«Україна зможе виставити рахунок Росії»: про економічні наслідки анексії Криму

Президент Росії Володимир Путін під час «прямої лінії» 20 червня 2019 року заявив, що в результаті санкцій Росія з 2014 року недоотримала близько 50 мільярдів доларів, а Євросоюз втратив 240 мільярдів доларів. Разом з тим Україна на рівні держави та окремих компаній подає позови проти Росії про відшкодування збитків, пов'язаних з анексією Криму.

Якими були економічні втрати України та Росії після 2014 року? Чи можливо відшкодувати збиток, завданий у результаті анексії Криму? І в якому напрямку рухаються країни після цієї події? В ефірі денного ток-шоу Радіо Крим.Реалії ведуча Катерина Некреча шукає відповіді на ці питання з економічним журналістом, керівником Центру вдосконалення економічної журналістики при Київській школі економіки Андрієм Яницьким.

​‒ Андрію, в результаті для Росії анексія Криму та війна на Донбасі стала вигідною чи ні?

‒ В результаті військових конфліктів страждають зазвичай обидві країни, і такий відомий економіст, як Пол Кругман, в одній зі своїх колонок писав, що війна ‒ справа невигідна. Було б вигідніше займатися торгівлею. Війна не вигідна загалом для країн, але вона може бути вигідна для окремих гравців, з політичної точки зору. Якщо президент починає втрачати популярність у своїй країні, то він може влаштувати війну. Власне, ми це спостерігали в Росії, коли була влаштована Олімпіада, для того щоб підняти рейтинг Путіна ‒ це на мій погляд. І потім ця кримська авантюра ‒ теж спроба підняти його рейтинг. Зараз ми бачимо, що його рейтинг знову падає, і йому доводиться постійно реанімувати свій рейтинг, щоб залишатися в очах росіян легітимним правителем. При цьому у світі Путіна сприймають як тирана, як автократа, який захопив владу в країні і підпорядкував собі всі демократичні інститути. Але це ми говоримо про політичні дефініції, а в економічному плані, я думаю, для Путіна не така важлива цифра втрат. Я не думаю, що якість життя його та його оточення сильно змінилася.

​‒ Агентство Bloomberg підрахувало, що економічні показники Росії з 2013 року зменшилися на 150 мільярдів, переважно, через санкції та втечу капіталу.

‒ Дивлячись як рахувати. Можна ж рахувати прямі втрати, можна ‒ непрямі. Прямі ‒ це заборона на інвестиції, заборона на постачання високотехнологічного обладнання та суми, які недоотримала від цього Росія. А є непрямі: наприклад, ослаблення курсу рубля або втрати, пов'язані зі втечею капіталу. Можна придумувати різні причини, чому капітал тікає, але очевидно, що це комплекс причин: і через санкції, і через сам бізнес-клімат.

‒ А як щодо українських втрат?

‒ Можна просто порахувати частку ВВП, яку приносив українській економіці Крим і та частина Донбасу, яка зараз непідконтрольна. Крим займав не дуже велику частку: приблизно 3,7%, тобто це прямі втрати. Якщо ми дивимося на недоотримані прибутки, то щороку Крим робив свій внесок в українську економіку, взаємодіяв з іншими регіонами економічно. Туристична галузь втратила, порти в Криму працювали для всієї України, а це втрати в трафіку вантажів. Поклади корисних копалин, шельф ‒ те, що ми не видобули з надр. Також невикористані державні землі, які можна було здати в оренду, або держпідприємства, які можна було б приватизувати. І це не враховуючи трудові ресурси та багато-багато іншого. Підраховувати збитки України можна по-різному. У 2014 році були голослівні заяви про те, що ми втратили 90-100 мільярдів доларів.

‒ А насправді як можна оцінити такі втрати?

‒ Нещодавно були цікаві розрахунки за методологією організації Atlantic Council, які показали, що втрати все ж не такі великі: десь 25-26 мільярдів доларів. Але ці втрати не разові, вони продовжують накопичуватися щорічно. Як би там не було, це десятки мільярдів доларів, і сума не остаточна.

‒ Але при цьому Крим був дотаційним регіоном, хіба не так?

‒ Коли ми говоримо про це, то більше розмірковуємо про те, як працювала українська державна машина. Так, Крим був дотаційним, але, можливо, через те, що наша система була так влаштована: спочатку центр збирав всі податки з місць, а потім вже роздавав, і таким чином забезпечував стабільність управління. Якби Крим міг залишати собі більше податків, зібраних на місці, то, можливо, все було б добре, можна було б себе прогодувати.

БІЛЬШЕ ПО ТЕМІ:

Дотаційний «пиріг»

​‒ У травні Третейський суд в Гаазі ухвалив, що Росія має відшкодувати низці українських компаній збитки, які виникли через анексію Криму. Сума компенсації ‒ 159 мільйонів доларів.

‒ Насправді набагато більше українських компаній подавали в суд проти Росії ‒ не тільки в Гаазі, а й в Парижі, в різних судових інстанціях. Практично всі ці суди або вже виграні, або на шляху до перемоги, але всі такі суди стосуються тільки комерційних суперечок. Міжнародне законодавство таке, що одна держава може висунути іншій рахунок за матеріальні втрати, тільки коли закінчений конфлікт. Таким чином, якщо конфлікт навколо Криму закінчиться на користь України, вона зможе виставити рахунок Росії, і ці всі цифри нам знадобляться. Так що підраховувати важливо й потрібно, і наші економісти цим займаються ‒ і Донбасом, і Кримом. Бізнесмени ж діють у межах комерційного права й вельми успішно добувають собі компенсації... Я думаю, будуть у нас ще сюрпризи з арештами російських літаків. Зрозуміло, що ніхто не може заарештувати будівлю посольства Росії в Україні.

​‒ Як саме можуть діяти українські бізнесмени? Наскільки це шкодить Росії насправді?

‒ Ігор Коломойський спробував отримати контроль над «Сбербанком Росії в Україні», над «Промінвестбанком» і над ВТБ. Обґрунтовував своє прагнення він тим, що всі ці банки державні. Тобто, таким чином це російські державні гроші, але, наскільки я знаю, цим банкам вдалося довести в суді, що вони незалежні від державного бюджету структури, тому не можна конфіскувати їх акції. Всі ці суди зупиняють Росію від інвестицій в Україні, оскільки найпростіше спробувати російські державні гроші зловити в Україні. Це так само зупиняє Росію від інвестицій за кордоном, тому що рішення міжнародних судів є обов'язковими для виконання у всіх країнах, які визнають ці рішення. Так що це обмеження.

‒ Як можна підсумувати роль Криму в подіях в Україні та Росії упродовж останніх п'яти років і на перспективу?

‒ Проблеми в стосунках між Україною та Росією почалися ще до Криму, але Крим все загострив. Це була точка неповернення, коли стало зрозуміло, що нам не однією дорогою, що зв'язок між Україною та Росією розірваний остаточно. Україна йде своїм прозахідним шляхом, а Росія своїм шляхом ‒ я навіть не знаю, як його назвати. Окремим шляхом, шляхом російського чучхе. Це і не просхідний, і не прозахідний. Але історія все розставить на свої місця. Закони економіки такі ж, як і закони фізики, і якогось свого особливого шляху в економіці не буває. Можна намагатися стримати економічну ситуацію в Росії шляхом політичних авантюр: Крим, Сирія, Донбас, щось нове завтра придумають ‒ але нескінченно це тривати не буде. Рівень життя в Росії падає, а в Україні, яким би сильним не був удар, відбуваються реформи прозахідного спрямування.

​(Текст підготував Владислав Ленцев)