1 (13) вересня 1889 року на світ з’явився один з найвидатніших лідерів кримськотатарського народу – Джафер Сейдамет. На честь 130-ліття від дня народження «кримського Петлюри» – літератора і публіциста, який у переломну добу став воєначальником і дипломатом – Крим.Реалії публікують унікальні мемуари Сейдамета.
Продовження. Попередня частина тут.
Організація наших жінок
Російська революція втілила в життя рівність прав чоловіків і жінок. Усі вибори були і відтепер мусили проводитися відповідно до цієї норми. Прагнення поліпшити становище жінок у суспільному сенсі – в цілому на Сході і серед нас, татар, – поступово зміцнювалося в нашій пресі та виданнях. Це було головне устремління революційної молоді серед усіх російських татар.
Становище жінки в родині та суспільстві у порівнянні з минулим значно змінилося. Збільшилася кількість татарських дівчат, які відвідували російські школи і навіть університети. Зросла участь жінок у літературі, театрі, виставах. Проте ухвалення нашим Виконавчим комітетом принципу, що в Криму існує рівність прав чоловіків і жінок, викликало виникнення серед нашого населення значної опозиції. Її причиною було те, що жіночі комітети організовувалися всюди і день у день ставали сильнішими, розширювали діяльність, а їхні члени з ентузіазмом віддавалися роботі у школах і дитячих садках, а також масово брали участь у національних мітингах і виставах.
У штабі жіночих комітетів діяли освічені жінки, вчительки. На чолі їх стояла дочка Ісмаїла Бея Гаспирали – Шефіка-ханим, котра переконано і віддано організовувала жінок. Її було видно всюди, вона намагалася заохочувати жінок до дій. Крім Шефіки-ханим, достопам'ятні заслуги у цій діяльності були в Ільхамії Токтар, Айше Ісхак і Хатіджи Авджи; бувало, що їм доводилося стикатися віч-на-віч із небезпеками...
Молоді дівчата і жінки, які працювали в жіночому комітеті Ялти – Дерекоя, особливо Діляра Булгак, організовували численні збори, на яких обговорювали права жінок і різко висловлювалися – це розлючувало навколишніх реакціонерів, довело ситуацію до кипіння... Наша опозиція вирішила цим скористатися.
Наше рішення, що стосувалося аграрного питання, також у деяких колах викликало спротив.
Наша опозиція
З моменту створення нашого комітету і початку його діяльності знайшлися в Криму ті, хто, представляючи різні думки і впливи, намагалися створити серед нашого населення фронт проти нас. Частина відсталих улемів, щоправда, в малому ступені, але все ж мала вплив на частину нашого населення – звинувачуючи нас у нерелігійності, вони хотіли підірвати наш авторитет і саботували національну справу кримців.
Деякі мурзи і мулли, прив'язані до царизму, зобов'язані йому зайнятим високим становищем і благами, влаштовували провокації, покликані кинути тінь на революцію і безпосередньо на нас.
До кінця квітня ці опозиційні дії не набули організованого характеру
Частина багатих землевласників намагалася підірвати наше становище через наше рішення про розподіл великої земельної власності поміж селянами... У свою чергу, деякі молоді, освічені мурзи, трохи відомі в російській пресі та серед російської інтелігенції, розпалювали ворожнечу до нас за допомогою пропаганди і публікацій у російській пресі та в російських товариствах. Однак до кінця квітня ці опозиційні дії не набули організованого характеру. За цей час було організовано два важливих ворожих нам зібрання – одне в Ялті, інше – в Акмесджиті.
Збори опозиції в Дерекої
Від нашого місцевого комітету в Ялті ми довідалися, що тамтешні опозиціонери, скликавши представників усіх сіл Ялтинського повіту, готують великі збори в Дерекої. Через цю новину я, Сеїтджеліль Хаттатов і Амет Озенбашли вирушили туди. Коли ми дісталися Дерекоя, виявили перед собою кілька сотень людей, прибулих з навколишніх сіл і готових до початку обговорення, серед них – частину ялтинських багатіїв, а також мирового суддю Мемета Бекірова, який раніше у цих місцях вже брав участь у нашій діяльності з національного піднесення і, крім того, грав важливу роль у постанні Благодійного товариства та утворенні кооперативу, а далі – вивченого у стамбульських медресе, слухача богословських лекцій, молодого, полум'яного, інтелігентного імама і хатіба з Дерекоя Ібрагіма Тарпі.
Ця подія була дуже важливою для нас, адже основною метою цієї опозиційної акції була не зміна кількох пунктів у нашій програмі, а підрив авторитету нашого Виконавчого комітету. Вони почали поширювати серед населення агітацію, що центральний комітет не потрібен. У цьому помітно відчувався вплив росіян – прихильників царизму. Ці люди співпрацювали в Акмесджиті із прихильниками царизму – мурзами і ретроградами. Тому ми надавали великого значення запобіганню їхньої діяльності. Іншою причиною, що підсилювала наш рішучий настрій, було прагнення залишити непорушним рішення центрального комітету відправити єдину делегацію від усього Криму на Всеросійський з'їзд мусульман, який, як випливало з повідомлення, отриманого у середині квітня, мав відбутися на початку травня в Москві [відбувся 1-11 (14-24) травня 1917 року].
Коли ми прибули на збори, там розпочали обрання голови. Я попросив про слово людину, яка до обрання голови мала проводити збори, і, звернувши увагу, що не личить наші національні проблеми, яким необхідно приділити багато годин, обговорювати, стоячи під відкритим небом, запропонував перейти у вітальню. Організатори зборів вагалися, натомість більшість присутніх визнала мою пропозицію слушною і пройшла в зал. Поки учасники дійшли до будівлі, розташованої на відстані приблизно 5 хвилин шляху, я пояснив деяким з-поміж прибулих із сіл зрозумілою для них мовою, наскільки шкідливо залишатися в опозиції до нас, і що ми не очікували цього від них. Під впливом моєї аргументації мої співрозмовники потім поговорили зі своїми земляками і переконали їх, що результат діяльності, яку вони затіяли, потрясе всю нашу національну справу.
У довгій промові я розповів про наші погляди на права жінок і на земельне питання, крім того, я вперше сформулював «кримське питання»
Коли ми зібралися в будівлі, я заявив, що ми теж висунемо кандидата, і ним буде Сеїтджеліль Хаттатов. Коли Сеїтджеліль був обраний головою переважною більшістю голосів, частина тих, хто готував всю справу проти нас, почала кричати і в гніві залишила збори. Ми продовжили засідання. У довгій промові я розповів про наші погляди на права жінок і на земельне питання, крім того, я вперше сформулював «кримське питання». Я пояснив, що більше, ніж питанням про землю, якою кожен з нас володіє осібно, слід поклопотатися про проблему, що буде з нашою спільною землею – батьківщиною.
Наша цель состояла в том, чтобы раздать эту землю безземельным татарским крестьянам
Ми пропонували, щоб у Криму, в області ялибойлю [Південне узбережжя], кожен володів не більше ніж п'ятьма гектарами землі. Дуже небагато було селян, котрі мали стільки землі. Власність, що перевищувала цю норму, з часів Катерини II, котра наші землі почала роздавати своїм фаворитам і генералам, які по-звірячому знищували нас, перебувала в руках російського дворянства. Наша мета полягала в тому, щоб роздати цю землю безземельним татарським селянам і, з іншого боку, поклавши певну границю земельної власності, уникнути соціальної несправедливості. Очевидно, з настільки важливими завданнями ми не могли прислухатися до заперечень та інтриг кількох або кількох десятків багатіїв. Позаяк селяни самі знали, що і ми володіємо чималою кількістю землі, під час промови я торкнувся цієї теми: «Вважаю, що і у мене не менше землі, ніж у великих землевласників... Тому, якщо я захищаю ідею поділу земель, то чиню це, тому що знаю важливі причини, які роблять це необхідним для нашого народу і нашого майбутнього, і хочу, щоб це стало зрозумілим». Мої слова справили на слухачів велике враження.
Після моєї промови і після виступів моїх товаришів учасники одноголосно заявили, що висловлюють довіру центральному Виконавчому комітету, і дали слово, що не відступлять від його рішення.
Далі буде.
Примітка: У квадратних дужках курсивом дані пояснення кримського історика Сергія Громенка або переклади згаданих Сейдаметом назв, а звичайним шрифтом вставлені відсутні в оригіналі слова, необхідні для кращого розуміння тексту.
