Щолкіне ‒ один з небагатьох населених пунктів у Криму, в якому немає вулиці Леніна. Тут взагалі назв вулиць немає, тільки номери будинків. Сюди приїжджають любителі Азовського моря, а поруч із містом ‒ відомий природний заповідник «Казантип».
«Ви знаєте, багато недоліків: тут не дуже, там не дуже. Тому що ми розпещені, тобто багато де ми були. Але з дітьми завжди хочеться повернутися сюди, я приїду на наступний рік і після. Це назавжди. Люблю Казантип», ‒ говорить туристка з Москви.
Понад 90 відсотків усіх відпочивальників тут ‒ це мами з дітьми. Мілке й тепле море якраз підходить для відпочинку з малюками. І головна проблема міста ‒ це не повна відсутність будь-якої інфраструктури для відпочинку, а відсутність належного медичного обслуговування.
«Педіатрів хороших немає, єдина поліклініка знаходиться дуже далеко від центру. І навіть платний педіатр працює не щодня», ‒ нарікають приїжджі батьки.
На місцевій набережній половина всіх кафе закрита, та й відкриті зазвичай пустують. Місцеві називають Щолкіне «забутим містом ‒ спочатку українською владою, а тепер і російською».
«А молодь їде, в основному, в Москву»
«З роботою ‒ ніяк, роботи в нас немає. В основному всі працюють у приватних підприємців, торгівля ‒ це основне. Ну що там залишилося в нас ‒ один садок, дві школи, ну й магазини. Все, більше нічого немає... А молодь їде, в основному в Москву», ‒ розповідає про життя міста жителька Щолкіного.
Підприємці кажуть, що колись вистачало попрацювати сезон для того, щоб заробити грошей на цілий рік.
«Люди не настільки багаті, раніше ми за день мали те, що зараз ‒ за тиждень», ‒ скаржиться місцевий підприємець Світлана Олександрівна.
Жінка вже багато років продає тут сувеніри, тепер ностальгує за часами, коли в місто масово приїжджали з материкової України. Навіть незважаючи на те, що заважали їй спати.
«Українці їхали відпочивати, відпочивали на повну котушку, так, як вони люблять. Ви знаєте, в нас ночами неможливо було спати, у мене недалеко будинок, і неможливо було спати. У нас всі ці ресторани, які тут стоять, гриміли та гули тільки так. Зараз жоден ресторан ввечері, ну або вночі, не працює», ‒ зазначила підприємець.
Жителі материкової України в забутому Щолкіному
Щоправда, жителі материкової України в Щолкіному є, але не туристи. На роботу сюди приїхав київський дитячий театр свят «Атракціон», у кримському містечку артисти знайшли свою цільову аудиторію.
Керівник театру Валерій спочатку зрадів увазі журналістів, подумав про додаткову рекламу для свого театру, але пізніше згадав, що працює на анексованій території.
«Лобода та Повалій сидять у Росії, їх вважають ворогами. Я так не вважаю. Я взагалі вважаю: нафіг мені це треба. Патріотизму до цього всього в мене немає, розумієш. Виступаю там, де платять гроші. Порошенко мені не заплатить. Я там шукаю, де платять гроші», ‒ оцінює стан керівник театру.
«Виступаю там, де платять гроші. Порошенко мені не заплатить»
Є в Щолкіному й українці, які влаштувалися в місті ще до анексії Криму. Харків'янка Наталія приїхала сюди з подругою. Понад 15 років тому вона купила в Щолкіному три земельні ділянки. Після анексії півострова Росією місцева влада намагалася дві з них забрати, довелося судитися.
Тепер жінка хоче продати більшу частину своєї нерухомості, щоб не забрали. Анексію півострова харків'янка називає своїм особистим болем.
«Я колись у Facebook виставила фотки звідси, й жінка ‒ викладач якоїсь академії в Харкові ‒ дуже засуджувала мене, що «ти, типу, грієшся на сонці там, а наші помирають. І це анексія». На що я їй відповіла: «Якщо ти хочеш щось подарувати Путіну ‒ подаруй, а я свій будинок не подарую», ‒ розповіла харків'янка Наталя.
Через кілька місяців у Щолкіному закриються практично всі кафе та ресторани, й місто засне до нового сезону. Молодь поїде на заробітки. У міжсезоння сюди приїжджатимуть лише рідкісні туристи ‒ подивитися на заповідник «Казантип» та батьківщину відомого музичного фестивалю.
