Чи відзначатиме Україна сторіччя Кримськотатарської революції?

Спеціально для Крим.Реалії

Як багато залежить від мовних нюансів! Якщо поставити запитання так: «Чи відзначатимуть в Україні сторіччя Кримськотатарської революції?» – то відповідь неодмінно буде ствердною. А якщо дещо інакше: «Чи відзначатиме Україна сторіччя Кримськотатарської революції?» – то однозначності вже не стане. Адже йтиметься про зовсім інший масштаб – про загальнодержавний, загальнонаціональний рівень такого відзначення.

Поки що вдалося знайти лише одне свідчення підготовки до такої події – у постанові Верховної Ради України «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв 2017 року», ухваленій 22 грудня 2016 року. Додаток до цієї постанови, де перелічені пам’ятні дати та ювілеї, що відзначатимуться на державному рівні, містить поміж інших такі рядки: «100 років з часу проведення першого Курултаю кримськотатарського народу (09.12.1917, за старим стилем – 26.11.1917)». І все! Скільки не шукав – нічого, крім цього, не знайшов.

А тим часом 1917-й в історичній долі кримських татар значив дуже багато. Відстежимо головні події того року, які не можна забувати.

…Оцінки чисельності кримськотатарського населення у Криму станом на 1917 рік суперечливі. Згідно з даними проведеного цього року офіційного перепису, їхнє число перевищувало 200 тис. осіб (26,8% населення півострова). Проте відомо, що не всі кримські татари були охоплені ним. Інші підрахунки дають цифри у 300 і навіть 450 тис. осіб (42% кримчан).

Одразу після скинення царату кримськотатарська молода генерація, значна частина якої тим чи іншим чином пройшла школу Першої світової війни, спробувала було приєднатися до руху совєтів – найпопулярніших тоді на місцях самочинних органів революційного самоврядування. Але як Сімферопольський, так й інші совєти на півострові відмовили їм, сказавши, що «національним організаціям ми представництва не надаємо». Тільки на загальних засадах, від імені фабрик, заводів та військових частин…

Це дало закономірний результат: у квітні в Сімферополі був скликаний З’їзд мусульман Криму, який обрав Мусульманський виконавчий комітет. Його очолив щойно призначений цим же з’їздом на посаду муфтія 32-річний богослов, юрист і публіцист, автор кримськотатарського національного гімну під назвою «Я присягнувся» Номан Челебіджихан (який ще виступав під іменем Челебі Челебієв). Челебіджихан був обраний на свою посаду заочно (йшла війна, і він перебував у складі російської діючої армії). Так само заочно на дуже важливу для Криму посаду голови вакуфної комісії обрали іншого офіцера-фронтовика, 28-річного юриста Джафера Сейдамета. Вакуф – то була нерухомість, приписана до мечетей і релігійних училищ, що її не можна було передати у приватну власність, головним чином земля. Без контролю за вакуфними землями неможлива була аграрна реформа.

Отож перша значуща подія новітньої кримськотатарської історії, століття якої слід відзначити, пов’язана з квітнем 1917-го.

Мусвиконком спершу не мав намірів ставати суто владним органом. Його лідери прагнули діяти не на основі директив, а на ґрунті координації та залагодження кримськотатарського життя. Чільними друкованими органами Мусвиконкому стали газети «Міллет» і російськомовна, але більш політично радикальна «Голос Татар». Російський Тимчасовий уряд був вимушений визнати Мусвиконком як орган національно-культурної автономії кримських татар. Під тиском обставин у сферу його відання впродовж кількох місяців переходять всі кримськотатарські справи – політична діяльність, культура, релігійні справи, економіка, податки. Виконком мав у всіх повітових містах підпорядковані собі місцеві мусульманські комітети, а в селах – уповноважених і сільські комітети. Фактично впродовж кількох місяців була побудована вертикаль влади.

На першому етапі революції кримськотатарські політики вимагали лише національно-культурної автономії у складі демократичної Росії. Та вже у липні 1917 року була створена перша кримськотатарська політична партія «Міллі Фірка» («Національна партія»). У ній незабаром оформилися дві течії: прихильники автономії Криму (переважно симпатики тих чи інших напрямів соціалістичної ідеології) та прибічники повного відновлення незалежної кримськотатарської держави, яка свого часу існувала на півострові упродовж трьох з половиною століть. Програма партії передбачала скликання парламенту і проголошення у Криму народної республіки.

Таким чином, друга значуща подія, століття якої в нашому контексті не можна оминути, пов’язана з липнем 1917-го.

Так само, як Центральна Рада домагалася українізації військ, що в них переважали українці, Мусвиконком став підпорядкувати собі частини, в яких служили головним чином кримські татари. Він сформував у Сімферополі кримськотатарський батальйон і домігся повернення з фронту до Криму кількох татарських військових частин. За ці дії Номан Челебіджихан був улітку 1917 року заарештований Тимчасовим урядом, проте на його підтримку виступили не тільки татари, а й українці та інші національні групи півострову, тож за кілька днів голову Мусвиконкому звільнили, тільки підвищивши його популярність.

Події осені 1917 року, що знаменували собою кризу центральної влади в Петрограді, призвели до того, що ідея розбудови демократичної федерації почала втрачати свою привабливість для більшості національних рухів на території колишньої Російської імперії. Не став винятком і рух кримських татар. 15 жовтня З’їзд представників кримськотатарських організацій ухвалив скликати Курултай, тобто кримськотатарський парламент. Він мав стати вищим національним органом влади і явочним шляхом вирішити питання про автономію Криму. Михайло Грушевський від імені Центральної Ради висловив повну підтримку прагненням кримських татар до державної автономії й обіцяв сприяння з боку українських сил.

Відтак маємо третю значущу дату – 15 жовтня 1917 року.

Курултаєм у Кримському ханаті називався з’їзд беїв та мурз, що обирав хана. Назвавши новітній парламент Курултаєм, кримськотатарські інтелектуали апелювали до самосвідомості свого народу і до його історичної пам’яті, але вибори проводилися на принципово інших засадах, притаманних модерним націям. Вибори до Курултаю відбулися 17 листопада 1917 року у п’яти виборчих округах Криму. За виборчим законом, ухваленим Мусвиконкомом, право голосу мали чоловіки та жінки, яким на день виборів виповнилося 20 років. Було обрано 76 депутатів, з них четверо жінок. Зауважу, що йшлося про перший серед ісламських народів приклад реалізації виборчих прав для жінок; донині цих прав жінки не мають у ряді мусульманських держав. І взагалі – у США жінки одержали повні виборчі права лише у 1920 році…

Дата цих виборів – 17 листопада 1917 року – теж не повинна забутися.

Напередодні скликання Курултаю Мусвиконком виступив з відозвою «Про владу в Криму», в якій заявив, що бере на себе ініціативу створення автономії без гегемонії якоїсь народності над іншою і під гаслом «Крим для кримчан». Засідання Курултаю розпочалися 8 грудня о 14-й годині у Залі суду Ханського палацу в Бахчисараї. Головою Курултаю був обраний один із лідерів партії «Міллі Фірка», письменник Асан Сабрі Айвазов. А 13 грудня Курултай проголосив Кримську Народну Республіку. Це була перша у світі тюркська республіка; скажімо, Турецька Республіка була проголошена шістьма роками пізніше. 14 грудня Курултай затвердив символіку Кримської Народної Республіки та ухвалив «Кримськотатарські основні закони» – першу Конституцію Криму, яка передбачала реалізацію кримськотатарським народом права кожного народу на національне самовизначення і самоврядування через створення парламенту, обраного у ході вільних, прямих, рівних виборів шляхом таємного голосування. Конституція також скасувала звання та стани і проголосила рівність усіх громадян незалежно від їхньої національності або віри та рівноправність жінок і чоловіків.

18 грудня Курултай сформував національний уряд – Директорію – у складі п’яти директорів (міністрів) на чолі з Номаном Челебіджиханом, який також очолив управління юстиції. Директорію одразу визнала Центральна Рада, натомість Директорія засудила агресію совєтської Росії проти УНР, що розпочалася якраз у ті дні.

Як бачимо, ці 10 діб грудня 1917-го сконцентрували у собі цілу низку подій, про кожну з яких варто згадати.

Нарешті, не варто забувати й трагічні події кінця 1917-го. Петроградський Совнарком не визнав ані Кримської Народної Республіки, ані її Директорії. За його наказом місцеві більшовики у ніч на 16 грудня захопили Севастополь та – «від імені совєтської влади» - негайно розігнали там… Совєт робітничих, матроських і солдатських депутатів. Натомість був на партійній основі створений військово-революційний комітет, під орудою якого червоні загони почали наступ на інші міста Криму. Для оборони півострова від більшовиків Директорія та Рада народних представників, яка охопила всі національні громади Криму, 19 грудня створили у Сімферополі об’єднаний Кримський штаб. У його розпорядженні були два кінних та один піхотний кримськотатарські полки, а також українські та російські загони загальною чисельністю близько тисячі осіб. Упродовж січня вони билися проти загонів більшовиків та анархістів, які набагато переважали їх чисельно та мали краще озброєння. Втім, це вже сюжети наступного року…

Як бачимо, ідеться про сюжети сторічної давнини, які не були частиною Української революції 1917-21 років, але мали з нею органічний зв’язок. Тому, як на мене, виглядало б хибним як ігнорування на державному рівні ювілею цих значущих подій кримськотатарської історії, так і механічне включення їх у відзначення Української революції. Потрібна окрема урядова програма – і чим швидше вона буде прийнята, чим швидше розпочнеться її реалізація, тим краще. Влада Української держави не має морального права фактично перекладати відзначення сторіччя Кримськотатарської революції (цей термін уживався вже у ті часи) на громадські організації, так само, як і віддавати це відзначення на відкуп російським фальсифікаторам історії.

Сергій Грабовський, кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції