Рубрика «Погляд», спеціально для Крим.Реалії
У громадській думці Криму розвиваються два процеси: з одного боку, існує думка, що так звана «російська весна» була даремною, якщо вже десять років точаться суперечки, триває війна. Розгортаються дипломатичні та ідеологічні баталії, але протягом десятиліття ніхто не визнав, і немає перспектив, що колись визнає, Крим російським. Проблем побільшало, жити стало важче й гірше, десятки тисяч людей виїхали, і, всупереч вихвалянням начальства, Крим за більшістю показників відстає від рівня 2013 року. З іншого боку, начальство наказало якось із цією думкою боротися.
І ось севастопольська служба новин ForPost називає «українські роки» Криму «нікчемними» та закликає своїх читачів: «Напередодні першого ювілею Російської весни важливо усвідомлювати, що все було недаремно». Якщо «недаремно» ще потрібно спеціально «усвідомлювати», то той факт, що «все було даремно» вже усвідомлений та прийнятий громадськістю…
Для початку потрібно реально оцінити, з чим ми маємо справу. Крим – це майже відокремлений від континенту, складний і географічно, і геополітично, і в економічно півострів, який ніколи не був самодостатнім регіоном. Але за всю історію найбільш продуктивно він розвивався у післявоєнний період – з 50-х років ХХ століття та до 2014 року, тобто коли він був у складі України. І той Крим, який є зараз, переважно сформувався саме в ці роки. Основи сучасної економіки, промислові та курортні міста, інфраструктура – все створювалося саме у ці роки. Слова указу від 19 лютого 1954 року та закону від 26 квітня 1954 року про те, що це робиться, «враховуючи спільність економіки, територіальну близькість та тісні господарські та культурні зв'язки між Кримською областю та Українською РСР…», не були взяті зі стелі.
З того дня, точніше ночі, життя в Криму почало ставати дедалі небезпечнішим
І ось наближається 10-річчя кримської катастрофи 2014 року, яка зупинила розвиток півострова і привела його до війни проти України. До речі, її значення не в тому, що «кримчани сказали рішуче «ні» Україні, проголосувавши за повернення до «рідної гавані», а в тому, що за місяць до незаконного, сфальшованого та ніким не визнаного «референдуму», у ніч на 27 лютого півострів був захоплений військами Росії, і далі все розвивалося на їхньому фоні. І ще в тому, що з цього моменту розпочався демонтаж світової системи безпеки та час необґрунтованих геополітичних та військових претензій. З того дня, точніше ночі, життя в Криму почало ставати дедалі небезпечнішим у всіх відношеннях.
Ніч перед захопленням Криму. Як це було (фотогалерея)
І ось до десятиліття російської анексії Кримського півострова, як і варто було очікувати, нема чим похвалитися. А в Криму думають, що це дуже треба!
Для регіону було б набагато корисніше, якби він не був в центрі всіх геополітичних штормів
І от кримські ЗМІ пишуть: «За десять років жителі Криму звикли, що наш крихітний півострів перебуває в епіцентрі геополітики». Але в тексті немає відповіді на запитання, чому це відбувається, і що це дало Криму. Не тому, що Крим комусь у світі справді цікавий, і навіть не тому, що тут зав'язався небезпечний геополітичний вузол, а тому, що Росія намагається розв'язати його воєнними методами, і це загрожує решті світу. Саме тому світові медіа цитують безграмотні заяви кримських політиків, а не тому, що вони самі щось значать.
До речі, для регіону було б набагато корисніше, якби він був не в центрі всіх геополітичних штормів, не годував російські військові частини, не ремонтував їх танки та підбиті кораблі, не бомбив Україну ракетами та дронами, не грабував знаменитий курорт та не заповнював лікарні пораненими, не був транспортним шляхом Росії з тилу на фронт і навпаки, а краще жив би в тиші та спокої. Гроші та благополуччя, як відомо, люблять тишу.
Люди в Криму це розуміють, але нічого вдіяти не можуть. Тому всі нововведення влада сприймає з побоюванням. У Севастополі пишуть: «І що ближче до дати, то частіше можна почути цікаві політичні заяви».
Визнати «юридично нікчемними», нагадаємо, російський спікер збирається і 23 роки входження Криму до складу незалежної України
Одну з таких «яскравих» заяв зробив російський спікер парламенту Криму Володимир Константинов, «повідомивши про опрацювання питання щодо закріплення на юридичному рівні «скасування» українського минулого регіону. Це, як пояснив політик, є логічним продовженням роботи із визнання незаконними радянських актів 1954 року, згідно з якими Кримський півострів був переданий від РРФСР до складу УРСР. Визнати «юридично нікчемними», нагадаємо, російський спікер збирається і 23 роки входження Криму до складу незалежної України – з 1991-го до 2014-го». Зауважимо, Константинов говорив лише про «опрацювання», він сам не впевнений, що буде далі, а шум здійнявся, начебто це вже сталося.
Севастопольці, здивовані ідеєю щодо того, як можна скасувати те, що вже відбулося у минулому, одразу визнають, що така ідея не має жодної практичної цінності: «Заяву спікера Держради республіки багато хто сприйняв як політичну декларацію». Наприклад, директор Таврійського інформаційно-аналітичного центру Олександр Бедрицький відповідаючи на запитання ForPost під час пресконференції у пресцентрі РІА «Новини-Крим», сказав, що закріпити на законодавчому рівні «нікчемність українських років» можна, інше питання – навіщо?».
Мало кому спаде на думку скасовувати минуле
Ну, для Володимира Константинова питання «навіщо?» не виникає. По-перше, він прагне засвітитися перед Москвою хоч і марною, але «яскравою ідеєю», адже мало кому спаде на думку скасовувати минуле. По-друге, через побоювання відповідальності перед Україною за кримінальною справою, що ведеться проти нього, – якщо всі акти приєднання Криму до України будуть скасовані, то він збирається сказати, що жодної провини за ним немає, мовляв, адже скасували ж, отже, так і було! По-третє, «скасувальникам» завжди хочеться здаватися розумнішими за тих, хто ухвалював попередні рішення, і акт скасування для них є актом зловтішної урочистості.
До речі, для севастопольців, які пережили за це десятиліття не одного російського губернатора та не один підконтрольний Москві «уряд», Володимир Константинов – зовсім не авторитет.
Читач видання ForPost з ніком «Кримчак» (Севастополь) після прочитання твердження про роль Костянтинова зауважив: «Де був би цей найлегітимніший, який зібрав лаври, якби не Севастополь, що кинувся «на амбразуру»?!» Однак і він не врахував інформації про ті дні захоплення Криму, яка багато разів публікувалася вже в подробицях: не було жодної амбразури, Севастополь бул лише перевалочною базою, куди висаджувалися російські війська, які грали роль кримчан і на мітингах, і в залах засідань. І якби не було агресії Москви, то не було б кримських «героїв».
У Криму перегортають усі акти далекого минулого в пошуках, що б ще можна було скасувати
У Росії незрозуміло чому вважають, що своє минуле можна скасувати, а на його місце поставити інше, вигадане, минуле, причому намагалися робити це багато разів. Так, в березні 1996 року Держдума РФ під час головування Геннадія Селезньова скасувала Біловезькі угоди. І що це дало?
Тим не менш, і в Криму перегортають усі акти далекого минулого в пошуках, що б ще можна було скасувати, забуваючи, що реальна історія вже написана: формально скасувати можна, але змінити минуле вже ні.
На сторінках ForPost викладач МДУ імені М. В. Ломоносова Любов Ульянова заявила, що, скасувавши документи 1954 та 1991 років, «ми ризикуємо відкрити скриньку Пандори». І далі вона пише: «Якщо слідувати суворо юридичній логіці, доведеться переглядати й якісь інші документи. Приміром, документи, що стосуються територіальних перерозподілів усередині СРСР (як і в самій Росії! – авт.) – Прибалтики, Казахстану, Карелії та інших».
Експерт забула згадати ще й Україну. А там кордони переносили туди-сюди, не зважаючи на справедливість, і частіше на користь Росії. Що буде, якщо колишні радянські республіки скажуть: «Поверніть усе назад»? Чи просто почнуть забирати самі?
Виривати з історії окремі акти, одні прославляти, а інші визнавати незаконними, а тим більше «нікчемними» – це доля дилетантів
Причому сама Любов Ульянова, цього разу забуваючи про «скриню Пандори», стверджує, що «розвал Радянського Союзу був незаконним», і всі, мовляв, це знають. Так треба ж починати зпочатку – і розвал Російської імперії був незаконним, і захоплення влади більшовиками у 1917 році було незаконним, і вони створили структури, які були незаконними, тому створення ними у грудні 1922 року СРСР було незаконним. Така вся російська та радянська історія. А виривати з історії окремі акти, одні прославляти, а інші визнавати незаконними, а тим більше «нікчемними» – це доля дилетантів, тим більше, що це нічого не приносить, окрім політичних скандалів та викриття фальсифікаторів історії.
Якщо не пов'язувати усю попередню історію з «кримською весною», «тоді незрозумілими будуть події 2014 року», каже Любов Ульянова. Але річ у тому, що, якщо бачити реальне коріння «приєднання Криму» – військову агресію Росії, – а не вигадувати «референдум», яким агресія була навіть не легітимізована, а лише трохи прикрита, то там все більш ніж зрозуміло. Адже було й захоплення військами будівель влади Криму, і примус депутатів до голосування на сесії Верховної Ради АРК, де не було більшості, іпотрійне перенесення дати «референдуму», і втручання військ у процес голосування, і приписування учасників та голосів.
На жаль, у Росії історики і просто аматори історії, що обурюються ініціативами скасування, на такі нюанси не звертають уваги. Перш ніж стверджувати, що «люди жили з відчуттям несправедливості, крім того, очевидним було й порушення прав росіян як етнічної групи, і це не можна просто викреслити з історії», слід почитати сторінки «Кримської правди» та севастопольських газет за лютий-квітень 1954 року, які, захлинаючись, хвалили «мудре рішення партії та уряду» про передачу Криму і доводили, чому це добре.
І жодного відчуття несправедливості російські робітники українського тресту «Севастопольбуд», які відновлювали місто після війни, не мали. І росіяни в Україні не зазнавали жодного «порушення своїх прав», поки з Кремля не було такої команди. Але це, у свою чергу, відкрило справжню скриньку Пандори – посипалися густим потоком повідомлення про порушення прав людини в самій Росії, додалися звинувачення у скоєнні РФ військових злочинів. І це тепер не скасувати.
Костянтин Подоляк, журналіст
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов’язково відображають позицію редакції
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.
Анексія Криму Росією
У лютому 2014 року в Криму з'являлися озброєні люди в формі без розпізнавальних знаків, які захопили будівлю Верховної Ради Криму, Сімферопольський аеропорт, Керченську поромну переправу, інші стратегічні об'єкти, а також блокували дії українських військ. Російська влада спочатку відмовлялася визнавати, що ці озброєні люди є військовослужбовцями російської армії. Пізніше президент Росії Володимир Путін визнав, що це були російські військові.
16 березня 2014 року на території Криму і Севастополя відбувся невизнаний більшістю країн світу «референдум» про статус півострова, за результатами якого Росія включила Крим до свого складу. Ні Україна, ні Європейський союз, ні США не визнали результати голосування на «референдумі». Президент Росії Володимир Путін 18 березня оголосив про «приєднання» Криму до Росії.
Міжнародні організації визнали окупацію та анексію Криму незаконними і засудили дії Росії. Країни Заходу запровадили економічні санкції. Росія заперечує анексію півострова та називає це «відновленням історичної справедливості». Верховна Рада України офіційно оголосила датою початку тимчасової окупації Криму і Севастополя Росією 20 лютого 2014 року.
