хлопців, у ЗСУ. Я вірю в справедливість, нарешті! Що всевишній Аллах приведе нас…
Я не хочу уявляти навіть, що будуть у Криму руйнуватися будинки, життя, гинутимуть люди… і так дуже багато смертей і страждань. Наших хлопців багато зараз захищають нашу свободу і воюють. Я вірю, що буде таке повернення – як прийшли тихо, так і вийдуть звідти, хто там не має бути. Я вірю, що скоро. Якщо ми всі разом будемо вірити і робити, і допомагати, то я сподіваюся, що в найближчі 5 років це станеться.
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.
