10 травня виповнюється п'ять років з дня арешту в Сімферополі українського режисера Олега Сенцова. Крим.Реалії згадують його історію. Вперше цей матеріал був опублікований 13 квітня 2018 року.
Сім'я Олега Сенцова жила на Уралі, куди його дід був засланий із середньої смуги Росії. Батьки переїхали до Криму через хворобу старшої дочки ‒ необхідний був інший клімат. Олег народився вже там, у селі Скалисте під Бахчисараєм, де його рідні живуть досі.
Мама, Людмила Георгіївна, говорить, що з самого дитинства він любив грати в футбол. З теплотою жінка розповідає про любов сина до літератури та показує перший твір 5-річного Олега.
«Це його перший твір. Присвячується мамі. Мама ж у нього ‒ це було все, зі мною він спілкувався тільки на ви», ‒ розповідає вона, гортаючи пожовклі за 35 років сторінки з великими друкованими літерами, старанно виведеними рукою маленького хлопчика.
Крим Сенцова: до п'ятої річниці арешту українського режисера (фотогалерея)
Потім Олег дуже захворів. Лікарі поставили йому діагноз ‒ поліартрит. Незважаючи на всі труднощі, він добре закінчив школу та вступив до університету на економічну спеціальність.
«Він страшно хотів, ось з шостого класу ‒ він мав бути економістом. Тому що країну розвалили повністю, тут потрібні економісти», ‒ згадує мама.
Закінчивши навчання, за спеціальністю працювати він не став. Важливим етапом у житті Олега стало відкриття власного комп'ютерного клубу в Сімферополі, який на довгі роки пов'язав його з кіберспортом.
«Це було щось страшне, він тоді 14 кілограмів ваги втратив, поки відкрив цей клуб, винний був усім, кому тільки можна було», ‒ розповідає Людмила Сенцова.
Він занурився в нову справу повністю й зайнявся цим професійно ‒ став розвивати кіберспорт (комп'ютерний спорт на основі відеоігор ‒ авт.) на півострові. Спочатку сам брав участь в міжнародних та всеукраїнських змаганнях. Пізніше став тренувати інших кримських кіберспортсменів, возити на різні першості. Один з підопічних Сенцова посів друге місце на чемпіонаті світу з кіберспорту в Кореї.
Мати каже, що таким чином він ішов до своєї мети: «Він шукав себе просто. Цей клуб йому потрібний був тільки для того, щоб заробити гроші та почати займатися кіно».
Фільм «Гамер», який об'єднав два захоплення Олега: кіберспорт і кіно
Кіно почалося для Олега з декількох короткометражок. Дебютом у повному метрі став фільм «Гамер», який об'єднав два захоплення Олега: кіберспорт і кіно.
В інтерв'ю одному з кримських телеканалів після прем'єри «Гамера» він розповідав, як прийшов у кінематограф: «Вісім років я займався кіберспортом. У принципі, про що й фільм. Ну, ще з дитинства добре писав твори, потім почав писати статті про кіберспорт в інтернеті. Кажуть, що дуже добре писав. Потім почав писати ночами розповіді, роман невеликий, п'єси. І сценарії якісь почали приходити в голову. І картинки. І вони мені заважали жити. І щоб не заважали жити, довелося їх знімати».
Бюджет фільму склав 20 тисяч доларів. Заради зйомок Сенцов продав свою машину та комп'ютерний клуб. Робота над фільмом тривала рік. Знімальна група «Гамера» загалом складалася з п'яти чоловік, і всі вони були напівпрофесіоналами, а серед виконавців ролей не було професійних акторів ‒ це були справжні геймери. Потім були численні фестивалі, покази, премії та мрії про наступний фільм.
Другий фільм «Носоріг» Олег так і не закінчив ‒ роботу над ним призупинив Євромайдан, активним учасником якого він був, потім події в Криму та арешт.
У Олега двоє дітей: Аліна та Влад. Діти дуже складно перенесли арешт батька, з яким вони були дуже близькі. За словами матері Олега, дочка вважала, що він їх зрадив, а син з аутизмом довго не міг зрозуміти, куди ж подівся батько.
«Він був переконаний, що його (Олега Сенцова ‒ КР) у Києві вбили, і він зараз на небі», ‒ говорить вона.
Мама Олега розповідає, що Влад довго звинувачував себе за те, що батька немає поруч ‒ напередодні арешту вони трохи посварилися.
«Вони парилися в лазні, і Влад з ним там посварився і сказав: «Так їдь ти зовсім». А на наступний день Олега заарештували. Влад потім дуже винним почувався. Казав: «Це через мене Олег поїхав, це через мене він зовсім поїхав звідси?» ‒ згадує Людмила Георгіївна.
Зараз дітьми більшу частину часу займається старша сестра Олега, а на вихідні вони приїжджають до бабусі в село. Влад навчається в спеціальній школі в Сімферополі та займається у театральній студії. Він дуже любить малювати й влаштовує вдома цілі вистави. Аліна захоплюється фотографією та теж малює. Надсилає батькові в листах фото, щоб дізнатися його думку про свої роботи.
Родичі говорять, що від побачень з рідними в колонії Олег категорично відмовляється. Каже, що так йому легше триматися.
Все спілкування ‒ це рідкісні листи та телефонні дзвінки раз на місяць. Перший раз він зателефонував, коли в будинку матері знімав документальний фільм «Процес» про Олега режисер Аскольд Куров.
«Алло, так, синку, так, що ти хотів сказати? У нас все добре, ось діти тут», ‒ каже мама. «Я тебе чекаю», ‒ додає син Влад. «Я скучила вже», ‒ зі сльозами на очах говорить дочка Аліна.
Незважаючи ні на що, сам Олег вірить, що режим, який присудив йому термін, не протримається так довго.
«Цей термін, 20 років, мені не страшний, тому що я знаю, що епоха правління кривавого карлика у вашій країні закінчиться раніше», ‒ говорив Олег на одному з судових засідань ще в 2015 році.
Мамі Сенцова, Людмилі Георгіївні, 76 років, а синові сидіти ще довгих 16 років. Вона зізнається, що єдина її мрія ‒ дочекатися сина й побачити його на волі.
Справа Сенцова та Кольченка
Сенцов і кримський анархіст Олександр Кольченко були затримані представниками російських спецслужб у Криму в травні 2014 року зі звинуваченням в організації терактів на півострові. У серпні 2015 року Північно-Кавказький окружний військовий суд у Ростові-на-Дону засудив Сенцова до 20 років колонії суворого режиму за звинуваченням у терористичній діяльності на території Криму. Кольченко отримав 10 років колонії. Обидва свою провину не визнали.
Правозахисний центр «Меморіал» вніс Сенцова та Кольченка до списку політв'язнів. Петицію на сайті Білого дому із закликом врятувати засудженого в Росії Олега Сенцова підписали понад 100 тисяч осіб.
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
