Спеціально для Крим.Реалії
Кремль систематично звинувачує Київ і Вашингтон у власних злочинах. У першу чергу, це стосується анексованого Криму, де Москва на повну потужність використовувала «майданні технології», якими кремлівські пропагандисти невпинно лякають кримчан і жителів сусідньої Росії.
У російській столиці тривають протести за вільні вибори до Московської міської Думи, за якими уважно стежать на анексованому півострові. Російський глава Криму Сергій Аксенов, а також сенатор від півострова Сергій Цеков підтримали дії кремлівських силовиків. Пан Аксенов наполягає, що московські події є «спробою обкатати технології майдану в російських умовах».
Опозиційних кандидатів відсікали від виборів без будь-яких юридичних підстав, простим вольовим рішенням влади. Будь-які обурення та претензії з їхнього боку трактувалися керівництвом Мосміськвиборчкому як «тиск». Необґрунтовані відмови в реєстрації на тлі абсолютно безглуздої жорстокості поліції відносно протестувальників вказують на те, що Адміністрація російського президента має намір за всяку ціну «стерилізувати» електоральний процес. Мосміськдума ‒ далеко не найважливіший і не найвпливовіший державний орган, але влада демонстративно тисне опозиціонерів і столичну громадськість, насаджуючи страх і паніку.
Адміністрація російського президента має намір за всяку ціну «стерилізувати» електоральний процес
З російськими «виборами» на українському півострові приблизно така ж картина ‒ відверте небажання місцевої верхівки «Единой России» мати справу навіть з формальними конкурентами. Підконтрольна Кремлю республіканська Виборча комісія спочатку відмовилася реєструвати список кандидатів у депутати російського парламенту Криму від ЛДПР. У Виборчкомі наполягали, що у політичної сили були деякі проблеми з документами.
Список очолює лідер партії Володимир Жириновський. ЛДПР ‒ системна й формально опозиційна російська політична сила, але місцевому керівництву її участь у виборах була невигідною. Прихильники Володимира Жириновського, швидше за все, будували б свою кампанію на критиці дій місцевих «єдиноросів». За рішенням російського суду Виборчком зобов'язали повторно розглянути документи, і партія Жириновського отримала реєстрацію. З огляду на залежність судової системи від кремлівського начальства, влада на тлі протестів у Москві та інших регіонах сусідньої Росії вирішила зайвий раз не нагнітати ситуацію в Криму.
Протести в Києві та Москві не мають нічого спільного з «майданними технологіями», про які постійно твердить російський МЗС, а також підконтрольна Кремлю влада Криму. «Помаранчева революція» та Революція Гідності в Україні, а також «болотні» виступи 2011-2013 років у російській столиці разом з нинішніми акціями навколо виборів до Мосміськдуми ‒ реакція суспільства на демонстративне нехтування владою законними правами громадян. У випадку з московськими виборами Кремль показово порушив конституційні права громадян обиратися й бути обраними, а також право на мирний протест і справедливий суд.
Звучить трохи несподівано, але «майданні технології», в тому сенсі, як їх розуміють пан Аксенов та його колеги, ‒ суто кремлівський інструмент. Кілька основних прикладів. Зима 2014 року ‒ протести в Києві та «збурення» на півострові. На площі Нахімова в Севастополі на інспірованому мітингу за участі переодягнених російських військових, представників проросійських сил і пенсіонерів 23 лютого обрали «народного мера» ‒ російського громадянина Олексія Чалого. «Майданна технологія» в чистому вигляді ‒ нелегальна процедура зміни міського керівництва, захоплення влади в українському регіоні російськими спецслужбами.
За чотири дні до захоплення російським спецназом адміністративних будівель у Криму, 23 лютого 2014 року, тоді ще голова Верховної Ради Криму Володимир Константинов за участі депутата республіканського парламенту Сергія Аксенова зібрали в центрі Сімферополя «майдан», на якому сформували загони «самооборони» з-поміж декласованих елементів.
Поки в Кремлі показово обурювалися з приводу «банд нацистів» у Києві й лякали кримчан неіснуючими «потягами дружби», на півострові орудували натуральні російські банди
Як показали подальші події, нинішній російський глава республіки тоді ще не знав про майбутню анексію. Через пару днів кремлівська агентура організувала біля будівлі кримського парламенту черговий «майдан», на якому масовка лякала кримчан «українськими фашистами». Пан Аксенов затаврував учасників незаконної акції «провокаторами» і «професійними росіянами», які цілеспрямовано сіють паніку.
Потім, до проведення фейкового «референдуму», переодягнені російські військові, «казаки» і дрібний криміналітет, завезений з російських регіонів, активно «майданили» біля розташування українських військових частин. Деякі з них були, як зазначають очевидці, в стані алкогольного або наркотичного сп'яніння. Поки в Кремлі показово обурювалися з приводу «банд нацистів» у Києві й лякали кримчан неіснуючими «потягами дружби», на півострові орудували найнатуральніші російські банди. Один з яскравих персонажів ‒ Армен Мартоян, відомій під прізвиськом «Самвел». Він ‒ один з ватажків «самооборони», підозрюваний у викраденнях і побиттях.
Характер «майданних» методів захоплення півострова і визначив нинішню систему управління республікою. В анексованому Криму ніколи не буде законності. Влада, отримана суто бандитськими методами, не буде використана в інтересах громадян. Не варто спокушатися з приводу гучних корупційних скандалів і затримань, які проводять російські силовики на півострові. У всіх випадках йдеться про боротьбу одних кланів з іншими за контроль над бюджетними потоками та цінними ресурсами ‒ земля, нерухомість, найбільш прибуткові сегменти бізнесу.
Кремлівські спецслужби відпрацьовували «активні заходи» на українському півострові ще за кілька років до відкритої окупації. Колишній лідер кримських комуністів Леонід Грач неодноразово скаржився журналістам, що після російського вторгнення на півострові підняв голову криміналітет, а за видними персонами у кримській владі ховаються діячі з «лихих 90-х». При цьому пан Грач сам, як він зізнавався, ще в 2005-2008 роках допомагав ФСБ розхитувати ситуацію на півострові за допомогою «народних виступів» проти інтеграції України в НАТО. Тиск на керівництво автономії та Київ за участі місцевих активістів КПУ і ПСПУ ‒ ще один приклад використання Москвою «майданних технологій».
Сергій Стельмах, кримський політоглядач (ім'я та прізвище автора змінені з міркувань безпеки)
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
