Спеціально для Крим.Реалії
Засідання «цвіту експертної думки» в Лівадійському клубі, в безпосередній близькості від могили теоретика протистояння Європи та Росії Миколи Данилевського в Мшатці, відверто показало новий напрямок соціологічної думки в Росії – курс на легалізацію імперіалізму в офіційній політиці держави, курс на домінування у світі та диктатуру – за межами країни. Курс на цей напрям у дискусії вказала науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин РАН Наталія Нарочницька, яка ще в 1992 році створила комітет «Русский Севастополь» і вважає, що «придбання» Криму і вихід до Чорного моря відразу перетворили Росію на велику державу.
Експерти якось навмисне не помічають кричущих протиріч у тому, наскільки Володимир Ленін, засновник їхньої держави, жорстко і безкомпромісно критикував імперіалізм як вищу стадію капіталізму, якій судилося розквітнути та померти, наскільки не сприймали його і класики теорії постімперіалізму, і наскільки вони зараз не бачать, що імперська політика не вписується в тенденції розвитку сучасного світу, і головне – в міжнародне право, від якого заради Росії ніхто відступати не має наміру.
Імперська політика не вписується в тенденції розвитку сучасного світу
Найбільш гаряче ідею імперіалізму Росії на форумі підтримав спікер кримського парламенту Володимир Константинов, який перейшов до погроз світу і прямому обґрунтуванню імперської політики, звів її в ранг національної ідеї для Росії. «Не можна не помітити й інтенсивну розумову роботу, спрямовану на вироблення того концепту, який політологічною мовою не зовсім вірно називається «національною ідеєю», – говорив він. – По суті ця ідея полягає у формулюванні російського уявлення, якою має бути наша країна, а також – яким повинен бути навколишній світ. Тому це ідея не тільки і не стільки національна, скільки імперська. Зауважу, що образ ідеальної світобудови має бути у кожної повноцінної імперії, а Росія, безсумнівно, як би вона не називалася і який би політичний режим у ній не існував, є імперією...».
На відміну від класиків політології, сучасні «лівадійці» слідом за Наталією Нарочницькою знайшли нове виправдання захопленню Криму, яке ще з 18 століття в світі вважається проявом беззаконня. Володимир Константинов стверджує, що «у виробленні російської імперської ідеї Криму судилося зіграти одну з помітних ролей», він стверджує, що «від нас чекають образу ідеального світу наші потенційні союзники». Однак у імперій не може бути союзників за визначенням, тому що, як зауважив ще Олександр III, «у Росії два союзники – армія і флот». Імперії ніколи не створювали «образ ідеального світу», тому що малюють його, по-перше, за своїм образом і подобою, по-друге, тільки і завжди у своїх інтересах, які, як правило, чужі всім іншим учасникам політики.
Говорячи про суперництво із Заходом, з Європою, нещадно критикуючи їх і вихваляючи російську політику «за Данилевським», експерти підспудно розуміють, що Захід випереджає їх у всьому. «Доводилося констатувати наявність «вікового відставання» Росії від Заходу, – каже Константинов. – Кожного разу, коли здавалося, що його вдасться, нарешті, «наздогнати і перегнати», Захід звертав на інший напрямок, а нам, щоб звернути на нього, була потрібна чергова «перебудова». Які наслідки вона має, наше покоління добре знає на власному досвіді. Але навіть навчені пережитими геополітичними катастрофами, ми не можемо, на жаль, констатувати повного й остаточного подолання синдрому «європейництва» або «західництва», що приблизно одне й те саме...». Можливо, якщо Росія не вписується в інший світ, не він у цьому винен, а сама Росія?
Можливо, якщо Росія не вписується в інший світ, не він у цьому винен, а сама Росія?
Експерти ніяк не соромляться кричущих логічних протиріч у побудові своїх концепцій. Багато хто намагається розглядати Крим як основу «русского міра», підбиваючи під цю тезу докази, шиті білими нитками. Російські та кримські пропагандисти все частіше вихваляють Крим і як курорт, а тепер – і як «пуп землі й центр світу». Адже й правда: Крим від самого початку тюркський і мусульманський, і раптом – основа «русского міра»? Де тут причинно-наслідкові зв'язки? А що ж тоді для «русского міра» від народження російські території, що таке Москва, Санкт-Петербург і оспівана шансоном Вологда? Чи Росія на практиці відмовляється від своєї власної історії заради привласнення чужої? Але в тому-то й полягає сутність імперської політики, що вона є алогічною, що її автори вважають, що вона повинна сприйматися не з точки зору логіки, де ніщо ні з чим не сходиться, а з точки зору експансії сильного на весь інший світ. Проблема тільки в тому, чи вистачить сили?
Константинов вважає, що, «попри принципові базові відмінності у світосприйнятті, ми можемо конструктивно взаємодіяти із Заходом, якщо в цьому будуть зацікавлені обидві сторони. Але для цього потрібні або спільна загроза – така, як, наприклад, у 1941-1945 роках, – або «ми повинні бути настільки сильні, щоб Захід змушений був із нами рахуватися».
Ось у цьому й річ. Росії почало здаватися, що вона зараз стала сильнішою за всіх і може змусити весь світ слідувати її вказівкам або «з нами рахуватися». Але потрібен майданчик, де Путін, як Сталін колись, міг би диктувати умови світу. Росія просто копіює сталінський досвід, не вигадуючи нічого нового, і робить фетиш такого саміту складовою частиною імперської ідеї. Константинов говорить: «Що стосується взаємної смертельної загрози, вона виникне сама, без нашого сприяння. А ось стати сильними – це вже залежить від нас... Крим у цьому випадку міг би дати майданчик для вироблення принципів і параметрів нового світопорядку, скажімо – для самітів лідерів «великої п'ятірки». Те, що вдалося в 1945-му, цілком може повторитися в найближчі роки. Тим паче чи не з кожним днем необхідність «Ялти-2» стає все більш очевидною». Справа тільки в тому, що світ уже інший, і те, що вдавалося в 1945-му, не може повторитися у 21 столітті.
Сьогодні політики Росії, з якоїсь причини відчувши себе сильними, прагнуть до переділу світу за своїм бажанням, як вони це розуміють, за образом Ялти-45, тому що, сприймаючи себе як імперію, вони ж і весь інший світ помилково сприймають як одну, або ж як кілька імперій, США окремо, об'єднана Європа окремо. Але при цьому приховують, що і після цього не залишать політики імперського домінування і стануть підминати під себе увесь інший світ, як підминають зараз пострадянські країни. Тому поступки Росії не усунуть майбутніх катастроф ні для неї ж, ні для всього світу, тому що імперії не бувають вічними, спроби співіснування з усім світом з боку імперії можуть бути тільки тимчасовими. Розвиваючись, імперія неминуче йде до свого розпаду. Тому саме час зрозуміти, що перед Росією стоїть вибір – вона прагне до того, щоб розквітнути й померти, як будь-яка імперія, якщо вона обирає перший шлях, або ж розквітнути та жити як нормальна рівноправна з усіма у світі країна.
Микола Семена, кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
