Війна з Росією і полон. Що потрібно за ґратами – розповідь колишніх в’язнів

Вижити у полоні можна завдяки творчості і вірі в те, що на тебе чекають. Яким чином можна витримати незаконне ув’язнення, не втратити розум і не втратити віру в людство? І що робити тим, хто намагається визволити полонених, щоб ті це відчули? Про свій досвід у неволі розповіли колишні кримські та донбаські бранці.

Воля притаманна будь-якій живій істоті, а свобода – це вже власний вибір людини, каже релігієзнавець, колишній полонений угруповання «ДНР» Ігор Козловський. І коли людину незаконно позбавляють свободи, тим, хто залишається на свободі, треба в будь-який спосіб донести до полоненого, що за нього борються і на нього чекають. Це додає сил і віри, каже Козловський.

«Для мене свобода – це вибір і відповідальність, це і внутрішня позиція стосовно того, в яких би умовах ти не перебував – внутрішньо тебе не можуть дістати. Коли я зайшов у першу камеру «МДБ», то до мене звернувся чоловік і спитав, чи я філософ. Він сказав, що дружив з одним філософом, якого я знав, і запропонував зробити щось на зразок лекторія. І незважаючи на катування, це витягувало тебе, бо ти читав лекції. Це був важливий момент для того, щоб не просто виживати, а жити повноцінним життям, наскільки це можливо», – розповідає Козловський.

Пережити полон допомагало і те, що була можливість щось писати. Науковець вів щоденник у застінках так званого «МДБ», а також писав вірші. І коли Козловського обміняли, то він вивіз деякі свої рукописи.

«Це рятувало. Коли ти там і перебуваєш у процесі творчості, то вибудовуєш якийсь світ. І в цьому світі ти можеш спілкуватися з цими персоналіями», – розповідає Ігор Козловський.

Погоджується з тим, що творчість у неволі дозволяє вижити, і художник з Донецька Сергій Захаров, який потрапив до підвалів угруповання «ДНР» за свої творчі акції на вулицях окупованого міста. Сергій виставляв карикатури на тодішніх ватажків угруповання.

«Що стосується тих робіт, які я робив на вулицях Донецька, – це був протест. Коли людина перебуває в умовах несвободи, як це не парадоксально, вона звільняється від якихось зовнішніх обмежень. Навіть коли людина не розпоряджається своїм часом, але у неї є певний стимул для творчості», – розповідає Захаров.

За словами художника, несвобода для нього почалася з моменту окупації Донецька російськими гібридними силами, тому він намагався боротися з нею за допомогою мистецтва. А потрапивши в полон, зрозумів: якщо не втілити усі свої творчі задуми, то можна і не пробачити собі цього в майбутньому.

«Ти розумієш, що варто міняти тактику, до тебе приходить досвід партизанського арт-опору», – каже художник.

Кожного рятує різне: хтось починає писати вірші, хтось вивчає Біблію. Віра в Бога допомогла справитися з ув’язненням ще одному колишньому заручнику угруповання «ДНР» Володимиру Фомічову.

«Я читав багато книг, робив огляди для себе, щось писав. Інтелектуальна діяльність дуже допомагає в цих умовах, коли ти обмежений у свободі. Коли ти починаєш читати, то це відволікає, і ти фактично перебуваєш в іншому світі. Я «Майстра і Маргариту» прочитав за один день. Мені це допомогло вижити в цих умовах», – розповідає Фомічов.

Коли українські громадяни перебувають в ув’язненні на території Росії, то є хоч якийсь шанс зв’язатися з ними і підтримати. Бо коли є підтримка і знання того, що на тебе чекають, країна бореться за твоє визволення, це додає сил, розповідає Ільмі Умеров, кримськотатарський політик, якому в 2016 році російський суд виніс вирок на 2 роки позбавлення волі.

«Я особисто не знаю Олега Сенцова, але добре знаю його родину. Про нього я дізнався, коли його вже заарештували. Тоді я почав навідувати його маму. І зараз, коли вже більше року перебуваю в Києві, то хоча б раз на тиждень телефоную їй, щоб дізнатися, як справи, і чи є в неї можливість спілкуватися з сином. А щодо мене, то за висловлювання на телеканалі ATR відкрили кримінальну справу за публічні заклики до порушення територіальної цілісності Росії. Я до сьогодні не можу зрозуміти, чим порушив їхнє законодавство, адже Крим – це не Росія, Крим – це Україна», – каже Умеров.

Варто не забувати й тих полонених, чиї імена не лунають у публічному просторі постійно, зазначає журналіст Сергій Стуканов.

«Близько 70 політичних в’язнів перебувають у Росії, кілька сотень – на окупованій частині Донбасу, але максимум десяток прізвищ активно лунають в інформаційному просторі. І навіть ті люди, які цікавляться суспільно-політичною сферою, ледве зможуть назвати 20 прізвищ. Окреме питання ще – наші моряки, яких захопили, вони є військовополоненими, згідно з Женевською конвенцією. І Росія не має права їх судити. І в Росії вже стверджують, що не буде жодного обміну, доки не відбудеться цей так званий суд», – зазначає Стуканов.

Наразі в незаконному ув’язненні в Росії перебуває 70 в’язнів з України, визнаних правозахисними організаціями політв'язнями. На останній зустрічі в Мінську Росія відмовилася від проведення обміну полоненими 27 грудня в форматах 23/23 (росіяни / політв'язні) і 66/19 (засуджені за сепаратизм / полонені військові і цивільні на Донбасі), повідомила представник України Ірина Геращенко. Пізніше глава МЗС Росії Сергій Лавров заявив, що Росія виступає за обмін полоненими за формулою «всіх на всіх».