Краматорськ уже давно не просто одне з міст Донецької області: після окупації Донецька тут – її центр. Промислові гіганти – машинобудівний НКМЗ та металургійний КМЗ – а тепер ще й усі адмінстративні установи області, наплив людей, «велика місцева» політика, штаб Операції об'єднаних сил – це щодня перетворює і пришвидшує Краматорськ, привчає його до нових звичок і ширшого погляду на країну і світ. Із початком війни місто прийняло майже 50 тисяч переселенців, це третина від його довоєнного населення.
Тут приїжджий з мегаполіса почувається більш-менш у своїй тарілці: ось тобі мережева кав'ярня, а ось ексклюзивне ветеранське кафе. В місті крокують швидко, їздять багато, сперечаються гаряче, на вулицях бувають навіть ввечері, а це на Донбасі мало де побачиш. Люди, які живуть ближче до окупованих територій, як виявилось, озираються на Краматорськ із образою.
«Зажралися»?
У Торецьку під час ефіру Радіо Донбас.Реалії прозвучало: навіщо Краматорську новий парк – відреставрований парк Бернацького – якщо поруч на лінії фронту – суцільні злидні. Ось що відповіли на це у Краматорську:
«До 2014 року ми були на місці Торецька. Ми заздрили Донецьку, тому що гроші йшли туди. Ми отримували, звичайно, невеличкий кошт, але це було в порівнянні з сумами, які йшли до Донецька – крапелька! Тому, коли зараз люди з Торецька заздрять відкрито, то я їх розумію, бо був на їхньому місці. В порівнянні з 2014 роком – це великий стрибок: і дороги, і парки, і лікарні. Так, недобудовані є, але..», – каже краматорчанин Євген.
«Фінансова децентралізація працює кілька років. Кошти Краматорськ отримує, і має їх за рахунок цього (децентралізації – ред). Це не означає, що у Краматорську до 2014 року зовсім не було грошей і тут ходили вівці по центру міста. Є розвиток, є певні зміни, вони в чомусь помітні. Не так уже й багато, як на мене», – каже Максим.
А голова Донецького обласного товариства Олекси Тихого Євген Шаповалов вважає, що парк, можливо, навіть важливіший: «Я вчора балакав з краматорчанином – старим моїм товаришем. Він давно на пенсії. Він каже: «Я не впізнаю свого міста. Я щасливий. Я за 5 років народився вдруге. Для людини пересічної – дороги асфальтують, є парк Бернадського. Ви кажете, водогін чи парк Бернадського... Звичайно, парк Бернадського! Водогін теж побудують, але культура завжди має бути у перших рядах. Але головна біда – у нашої влади немає концепції з відновлення Донбасу».
Хто змінює це місто
Краматорчани стали більш активними, каже Світлана Агаджанян, PR-менеджер громадської організації «Точка доступу» і активістка «України можливостей». Світлана – переселенка з Донецька, народилася й тепер знову живе у Дружківці, та вважає, що мотивації місцевим людям надали, зорема, й ВПО.
«Я повернулася у 2014 році. І я побачила, що машина часу існує. Все, що я побачила в 2003 році, занедбане було ще на той момент. А зараз почався активізм, взаємодія з міською владою, грантове фінансування, але головне – з’явилися не лише переселенці, але й люди міського середовища, які почали вірити в те, що це реальний шанс. Це і підтримка, яка надається громадськими об’єднаннями. Я представляю ГО, яка протягом чотирьох років змогла реалізувати чимало проектів, які пов’язані безпосередньо із життям людей – наприклад, це система очищення води в школах». Треба брати відповідальність у свої руки, зазначає Агаджанян, саме тому зміни в Краматорську залежать не лише від влади, але й від людей.
Ось з чим деякі краматорчани не погоджуються, так це з тим, що на Донеччині відсутня обласна рада, а є лише військово-цивільна адміністрація, отже, усім регіоном керує де-факто одна людина, і трапляються незрозумілі грошові вкладання.
«Одна людина вирішує, як розподілити гроші обласного бюджету, ця ж людина витрачає ці гроші, а ще й контролює використання обласного бюджету, – каже Андрій Романенко, координатор Центру громадського контролю «Дій». – Такий собі Змій Горинич, який сам собі господар. У нас немає жодної політичної дискусії. Потрібна нам програма «Куркуль», на якій раніше піарилися? Чи правильно роздати десятки мільйонів гривень за те, що людина в місті просто поміняла всі вивіски (ідеться про обласний конкурс на заміну міських вивісок на україномовні – ред.)? У нас немає дискусії про те, що саме треба будувати в містах. На емоційному рівні мені подобається, що в Краматорську буде каток, басейн та парк, але чи це першочергові завдання? Ми завжди казали, що цієї політичної дискусії не було раніше, коли була Партія регіонів і була серйозна монополія. Але тоді все одно була хоч одна «божевільна людина» з іншої партії. І хоча б ця людина мала змогу сказати: «Я проти генеральної лінії партії».
А що тут думають про агресію Росії?
На парламентських виборах у Краматорську перемогла партія «Опозиціна платформа – За життя», яка набрала 41,36% голосів. А першу п’ятірку лідерів перегонів тут склали, крім ОПЗЖ, «Слуга народу», «Опозиційний блок», «Європейська солідарність» та Партія Шарія.
5 липня 2014 року Краматорськ звільнили від контрольованих Росією угруповань. В місті знову з’явилася українська атрибутика та прапори. Проте, за 5 років ті, хто колись були не проти «жити, як в Росії», нікуди не поділися, наполягають багато краматорських активістів:
– Тут великий відсоток проросійськи налаштованих людей, це факт. Хтось мовчить, хтось чекає на повернення «наших ребят». Це дорослі люди, чиї погляди дуже важко змінити. А крім того, ніхто ж нічого і не робить. Ніхто не розмовляє з цими людьми, – каже житель Краматорська Євген.
– А де ти бачиш цих людей? – опонує місцева журналістка Карина Єфремова.
– У тому місці, де я працюю, їх досить великий відсоток, – каже він.
– Я чому запитую, бо цих людей не бачу. Я розумію, що вони є, але вони мовчать, «шифруються», – пояснює Карина.
«Я не можу сказати, що люди, які зараз живуть «в ЛДНР», ідентифікують себе як росіяни з Росії – вони ідентифікують себе як «росіяни від Кисельова». Ось він вигадав якусь Росію з високими зарплатами, відсутністю проблем, і Сибір там незатоплений. І ті жители окупованого Донбасу асоціюють себе не з реальними росіянами, а з цими вигаданими», – вважає Андрій Романенко.
«У 2014 році мій батько та брат поверталися до Краматорська після його звільнення, – пригадує житель міста Максим. – Нацгвардія тоді роздягала і дивилася сліди від ременів автоматів на тілі. І мої родичі до цього з розумінням поставилися – це був чинник, що вони будуть жити в безпечному місті. І коли зараз пан Сивохо каже: «Скасувати КПВВ» – хто тут за таке? Коли буде деокупація, то не буде цих КПВВ, й не буде проблем! Але не може бути так, що незасуджений бойовик ходить без проблем містом».
Як українізувати Донбас? Відповідають жителі
«Українізувати Донецьку область треба, але робити це через зрозумілі речі. Наприклад, возити сюди якісні українські вистави, на які Краматорськ ходить. Хороші українські фільми – на яких також ходять у нашому місті. Це називається лагідна українізація. Показувати, що бути українцями модно».
«Українізація починається з малих змін в дитячих садочках та школах. Ми відкрили за два роки 144 українські класи перші і другі. І лише один російськомовний. Ми втратили 26 років незалежності – це я собі також закидаю – якщо б ми почали це робити раніше, був би інший результат», – вважає начальник управління освіти міста Марина Мозольова.
«Єдиний фільм, який я бачив у Краматорську, де люди плескали під час титрів під пісню «Океана Ельзи» – це «Кіборги» про захисників Донецького аеропорту. Нам це треба лише втримати! Воно вже є»
