Силою утримати Крим. Завдання було складним, але реальним – Назаров

У вирішальні дні окупації 26 та 27 лютого 2014 у Крим із Києва прилетіла військова делегація на чолі з начальником Генштабу Юрієм Ільїним. Як адмірал Ільїн «здувся і різко захворів», як скасував наказ привести в бойову готовність Військово-морські сили? Свідком цих подій був Віктор Назаров. Він, як перший заступник начальника Головного оперативного управління Генштабу ЗСУ, був у складі делегації.

В інтерв'ю Крим.Реалії Віктор Назаров детально розповів про операцію 2 березня, метою якої було утримати в Криму стратегічні об'єкти, які ще не контролювали росіяни. Якби північ Криму була під контролем України, це б не дало провести Росії « кримський референдум». Про все це читайте у другій частині розмови з Віктором Назаровим.

Як Росія готувалася до анексії Криму, а Україна у 2005 не виключала війну з Росією ‒ про це перша частина розмови з Віктором Назаровим.

Російський тандем ‒ Ільїн та Лебедєв

‒ Для вас особисто коли почалась окупація Криму?

‒ З захоплення о 4:00 ранку 27 лютого будівлі парламенту в Сімферополі. Було вже зрозуміло, що пішов незворотній процес. І це не було з коліс і випадково.

‒ 19 лютого Янукович призначає командувача Військово-морськими силами Юрія Ільїна начальником Генштабу. Для вас тоді це призначення було політичне чи військове?

‒ Того дня, коли генерал Замана (Володимир Замана – начальник Генштабу (лютий 2012 – лютий 2014 – КР) був звільнений із цієї посади і того ж дня був призначений Юрій Ільїн. Він працював у тандемі з міністром оборони Павлом Лебедєвим. На першій нараді, в Генштабі, коли міністр відрекомендовував Ільїна керівному складу ЗСУ, прозвучали дивні речі, як на мене.

‒ Які саме?

‒ Напередодні, по лінії Міністерства оборони було поставлене завдання підготувати звернення військовослужбовців Збройних сил з осудом того, що відбувається на Майдані. Що ЗСУ до цього не причетні і вони це засуджують. І всі мають його підписати.

Я вам скажу, це викликало неоднозначну реакцію у військових колективах, і в Генштабі, наскільки я знаю, 90% відмовилися підписувати цей лист. У Міноборони було все жорсткіше. Аж до того, що «всіх позвільняємо, хто не підпишеться». Цей процес особисто очолював міністр Лебедєв.

На презентації начальника Генерального штабу Лебедєв такі речі сказав, що у нас всіх голови поопускались. Він говорив, що там фашисти, бандерівці, що там таке коїться.

Він завжди російською говорив: «Вы не думайте, что вы останетесь, до вас тоже доберутся».

І чогось у нього була така впевненість, що ми, які в залі сидимо, українці, офіцери, генерали, які вже по 20 і більше років державі служимо, що ми мріємо, коли той Путін прийде чи та Росія повернеться.

Назаров та Ільїн 26 лютого вилітають у Крим

‒ А в нього така риторика була?

‒ У нього така риторика була. Він був упевнений, що ми всі там, як той Путін казав 9 березня, що «я уверен, что украинские военнослужащие не будут никуда стрелять, мы перед ними поставим женщин и детей».

Мабуть, Путіну розвідка теж доповідала, що українські офіцери вже чекають, щоб вони прийшли і ми вже були разом. Я потім із ними декількома (росіянами ‒ КР) спілкувався в різних форматах. І кажу, що ваша розвідка (Росії ‒ КР) явно схибила, коли ви нас так оцінювали.

Тоді в мене з’явилася насторога, бо до того часу Ільїн позиціював себе, як завзятий реформатор. Він по закордонах їздив, з американцями спілкувався, багато спільних проєктів було.

‒ 26 лютого 2014 року – ви та Ільїн вирушаєте до Криму. Чому саме ви і хто ще був у делегації?

‒ Ільїн був, я, і група офіцерів зі мною. Було п’ять осіб. Полковники… Вирішили їхати в Крим, бо там була ситуація нагнітання. А я так розумію, що у політичного керівництва була думка, що, якщо начальник Генштабу, він із Криму, він знає ситуацію на місцях, буде певна комунікація. Місцеве населення більш заспокійливо відреагує на цю ситуацію, тобто свій приїхав.

‒ Яке було у вас завдання? Що ви мали зробити у Криму?

‒ Ми взяли з собою документи щодо бойової готовності. Тобто ідея була яка? Привести командування Військово-морських сил і підпорядковану частину в бойову готовність повну. З метою перевірки. А потім уже, наступним кроком, привести в бойову готовність реальну.

Потім – вивести військові частини, підготувати, вивести кораблі з пунктів базування хоча б на рейди, щоб вони потім не були заблоковані.

«Треба міняти тризуб на орла»

Що мене здивувало, коли ми прибули з Ільїним, він каже: я тут від'їду, а ти рухайся у визначеному напрямку, починай сам працювати, а я потім приєднаюся.

Я кажу: «А ви куди?». Він каже: «Мені треба поспілкуватися з одним священником». І коли повернувся каже: «Він мені сказав, що вже треба міняти колір фуражки. Тризуб на орла».

‒ Священник сказав Ільїну міняти Україну на Росію?

‒ Так, священник Московського патріархату йому так сказав. Він взагалі така кремезна людина, доволі фізично сильний, потужний, мову знає, а тут він приїхав і просто «здувся».

Я кажу: «Про що ви взагалі говорите?». Він каже: «Ну от, він сказав, що тут усе вже вирішено, немає сенсу ніякого спротив чинити».

Я кажу: «Почекайте, давайте далі працюватимемо». Потім ми викликали всіх цих представників СБУ, МВС прикордонників, прокуратуру. Вони тоді сказали: «Ми нічого не можемо зробити, ми до цього не маємо ніякого стосунку».

‒ Як не можуть нічого зробити? Є ж присяга, це ще 26 лютого, можно було звільняти, давати накази?

‒ Я зробив висновок, що вони всі пішли повністю в заперечення: ніяких активних дій, ми нічого не можемо робити. Фактично вже відбулося захоплення. Де-юре ні, де-факто відбулося. Потім мені доповідають, що заходи із приведення в бойову готовність скасовані.

Кажуть, що Ільїн дав таку команду. Я до нього: «Що це таке відбувається?». Він каже: «Ну, ты понимаешь, тут и так Севастополь стоит на ушах. Зачем еще больше их злить?».

Ми з Ільїним зустрічалися у Севастополі з «народним мером» Чалим. Здебільшого питання він нам ставив. Агресивно висував претензії до влади України, що все це незаконно, що ви нас принижуєте, російська мова, російське населення в Криму страждає. Таку дурню ніс!

Я був вкрай здивований, коли побачив, як на це реагував Ільїн. Він якось почав піддакувати. Я думаю, нічого собі ‒ і це начальник Генштабу.

‒ Ви мали оцінити ситуацію у Криму і повернутися до Києва з рекомендаціями?

‒ Звісно. І що далі робити. І вже вимальовувалась ситуація, що треба приводити в бойову готовність реальну. Боєприпаси, амуніція – це війська отримували, отримували вказівки, директиви, що робити. І вводити в дію ті оперативні плани, які в нас були.

І ось та ситуація, яку передбачали в 2006 році, знайшла своє відображення в тих подіях, які почались в у Криму навесні 2014. Тобто той прогноз восьмирічної давнини значною мірою справдився.

«Ільїн здувся як мильна бульбашка»

‒ 26 лютого ви мали повернутися до Києва?

‒ 26 лютого в аеропорту «Бельбек» нас чекав літак. Офіцери доповіли мені, що і як, чекаємо начальника Генштабу. І довго його не було. Потім він приїхав, автівка його стояла біля КПП. Він з авто навіть не вийшов, мабуть годину, телефоном розмовляв із кимось.

Потім його автівка поїхала, а мені телефонує помічник, і каже, що повертайтеся в Севастополь, ми залишаємося. А це вже була ніч із 26 на 27 лютого. А 27 вже почалося захоплення парламенту.

‒ 27 лютого, коли захоплювали парламент, ви були в Криму? Що ви тоді робили?

‒ Ми приїжджаємо в штаб. Наради, доповіді. За дві години на особистій автівці приїхав Ільїн, пояснив, щоб нікого не дратувати у Севастополі. Виглядав Ільїн не як начальник Генштабу, як кремінь, а як мильна бульбашка.

Викликав на нараду командування ВМС, МВС, прикордонників, СБУ, прокуратури. І всі кажуть: «Ми нічого не можемо, ми нічого не знаємо, ми нічого не робитимемо». Після цього їдемо з Ільїним і він каже: «Серце якось прихопило. Треба лікаря викликати».

Приїхали в штаб, а там знову дали команду призупинити приведення у бойову готовність. Я вже приходжу до цього заступника, був Єлисєєв (Сергій – КР) такий, кажу: «Що там відбувається? Давайте повертайте все назад, що це таке?».

Приїхала швидка, піднялися до нього в кабінет. А я думаю, подивлюсь своїми очима, що ж там відбувається. «Хохол не верит, пока не проверит». Чекаю у приймальні, за пів години вийшли лікарі, і Ільїн за ними йде.

Здивувався, коли побачив мене і показуючи на серце, каже: «Ой, ой, я тут все, лишайся за мене». І це останній раз, коли я його бачив у житті.

І це Головнокомандувач ЗСУ. На якого законом покладена відповідальність, указом президента, що він відповідає за застосування ЗС. І він їх просто кинув, ці ЗС. І потім розказував, що у нього був гіпертонічний криз. Та який там криз, там, на ньому орати можна було.

‒ Ільїн йде на лікарняний, що ви робите у Криму 27 лютого?

‒ Я доповідаю в Київ, мені кажуть , що міністра оборони ще не має, «ти там тримайся поки, ми тут розберемося, що і як».

Заходжу до першого заступника військово-морських сил Єлисєєва, а він каже: «Я нічого не робитиму, я росіянин, я з росіянами не воюватиму». Я кажу: «Ви що, подуріли тут, чи що?».

Я пішов до начальника штабу ВМС, Шакуро. Золотий медаліст, вчився за кордоном, в США. Стандарти НАТО знає, такий він був – до всіх ран прикладай, все виліковує, як Ванга чи Кашпіровський.

А він каже: «Я теж звільняюся, я не проходитиму службу».

​І от зрозумійте, одночасно нікого немає. І десь опівночі з Києва мені дають наказ повертатися. Планували, що після призначення, Тенюх, як новий міністр оборони, полетить у Крим «розрулювати ситуацію» (Ігор Тенюх, із 27 лютого 2014 в.о міністра оборони України ‒ КР).

Я пояснив, що настрої у Криму не патріотичні, агресивні. Його не сприймають як міністра, він нічого тут не вирішить. А якщо прилетить, то, мабуть, тут і залишиться. І ми вилетіли з «Бельбека», він ще не був заблокований.

28 лютого, коли призначили нового начальника Генштабу Михайла Куцина, я йому доповів, що було в Криму: які проблеми, і що треба робити.

Силове втручання в Крим – завдання складне, але реальне​

‒ 26-27 лютого ви на власні очі побачили, що відбувається у Криму. Які пропозиції готував Генштаб?

‒ Була чітко визначена мета – треба брати під контроль, принаймні те, що зможемо. За тиждень із 28 по 5 березня було відпрацьовано п'ять таких замислів. Затвердили лише один.

‒ Генштаб пропонує утримати частину Криму і направити додаткові сили на півострів?

‒ Куцин призначає Муженка старшим оперативної групи, яка все це розробляє. Визначились, які сили можуть бути залучені: першочергові підрозділи, ВДВ, літаки, вертольоти. В межах тих 40% відсотків, що були боєздатними.

Цифра звучала декілька разів: «Ми на той час могли 6-7 тисяч виставити». Але їх треба кимось замінити. Тобто ще не одна ротація, а хоча б три. Тобто десь від 14 до 20 тисяч – це реальна цифра, яку можна було забезпечити. І було поставлене завдання, в тому числі з перекидання додаткових сил і засобів у Крим.

‒ На початку березня 2014, щоб утримати Крим, готувалася десантна операція, про яку зараз сперечаються?

‒ У чистому вигляді її не можна називати десантною операцією. Планувалося взяти під контроль важливі критичні об'єкти військової інфраструктури на території півострова. І всі важливі аеродроми, аеродром РФ у Новогвардійському, місця дислокації наших військ, перешийки.

І боєготових частин було більш ніж достатньо для того, щоб не тільки чинити супротив, але й застосовувати його.

‒ Що врешті затвердив начальник Генштабу Михайло Куцин?

‒ Затвердили те, що треба підготувати сили і засоби. Перший ешелон – це були високомобільні десантні війська. Вони повинні були з декількох аеродромів – Дніпро, Львів, Озерне, завантажитися на Іл-76 та АН-26.

Вертольотам було поставлене завдання доставити командування сухопутних військ. Підрозділи мали прибути на аеродроми наближені до Криму: Кульбакіно Миколаївської області, Мелітополь, Херсон.

І вже звідти мали перекидатися на територію Криму, на аеродроми Саки, Бельбек, Кіровськ, Джанкой. І другий ешелон – сухопутний – мав рухатись перешийками, брати їх під контроль.

Літакам було поставлене завдання «зліт» і вони почали рухатися за вказаним маршрутом на аеродроми, щоб забирати військовослужбовців і далі виконувати завдання.

‒ Якого числа це відбувалося?

‒ Це все відбувалося в ніч із 1 на 2 березня. І коли все було в самому розпалі, ближче до ночі, до 24 години, нас викликали з Муженком до начальника Генштабу (Михайло Куцин, начальник Генштабу ЗСУ з 28 лютого 2014 по 3 липня 2014 – КР).

Він каже : «А що це за завдання таке? Хто куди летить?». Муженко був такий здивований, відповідає: «Це ж замисел реалізовується, був затверджений, підписано директиви, розпорядження».

«Ні,– каже. – То щось ви мені підсунули тут». Я кажу: «Як? Ось ваш підпис стоїть». «Ну, не знаю, – каже. – Це ви мені, мабуть, щось підсунули, я не подивився».

‒ Операція вже почалася, літаки в повітрі, якими були аргументи начальника Генштабу, щоб скасувати свій наказ?

‒ Аргументація прозвучала так, що ситуація і так дуже напружена, не треба її напружувати ще більше. «Все, давайте команду «відставити», все повертати і нікого не відправляйте, літаки на аеродроми, підрозділи свої в казарми і на цьому закінчуємо».

Ті замисли передбачали наше силове втручання в Крим. Ми розуміли, що завдання доволі складне і навряд чи може бути виконане на 100%. Але, тим не менш, взяти під контроль ключові аеродроми, ключові об'єкти, як потім було на Донбасі, вона була реальна.

Я досі аналізую і доходжу до висновку, що це завдання було реальним.

‒ Але Михайло Куцин не міг самостійно ухвалити таке рішення?

‒ Я думаю, що ні. Він із кимось мав спілкуватися з цього приводу. Або з міністром, або верховним головнокомандувачем. (На той момент міністром оборони був Ігор Тенюх, Верховний Головнокомандувач – в.о президента України ‒ Олександр Турчинов ‒ КР)

Продовження розмови з Віктором Назаровим читайте на сайті Крим.Реалії.