Про Великдень, агресію Росії і «доньку» РПЦ: інтерв’ю з головою ПЦУ Епіфанієм

Предстоятель ПЦУ митрополит Епіфаній за тиждень до найбільшого християнського свята, як і годиться, говорить про особливості цьогорічного Великодня та підготовку до нього. Він також каже, що «Російська Федерація в особі президента Путіна намагається внести в українське суспільство вірус страху», але «ми як церква закликаємо не боятися». Чому РПЦ – проти візиту до України патріарха Варфоломія? Коли українські лаври належатимуть ПЦУ і що владика думає про фільм «Паломница»? Про все це і більше митрополит Епіфаній розповів в «Суботньому інтерв’ю» Радіо Свобода.

Інна Кузнецова: Рік тому, десь у цей же ж час, ви говорили про те, що можна пережити одну Паску без участі в таїнствах. Виходить, що це вже другий рік. Як церква готується до Великодня в умовах карантину?

– Ми очікували, що, можливо, впродовж року все стабілізується, хвороба відійде. Але, на жаль, ті синодальні рішення ПЦУ, які були ухвалені рік тому, зараз є також досить актуальними.

Церква торік закликала бути обережними, так і цьогоріч ми знову звертаємося і закликаємо наших вірних бути мудрими і відповідальними, дотримуватися карантинних обмежень, особливо ті верстви населення, які потрапляють у групу ризику. Вони повинні бути відповідальнішими щодо стану свого здоров’я. І церква робитиме все залежне від неї задля того, щоб задовольнити духовні потреби наших вірних, інколи навіть без безпосереднього спілкування. Бо сучасні засоби комунікації дозволяють це робити.

– Влада Києва і Запоріжжя вже звернулася до ієрархів церков із тим, щоб не було масових богослужінь, з проханням перенести це в онлайн. Як відбуватимуться богослужіння?

– Храми будуть відчинені. І на вулиці, наскільки мені відомо з рішення МОЗ, і є заяви МОЗ про те, що не буде таких жорстких обмежень. Богослужіння звершуватимуться. Але зараз ми бачимо, що центральна влада передала фактично повноваження на місця. І кожна громада на місці, чи це обласний центр, чи це ОТГ, ухвалюють рішення, залежно від того, в якій зоні вони перебувають. Якщо це «червона» зона, коли хвороба інтенсивно розвивається, то, звісно, обмеження посилюються.

І це стосується також і церковних ієрархів. Як ми зараз бачимо по всій Україні, що архієреї нашої церкви в певних обласних центрах, в областях звертаються до духовенства, до вірних із закликом, що потрібно більше обмежити можливість щодо звершення масових богослужінь. І це нормально, кожен вирішує на місці. А централізовано у нас уже ухвалені відповідні рішення про те, як потрібно поводитись у цих складних умовах.

– Залишається тиждень до Великодня. Це Страсний чи Білий тиждень, як його ще називають. Ходить інтернетом такий мем: «Не я б’ю – верба б’є, за тиждень Паска – де твоя маска?». Священики, очевидно, закликатимуть, щоб люди приходили в масках.

– Дотримуватися дистанції і обов’язково одягати маски. Звісно, є ті, які бойкотують, намагаються не вдягати маски. Але навіть під час звершення богослужінь у нашому кафедральному Михайлівському Золотоверхому соборі ви можете побачити, що 99% тих, які беруть участь у богослужінні, одягнені в маски.

Під час богослужіння, коли я бачу, що хтось без маски, то я оголошую, що, будь ласка, зверніть увагу, тому що це дуже важливо. Ми є центральним кафедральним собором. З нас беруть зразок. Якщо ми цього не робитимемо, то, відповідно, не зможемо вимагати від інших.

– Чи буде освячення пасок священниками, як торік, на хлібокомбінатах, із позначками, що паска освячена?

– На хлібокомбінатах, на заводах, у магазинах. Є цілі мережі магазинів, які звертаються до нас. Навіть у Києві ми делегуємо священнослужителів, які впродовж цих днів звершують освячення пасок і різних страв.

– Благодатний вогонь. Ви торік казали, якщо доведеться багато грошей витратити на те, щоб відправляти літак до Єрусалима, то краще ці гроші витратити на лікарні.

– Так, ми не замовлятимемо чартерного літака. Але, як торік, так і цьогоріч ті компанії, які звершуватимуть якісь перельоти в цей час, це можуть бути технічні якісь, і вони пообіцяли, що цьогоріч також доставлять нам Святе світло, Благодатний вогонь, як ми називаємо. Можливо, не в той час, коли ми бажали, ввечері, відразу за декілька годин. Це може бути і вранці вже в неділю, але обов’язково ми це світло отримаємо і розповсюдимо по Україні.

– Попри те, що міністр оборони Російської Федерації дав наказ відводити війська, але люди трохи занепокоєні. Що ви рекомендуєте вірянам? Як заспокоїти їх перед обличчям загрози?

– Ми з вами говоримо зараз про два фронти. Ми говоримо про коронавірус, він бентежить уже увесь світ більше року. Але українці перебувають у стані війни вже понад сім років. І зараз ми бачимо, що Російська Федерація в особі президента Путіна намагається внести в українське суспільство цей вірус страху. Вірус страху руйнує зсередини. Коли людина налякана, коли вона в стані паніки, тоді легко маніпулювати, а особливо інформаційно маніпулювати. І ми як церква закликаємо не боятися.

Якщо ми зуміли зберегти єдність України у 2014 році, коли в нас практично не було потужної армії, то зараз ми маємо потужну українську армію, яку оцінюють міжнародні фахівці однією з найкращих і боєздатних армій в Європі. Звісно, ми покладаємо надію найперше на Бога, але ми також до кінця захищатимемо нашу Богом дану українську землю. Тому що це наша земля. Ми не проявляємо агресії. Ми хочемо бути господарями у своєму домі. І тому не повинно панувати страху, особливо в цей час. Це йде тільки нагнітання ситуації.

І зараз ми бачимо що? Коли ми єдині, коли з нами солідарний весь вільний світ, то агресор починає відступати. І якщо все ж таки він надумає щось лихе стосовно України, то я думаю, що ми все ж таки в кінці кінців переможемо і цю агресію.

– В інформаційних ресурсах УПЦ (МП) з’явилося повідомлення про те, що українські ЗМІ, в яких працюють «непрофесійні журналісти», поширюють недостовірну інформацію про те, що «розгромне», як там написано, «слово капелана ПЦУ змусило тікати православних священників із похорону».

– Зрозуміло, що є українська, визнана, помісна церква України, а є церква, центр якої – в країні агресора. То скажіть, на кого ця церква працюватиме? Вони тільки називають себе «Українською православною церквою». Але це насправді не так. Вони є невід’ємною частиною РПЦ. І якщо керівний центр – у Москві, то до кого вони прислухатимуться і чиї вказівки вони виконуватимуть? Вони до цього часу називають війну на сході України «громадянською війною». Вони жодного разу не назвали Росію агресором. І на початках, пригадайте, вони навіть не звершували похорони, то зараз вони вже почали звершувати поховання наших новітніх героїв-військовослужбовців, які віддали своє життя за кожного з нас. За те, щоб ми мали вільну Україну, щоб ми жили в мирі.

Отут, у Києві чи в інших регіонах, особливо на заході України, важко зрозуміти, коли ти не побував на сході, не побачив, що там відбувається насправді. Я періодично їжджу, щоб для себе розуміти і бачити, як живуть люди, в яких умовах, яка їм потрібна духовна підтримка найперше.

Капелани ПЦУ зараз відіграють дуже важливу роль щодо духовної підтримки наших військовослужбовців. Бо Російська Федерація намагається внести цей вірус страху не тільки в українське суспільство, але й серед військовослужбовців. І зараз ми покликані ще більш духовно підтримати наших українських воїнів перед загрозою цієї російської агресії. Вона триває, але зараз ми бачимо, що набирає таких небезпечних обертів. Але я переконаний, що спільними зусиллями – і суспільство, і церква – ми надихатимемо в подальшому наших українських славних воїнів, які до кінця відстоюватимуть нашу територіальну цілісність.

– Запитання з Telegram від місцевого видання «Вчасні новини»: «Ми писали про єдину українську церкву серед багатьох московських у Слов’янську. Місто, з якого розпочалася війна, досі не має власного українського храму, який міг би розмістити всіх охочих. Адже служіння проводяться в однокімнатній квартирі навпроти церкви, де був у 2014 році Гіркін з бойовиками. Землю під будівництво нарешті отримали після майже 20 років боротьби з проросійською владою міста. Але ж грошей лише тих, хто відвідує храм однокімнатний та кількох підприємців, не вистачить. Чи планується хоча би якась фінансова підтримка саме для східних регіонів?».

– Загалом ми намагаємося підтримувати в міру тих можливостей, які в нас є, Донецьку єпархію, на чолі якої є митрополит Сергій, який досить успішно розбудовує зараз Донецьку єпархію. Це стосується і міста Маріуполя. Бо зараз наш єпархіальний центр розташовуэться у місті Маріуполь. І впродовж останніх років там будується практично вже з десяток нових храмів. І коли я перебував востаннє в Маріуполі, то ми вели мову якраз і про Слов’янськ, і Краматорськ.

У Слов’янську є, наскільки мені відомо, три наші осередки мінімум. Ми робитимемо все від нас залежне. Ситуація зараз непроста загалом. Тому що підтримка церкви відбувається від кого? Від наших вірних. А останній рік практично дві третини храми не відвідують. Храми відвідує одна третина. І тому в церкви немає таких потужних можливостей, щоб будувати зараз нові храми.

Але я думаю, що за допомогою меценатів, людей доброї волі ми звертатимемо увагу на цю ситуацію і поступово ми збудуємо нові храми, а в майбутньому доєднаються і ті храми, які були збудовані в Україні на українські гроші.

– І наступне запитання від Алекса Зубенка з Telegram: «Розкажіть, як зараз справи з переходом парафій до юрисдикції ПЦУ?».

– Ситуація останнім часом трішки призупинилася щодо переходів. Але поодинокі випадки і зараз є практично у кожній області. Це стосується і західної України, і центральної України. І мені повідомляли на днях, що є зараз декілька переходів, які не афішуються спеціально для того, щоб до кінця юридично оформити документи, а вже потім озвучити про те, що ці переходи відбулися.

Але тут треба розуміти глибше суть цього питання. Можливо, ми навіть говоримо неправильно про переходи. Чому? Бо, згідно з томосом, відповідно до роз’яснень Його Всесвятості, патріарха Варфоломія, всі православні парафії в Україні належать ПЦУ. Але існує такий певний канонічний колапс, що в Україні є ті, які не визнають цієї реальності. Але поступово, я думаю, вони доєднаються до визнання томосу. Це не перехід, бо вони реально розташованы в Україні. І, згідно з тими рішеннями, які були ухвалені Вселенським патріархатом, всі вони належать до ПЦУ. Але тимчасово вони хочуть належати до РПЦ, хоча це канонічно неправильно.

Реєструється багато нових громад, особливо на сході України. Це певний такий складний процес, але поступово ми розвиваємося і утверджуємося.

– Громада на Одещині в місті Сарата, яка переходила, там було дуже все складно. Місцевий владика говорив про те, що вони дійшли до ВСУ. Наскільки багато таких прецедентів?

– Зараз є багато прецедентів. Згідно зі статистикою, впродовж цих двох років до ПЦУ приєдналося приблизно 700 парафій нових. І ми маємо сотні позовів, спорів, які розглядаються в різних судових інстанціях. Нещодавно ми отримали добру звістку щодо рішення ВСУ по одній із парафій у Хмельницькій області. Велика палата ВСУ ухвалила рішення, яким скасувала рішення, які були ухвалені Господарським судом і іншими нижчими інстанціями на користь РПЦ.

А чому це дуже важливе рішення? Бо воно лягає в основу в подальшу правову практику. Всі інші суди нижчої інстанції повинні керуватися цим рішенням. Тобто складається певна така правова практика, на яку повинні зважати суди нижчої інстанції. І в більшості випадків всі ті судові спори, які зараз є, розв’язуються на користь тих громад, які ухвалили рішення про приєднання до ПЦУ.

– Ми знаємо, що президент України запросив патріарха Варфоломія приїхати на святкування 30-річчя незалежності України. РПЦ боїться цього приїзду. Це створить, як вони кажуть, новий виток «захоплення храмів».

– Це призведе до більшого усвідомлення українців, де є справжня Українська православна церква, а де є РПЦ. Як і цей виток усвідомлення після отримання томосу. Ті, які були готові, ухвалили рішення. Але буде й інша хвиля. І не менша, але більша. Тому у них є певний страх перед приїздом Вселенського патріарха до України.

Але цей візит відбувається на запрошення не тільки президента, але й ПЦУ. Бо це канонічна територія Української православної церкви, відповідно до томосу. І тому ми запрошуємо Його Всесвятість, главу нашої материнської церкви. Бо, відповідно до канонічного права, ця територія до надання томосу належала Вселенському патріарху і була тимчасово передана у відання РПЦ. А РПЦ не дотримувалася правил, вона повністю ігнорувала все те, що було колись ухвалено. Тому Вселенський патріарх мав право відновити свій канонічний статус на території України.

І зараз ми очікуємо приїзду Його Всесвятості до України. Це буде вперше після надання томосу. Бо 10 років, вже більше – у 2008 році був останній візит патріарха Варфоломія до України під час святкування хрещення Руси-України. І зараз цей візит, я переконаний, відбудеться.

– Заодно, до речі. Це вже мало би ніби і не тривожити їх, але так само бояться і візиту Папи римського.

– Вони виступають проти приїзду Вселенського патріарха і виступатимуть проти приїзду Папи римського. Тобто вони вважають, що це є їхня канонічна територія і без їхнього дозволу сюди ніхто не має права приїжджати.

– В одній із проповідей чи у вітальному слові ви сказали про те, що РПЦ – «донька» ПЦУ. У Facebook люди відгукнулися, «донька» на 400 років молодша, але дуже норовлива – хоче повчати «матір».

– Справді, якщо ми заглибимося в історію, то насправді, де є центр руського православ’я? Саме тут – де відбувалося хрещення Руси. Чи не тут, у Дніпрі на київських пагорбах? І для них є дуже боляче, бо їм потрібно переписувати всю ту історію, яка була забрана від нас впродовж останніх століть існування Російської імперії. Усі літописи були переписані. Все було знищено. І забрано куди? До Москви. Їм потрібно літочислення їхнього автокефального буття як окремої церкви починати з XIV-XV століття. Вони не мають права вести своє літочислення від часу Володимирового хрещення.

Для них це боляче, і вони намагаються будь-яким чином утримати у своїх обіймах, як вони кажуть, «дочку». Але це все навпаки. Українська церква є матір’ю церкви стосовно РПЦ. РПЦ є «донькою» Української православної церкви. Хоча автокефальний статус ми здобули нещодавно, але ми маємо давнє і глибоке коріння. Ми сягаємо вже більше тисячі років у ті часи, коли наші славні київські князі намагалися утворити свою незалежну церкву. Якщо ми згадаємо навіть Ярослава Мудрого, це вже більше тисячі років. Він хотів поставити на чолі тоді української церкви, Київської митрополії Іларіона Русича. Тобто ці прагнення вже існують не одне століття.

– Але ж ви говорите весь час: «Українська православна церква». А хто має таку назву? Саме церква Московського патріархату. Вони ж називаються «УПЦ».

– Це тимчасово. Бо, згідно з законодавством, вони повинні перейменуватися. Звысно, що через суди, які ухвалили певні рішення... Хоча закон є, і прийде той час, коли вони будуть змушені змінити цю назву. І ми юридично зареєстровані як Українська православна церква «Православна церква України». Ми є справжньою Українською православною церквою. А цю назву тимчасово окупували вони. Але прийде той час, коли закони діятимуть.

Бо зараз ми бачимо, що за допомогою судів, які будуть скасовані у скорому часі, ухвалені певні рішення, які призупинили не дію закону, а рішення Мінкультури щодо перейменування тих релігійних організацій, які підпадають цьому перейменуванню, і загалом вони повинні змінити цю назву.

– До речі, в соцмережах дехто пише, «як розібратися, де яка церква». Взагалі ж є таблички на церквах.

– Якщо немає, то по духу можна зразу зрозуміти. Якщо може український прапор бути, навіть і таблички не потрібно.

– Сергій Сербін запитує: «Печерську лавру передали РПЦ постановою уряду Азарова. Чи має намір шановний владика Епіфаній порушити питання про скасування постанови і передачу нащадку і законному господарю – ПЦУ?».

– Ми постійно говоримо, коли ж все-таки наші українські лаври належатимуть українській церкві. Якщо ми пригадаємо, то ми дуже швидко зібрали відповідну кількість голосів на сайті президента України. Там була відповідна петиція. І я думаю, що це питання в майбутньому вирішиться на користь ПЦУ.

Чому? Бо ми зараз не маємо права загострювати це питання. Чому? Ми бачимо, що відбувається на кордонах. Путін шукає будь-якого приводу для того, щоб ввести війська. Тому це питання зараз не на часі. Але в майбутньому, я думаю, з Божою допомогою, Господь створить відповідні умови і ці лаври, які належать українському народу (вони не належать РПЦ, це тимчасове явище), з часом влада, держава, оскільки вони перебувають у віданні української держави, розпорядиться так, що ці лаври належатимуть українській церкві.

– Колеги з телеканалу «1+1», журналісти програми ТСН зняли зовсім недавно кадри на території Печерської лаври, як митрополита Павла вітав високий чин Росії.

– Тут можна не коментувати. Напевне, що все зрозуміло, яка це українська церква. Подібні високі чини ніколи не відвідують наших архієреїв чи навіть предстоятеля. Зрозуміло, кого відвідують такі високі чини країни агресора, коли війська на кордоні.

– До речі, як ви оцінюєте фільм «Паломница» (українською – «Паломниця»)?

– Я цього фільму не бачив. Я тільки чув про нього. Бо спілкуюся з вірними. Я не дивлюся російську пропаганду. Зрозуміло, що там, напевне, закладені певні меседжі щодо прощення. Це українське суспільство готувалося взагалі, бо цей фільм був знятий ще за декілька місяців до цього, коли, напевне, розглядали питання, що потрібно всіх пробачити і прийняти. Це стосується особливо бойовиків, які перебувають на окупованих територіях. І зараз ми бачимо подібні меседжі і з боку митрополита РПЦ Онуфрія, який закликає нібито пробачати. Але водночас ми бачимо зовсім інше на практиці.

– Немає зараз у вас ніяких стосунків з цією церквою?

– Офіційно у нас немає жодних стосунків. Ми пересікаємося тільки на якихось офіційних заходах. А так, щоб вести діалог певний? Ми зверталися, що ми готові, ми відкриті, але як незалежна помісна автокефальна православна церква.

– Знову запитання з Telegram: «Які взаємовідносини з новою, яка вже не нова, владою? Чи хтось підтримує ПЦУ?».

– Загалом у нас хороші стосунки з українською владою, починаючи від президента, прем’єра, голови Верховної Ради. Конструктивні. Ми як українська церква прагнемо, щоб українська держава розвивалася, особливо в цих таких складних умовах.

Звысно, що є певні чиновники, які намагаються перешкоджати реєстрації. Ми вже неодноразово говорили про це. Але, попри все, українська церква розвивається.

– «Чому ПЦУ немає жодних глобальних проєктів із відродження власної української православної традиції? Я про богослужбовий спів, зовнішній вигляд ієрархів і таке інше. Адже помітно, що все базується саме на московській традиції».

– Не все базується. Чому? Якщо говорити про російську традицію, то це певною мірою є українська традиція, яка була забрана свого часу з Києва. Зараз ми працюємо над тим, щоб уніфікувати і спів. У нас є фахівці, які займаються розробкою богослужбових книг, щоб усе уніфікувати. Але на це потрібен час.

Це стосується і богослужбового одягу. Якщо ви зараз подивитеся, то більшість духовенства все ж таки поступово самостійно змінює. Ми не примушуємо. Бо силою ніколи не прив’єш любов до чогось. І священнослужителі повинні поступово самостійно прийти до усвідомлення. І я бачу, що цей процес досить інтенсивно зараз розвивається. Потрібен тільки час. Якщо говорити про російські традиції, то треба знати ще й історію, що це свого часу були вкрадені українські добрі традиції. Тому я думаю, що з часом українська церква більше змінюватиметься, реформуватиметься і робитиме все задля того, щоб бути духовно корисною кожному українцю.

– А зараз не про духовне, а про зовсім приземлене. Василь Мандзюк (я так розумію, що священик) запитує: «Чи збирається церква сплачувати податки та заснувати пенсійний фонд? Після смерті священика його дружина, яка все життя присвятила хору і родині, залишається без годувальника і без власної пенсії».

– Ми це питання також обговорювали. Воно є трошки складним, особливо в такий час, щоб створити так званий «пенсійний фонд» церкви. Але ми наголошуємо на тому, щоб зараз кожен священнослужитель у молодому віці був офіційно оформлений. Бо інколи громада навіть не платить священнослужителю певної плати. Але коли священник офіційно оформлений, то в майбутньому він має надію на те, що матиме пенсію. Це не так просто. І тому ми залучили фахівців, вивчаємо питання. Якщо ми виберемо найкращий варіант, як це можна втілити в життя, тоді ми це оголосимо.

– Законопроєкт №5385, поданий зовсім нещодавно до Верховної Ради групою народних депутатів. Згідно з цим законопроєктом, скасовується право на постійне безоплатне користування релігійними організаціями, щоб ОТГ мали можливість брати з релігійних організацій плату за землю.

– Справді такий законопроєкт вже зареєстрований у Верховній Раді. Але вчора (розмова відбувалась 22 квітня – ред.) представники Ради церков і релігійних організацій зустрічалися з ініціаторами цього законопроєкту, висловили свою позицію. Наскільки мені відомо, ініціатори, депутати Верховної Ради сказали, що вони внесуть відповідні зміни до цього законопроєкту, який зареєстрований у Верховній Раді, і прислухаються до позиції церкви.

Це стосується і питання повернення церковного майна. В Україні практично не повернене майно церкві. Якщо ми це бачимо в інших державах, то в Україні цього немає. І буде несправедливо, якщо забрати в релігійної громади право на постійне користування навіть земельною ділянкою. Чому? Наприклад, відбувається зміна влади, а ми це бачили при Януковичу, то влада може тоді вказувати, яку ставити орендну плату чи забрати, можливо, земельну ділянку в тієї чи в іншої релігійної громади. Тому тут виникає певна небезпека.

Але я переконаний, що наші депутати прислухаються до позиції всіх церков і релігійних організацій, буде ухвалене рішення, щоб не змінювати ту ситуацію, яка зараз склалася в правовому полі щодо землекористування.

– Я хотіла запитати про «Благодійний фонд допомоги родині Родікових». 13 дітей, які втратили батьків, які померли від COVID-19. Ви опікуєтеся особисто цією родиною. Що зараз із ним?

– Це справді трагедія, яка сталася в родині Родікових. Так склалося, що вперше як глава ПЦУ я звершив таїнство хрещення дев’ятьох дітей. І тоді ніхто не міг і подумати, що в такому молодому віці, у 45 років, і практично одночасно відійдуть у вічність двоє батьків, Володимир і Діана.

Ми як церква допомагали їм впродовж цих двох років. І робитимемо все від нас залежне для того, щоб підтримати їх і зараз. Багато залежить від держави. Будинок, в якому вони проживають зараз, це не їхня власність. Це власність ОТГ, громади. І я говорив про те, що звертатимуся до влади, президента, прем’єра, щоб їм цей будинок віддати. Але існує законодавство, згідно з яким це зробити практично неможливо. Невже не можна зробити для такої родини виняток?

І ми звернулися до українського суспільства, ми створили фонд. Але, на жаль, зараз українське суспільство теж настільки бідне, що не може сповна допомогти цій родині. Але ми як церква й надалі робитимемо все від нас залежне, щоб поставити на ноги цих дітей і зберегти як єдину родину. Найперше завдання зараз – щоб їх не роз’єднали. Вони упродовж місяця перебувають у центрі реабілітаційному, поки сестра оформить документи. А далі ми вже збиратимемося. У нас є оргкомітет хрещених батьків.

– Так як є військові капелани, які працюють на фронті, так само медичні капелани працюють у лікарнях, що особливо важливо при COVID-19. До хворих на COVID-19, можливо, не пускають. Але є також хворі онкологічні.

– Знову потрібен час. Якщо ми говоримо про військове капеланство (тут є певна подібність), то вже впродовж 7 років цієї неоголошеної російсько-української війни ми не можемо добитися того, але зараз вже практично на виході є зареєстрований у Верховній Раді законопроєкт щодо військового капеланства. Я переконаний, що знайдуться голоси, він буде ухвалений, бо він дуже важливий.

Зараз, коли ми воюємо на невидимому фронті з хворобою, то також постало досить актуально питання щодо запровадження медичного капеланства. Ми його запроваджуємо вже не перший рік. Але зараз і держава прислуховується, і МОЗ також сприяє цьому. Я думаю, що в майбутньому також буде розроблений, напевне, відповідний законопроєкт, щоб це капеланство було на постійній основі.

– Почесний патріарх Філарет в ефірі телеканалу «Україна 24» сказав, що ви не хочете його ані бачити, ані чути. Наскільки це відповідає дійсності?

– Інколи неправду хочуть подати як напівправду. Бо він сказав як, що після виходу з ПЦУ. Намагання щодо спілкування, щодо налагодження стосунків, знаходження компромісів не було з його боку. Тільки ми бачимо практично кожного тижня множення судових позовів. Колишній патріарх Філарет подав десятки, а може, вже й сотні впродовж цих двох років судових позовів. Ми не подавали жодного. Ми тільки захищаємося в судах. А з його боку ми бачимо таку руйнівну силу.

Але якщо ви згадали цю передачу, то коли я побачив скріншоти, він розмовляє на тлі кадрів заходів, які відбувалися в Києво-Печерській лаврі, коли збирали тих, які нібито «постраждали» від «захоплень» храмів. То що ми бачимо? Ми бачимо те, що колишній патріарх Філарет вже відкрито грає на боці РПЦ.

Попередньо у нас була думка, що він це робить несвідомо, можливо, його спонукають ті, які перебувають за його спиною. А зараз бачимо, що він це робить відкрито. Він тиражує ті російські фейки щодо томосу, щодо незалежності ПЦУ. Але це все не відповідає дійсності. В майбутньому ми здобудемо і статус патріархату, і будемо варити миро. Це неважливо. Важливо те, що ми маємо незалежність!

– Не так давно болгарський суд визнав те, що візит російського патріарха Кирила в Болгарію в 2018 році фактично був візитом політика, а не церковного ієрарха. І не побачив у словах тодішнього віцепрем’єра, який назвав Кирила «агентом КДБ», наклепу.

– Якщо пригадати попередні візити патріарха Кирила в Україну, то це були візити кого? Не політика? Він робив ілюзію певну для Путіна, що в Україні всі прагнуть бути в «русском мире». І, наскільки мені відомо, саме поняття «русского мира» було запроваджене саме патріархом Кирилом. Тобто візит до Болгарії, як ми бачимо, і ті візити, які були свого часу здійснені до України, вони більшою мірою були візитами політика, а не духовного лідера. І наслідки зараз ми з вами бачимо які? Це війна, це окупація Криму, це те, що ми намагаємося зараз розв’язати вже упродовж останніх семи років.

– Повертаючись до підготовки до Великодня, ваші поради.

– Ми вступаємо в такі особливі дні Страсної седмиці, коли згадуємо останні дні земного життя нашого Спасителя. Ці дні є особливими, строгого посту. І впродовж цього тижня ми повинні приділяти більше уваги своїй душі, як ми зустрінемо світле Христове Воскресіння. Ми по-справжньому повинні відчути цю Великодню радість, духовне піднесення, що відбулася якась зміна.

Проходить 40 днів Великого посту. Хто не встиг постувати, то він має можливість це зробити навіть і в останні дні. Бо, за словами Івана Золотоустого, незалежно, хто і в який час прийшов, але трапеза наготована і всі повинні відчути це торжество. Всі повинні відчути свято.

І тому у ці дні я закликаю кожного робити щось добре і корисне. Найперше для своєї душі. Допомогти своєму ближньому, не тільки матеріально, але інколи порадою, словом. Це також є доброю допомогою, особливо в цей складний час, коли є багато тих, які потребують по-справжньому нашої допомоги і уваги.