Відомо, що після трагічних подій 2014 року, тисячі жителів Донбасу змушені були залишити своє місце проживання. Однак багато обрали не підконтрольну Україні територію, а зайнятий Росією Крим. Минув час і тепер усе більше цих людей повертаються або додому, або їдуть на материкову Україну. Чому ж це відбувається?
Вирішила торкнутися цієї теми після нерадісного спілкування зі знайомою жінкою з Донецька, яка з 2015 року жила в Криму, а тепер розчарувавшись у всьому, повертається додому.
«Я їхала в Крим не одна, поїхали також дочка з чоловіком, ми наївно сподівалися, що нас, росіян, у Криму зустрінуть теплими обіймами. Але все виявилося навпаки. На нас дивилися як на третій сорт. Намагалися не допомогти, а вичавити все за мінімальну винагороду. Працювали нелегально, без вихідних і свят за гроші. Роботодавець дав житло, але робив усе, щоб ми не мали часу зайнятися оформленням документів. Загалом, ми їх так і не оформили», ‒ розповіла мені ця нещасна жінка.
Вона тепер шкодує, що не виїхала на підконтрольну Україні територію. Багато її знайомих зробили саме так і в результаті вже мають повноцінне життя, влаштувавшись на новому місці. За її словами, навіть ті, хто виїхав у Ростовську область, Краснодарський край та інші регіони сусідньої Росії, опинилися в набагато виграшнішому положенні, ніж ті, хто обрав Крим.
Стільки принижень, яких я зазнала в Криму, вистачить не на одне людське життяПереселенка з Донбасу
«Не розумію чому, але в Криму у мене склалося враження, що, починаючи від місцевої влади, міграційної служби та закінчуючи роботодавцями, усі робили лише так, щоб ускладнити наше й без того важке життя. Стільки принижень, яких я зазнала в Криму, вистачить не на одне людське життя», ‒ гірко нарікає моя знайома.
Як виявилося, у Криму переселенців із Донбасу ніхто не чекав. Якщо лікарі й представники деяких інших потрібних професій змогли більш-менш нормально працевлаштуватися, то більшість навіть дипломованих фахівців змушені були працювати нелегально практично лише за можливість оплатити житло та їжу. В цих умовах свою кадрову проблему вирішили багато кримських санаторіїв та пансіонатів, на вигідних для них умовах укомплектувавши штати медиками, садівниками та працівниками з Донбасу. Посилили переселенці й будівельну галузь: багато з них об'єдналися в будівельні бригади, інші пішли на шабашки або працювати в кримські будівельні фірми. Більшість же пішли у сферу низькооплачуваної й мало цікавої кримчанам роботи.
За інформацією моєї співрозмовниці, допомоги переселенці нізвідки не отримували. Добре, хоч «Червоний хрест» у 2015-2017 роках допомагав, та ще деякі благодійні організації щось намагалися робити. І все. Інші, хто міг би допомогти, просто відмахувалися. Люди самі об'єднувалися в тематичні спільноти в соціальних мережах, ділилися досвідом та інформацією, допомагали порадами...
Головні труднощі були навіть не з роботою, а з житлом. Місцева влада навіть тимчасового притулку практично не надавала. Переселенці були змушені продавати все накопичене за життя, що називається, за копійки, аби якось виживати. Ніяких державних програм допомоги для переселенців, на відміну від практики на материковій Україні, у Криму не реалізовувалося. Люди залишилися наодинці зі своїми проблемами, хоча в їхніх проблемах винуватець був і є лише один ‒ Росія як країна-агресор, яка зазіхнула на територіальну цілісність України.
Сильно вдарила по переселенцях, особливо тих, хто не встиг оформити російські документи, пандемія нової коронавірусної інфекції й подальший локдаун. Роботодавці просто виганяли на вулицю працівників із Донбасу, які стали непотрібними. Люди залишалися без допомоги держави, без роботи, без житла.
Ось тоді й вирішила, що як тільки з'явиться можливість, то повернуся додому. Нехай там стріляють, зате я там не нижчий сортПереселенка з Донбасу
«Тоді я остаточно переконалася, що ми тут вигнанці, нижчий сорт людей, до яких нікому немає діла. Пам'ятаю, звернулася у волонтерський штаб «Единой России» за допомогою, але вони, дізнавшись, що я не їхній потенційний виборець, просто відморозилися від мене. Виживала в період локдауну на межі можливостей, найбільше боялася перейти на рівень соціального дна ‒ у категорію бомжів. Ось тоді й вирішила, що як тільки з'явиться можливість, то повернуся додому. Нехай там стріляють, зате я там не нижчий сорт. Шкодую, що одразу не поїхала жити під Харків до сестри, адже вона мене кликала», ‒ з гіркотою розповіла мені жінка, яка пережила справжні труднощі.
Десять причин берегти свій дім (фотоісторія)
Мені ж стало дивно, чому «русскій мір» такий жорстокий із тими, хто повірив йому, як ця жінка з Донецька й багато інших, подібних до неї? Або як ті деякі кримські татари, які стали колаборантами «русского міра» в Криму, частину з них уже використали й викинули на узбіччя. Хоча, що ж тут дивного, у цьому вся суть ідеології «русского міра» країни-агресора ‒ придушувати, використовувати та зраджувати...
Зарема Сеїтаблаєва, кримчанка, блогер (ім'я та прізвище автора змінені з міркувань безпеки)
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
Анексія Криму Росією
У лютому 2014 року в Криму з'являлися озброєні люди в формі без розпізнавальних знаків, які захопили будівлю Верховної Ради Криму, Сімферопольський аеропорт, Керченську поромну переправу, інші стратегічні об'єкти, а також блокували дії українських військ. Російська влада спочатку відмовлялася визнавати, що ці озброєні люди є військовослужбовцями російської армії. Пізніше президент Росії Володимир Путін визнав, що це були російські військові.
16 березня 2014 року на території Криму і Севастополя відбувся невизнаний більшістю країн світу «референдум» про статус півострова, за результатами якого Росія включила Крим до свого складу. Ні Україна, ні Європейський союз, ні США не визнали результати голосування на «референдумі». Президент Росії Володимир Путін 18 березня оголосив про «приєднання» Криму до Росії.
Міжнародні організації визнали окупацію та анексію Криму незаконними і засудили дії Росії. Країни Заходу запровадили економічні санкції. Росія заперечує анексію півострова та називає це «відновленням історичної справедливості». Верховна Рада України офіційно оголосила датою початку тимчасової окупації Криму і Севастополя Росією 20 лютого 2014 року.
